Довідник Модуль 4.2

Фестиваль (від фр. festival — свято, лат. festivus — святковий, веселий) — це масовий святковий захід, під час якого демонструють досягнення у певних видах мистецтва — музики, театру, кіно, літератури тощо. Також фестивалі є важливою частиною туристичної культури, адже збирають людей з різних країн і регіонів. Перші фестивалі з'явилися ще у XVIII столітті у Великій Британії як музичні свята. У XX столітті фестивальний рух набув міжнародного масштабу.

Театральні фестивалі світу:

• Festival d’Avignon (Авіньйон, Франція) — один із найвідоміших театральних фестивалів Європи, який проходить у середньовічних замках.
• The Edinburgh Festival Fringe (Шотландія) — найбільший у світі фестиваль театру, де можна побачити як професійні вистави, так і виступи початківців.
• ГогольFest (Україна) — сучасний мультидисциплінарний фестиваль театру, музики, кіно і перформансу.

Літературні фестивалі світу:

• Hay Festival (Гей-он-Вай, Велика Британія) — один із найвідоміших літературних фестивалів світу. Його ще називають «фестивалем мислення».
• Lviv BookForum (Львів, Україна) — головна літературна подія України, яка збирає письменників з усього світу.
• Edinburgh International Book Festival (Едінбург, Шотландія) — щорічний фестиваль з участю понад 800 авторів.

У 2023 році Lviv BookForum відзначив своє 30-річчя. Фестиваль проходив з 4 по 8 жовтня у гібридному форматі — наживо у Львові та онлайн. Основна тема фестивалю — «Перепис майбутнього», яка об'єднала понад 150 подій на різних локаціях міста, включаючи Порохову вежу, Артцентр «Дзиґа», Музей етнографії та художнього промислу, Львівську обласну бібліотеку для дітей та інші.

Фестиваль зібрав понад 20 000 гостей у Львові та 62 348 онлайн-глядачів. Участь у заходах взяли 308 учасників, серед яких 25 іноземних гостей з різних країн світу. Події транслювалися українською мовою на сайті BookForum та англійською — на платформі Hay Festival, що є діджитал-партнером фестивалю.

Фестивалі — це не лише розвага, а й платформа для творчості, спілкування та культурного обміну. Вони допомагають людям дізнатися більше про мистецтво, познайомитися з новими ідеями та відчути єдність через спільне святкування.

Комп’ютерна гра – взаємодія людини (групи людей) з комп’ютером або декількох людей між собою за допомогою комп’ютера для розваг, навчання чи тренування. У комп’ютерній грі за допомогою спеціальних програм створюється імітація прямої взаємодії у віртуал. просторі між персонажами та користувачем (або групою користувачів) за певним алгоритмом. Спостерігаючи ігрову ситуацію на екрані монітора, гравець впливає на неї за допомогою клавіатури, «миші», джойстика тощо.

Характерні ознаки комп’ютерної гри:

• сенситивність (створення особливого аудіовізуального середовища);
• інтерактивність (наявність зворотного зв’язку програми й гравця);
• варіативність (можливість гравця впливати на розвиток подій у грі).

За жанрами комп’ютерні ігри поділяють на:

• аркадні (вимагають швидкісної реакції);
• пригодницькі (гравець діє відповідно до сюжету);
• рольові (учасник дотримується обраної ролі);
• стратегії (моделювання процесів виробництва, управління тощо);
• логічні (шахи, шахмати, більярд);
• симулятори (імітація керування автомобілем, літаком та ін.);
• навчальні та розвивальні (дозволяють донести складну для розуміння інформацію в доступній ігровій і мультимедій. формі).

Залежно від візуальної реалізації у комп’ютерній грі можуть використовувати як графічні засоби оформлення, так і текстові, вони бувають дво- або тривимірними. Захоплення комп’ютерними іграми має позитивні та негативні наслідки. Серед позитивних – сприяння розвитку логічного мислення, духу лідерства та боротьби, оптимізація діяльності, зростання швидкості оброблення візуал. інформації та друку, розвиток соціальних навичок; негативні – підвищення рівня фізичної і вербальної агресії, емоційної неврівноваженості, погіршення зору, неможливість самостійного обмеження часу гри. Надмірне захоплення комп’ютерними іграми може призвести до виникнення залежності.

(За матеріалами esu.com.ua)

У мовознавстві числівник визначають як самостійну частину мови, що називає кількість предметів або порядок їх при лічбі. Однак, попри це загальне визначення, у лінгвістиці існують різні підходи до класифікації числівників, зокрема порядкових. Порядкові числівники (перший, другий, третій…) часто стають предметом наукових дискусій. Причина полягає в тому, що вони мають багато спільного з прикметниками:

• змінюються за родами, числами та відмінками;
• узгоджуються з іменниками в реченні;
• відповідають на питання який? котрий?

Приклад: перший урок, перша сторінка, перше місце — словоформи змінюються так само, як прикметники.

Попри граматичну схожість порядкових числівників до прикметників, сучасне мовознавство в основному підтримує підхід, за яким порядкові числівники розглядаються як окрема підгрупа числівників, що має свої особливості, але зберігає зв’язок з лічбою.

У медіатекстах (фільмах, мультфільмах, рекламі, соцмережах) відомі художні образи часто змінюються. Це називають трансформацією образів. Наприклад, герої старовинних казок у сучасних мультфільмах можуть мати інший характер, зовнішність або навіть поведінку. Так, Попелюшку (із відомої казки Шарля Перро) у фільмах зображають активнішою та самостійнішою, ніж у класичній версії, де вона була покірною і мовчазною (наприклад, «Три горішки для Попелюшки»).

Кіт у Чоботях, який у класичній казці — хитрий слуга, що допомагає господарю стати багатим, у сучасному мультфільмі «Кіт у чоботях» (DreamWorks) постає як сміливий, харизматичний і навіть романтичний герой, що діє самостійно й має власну історію. У сучасних фільмах образ Шерлока Голмса (з творів Артура Конан Дойла) часто показують інакше: він може бути молодшим, більш емоційним або діяти у наш час (наприклад, серіал «Шерлок» із Бенедиктом Камбербетчем або фільм «Шерлок Голмс» із Робертом Дауні-молодшим).

Трансформація допомагає зробити знайомі історії цікавішими для сучасної аудиторії та передати нові ідеї й цінності. Вона відображає зміни в суспільстві, сучасні уявлення про добро, зло, сміливість, самостійність та свободу вибору.

Оксиморон, оксюморон (лат. oxymoron від грец. ὀξύμωρον – «дотепно-безглузде») – літературно-поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які разом дають нове уявлення або створюють яскравий образ. Наприклад: «гаряче морозиво», «сумна радість», «мовчазний крик». Такі поєднання здаються дивними, але вони допомагають глибше передати думку або почуття.

З погляду мовознавства, оксиморон — це особливий вид художнього засобу, схожий на метафору чи перебільшення (гіперболу). Його особливість у тому, що поєднуються дуже контрастні поняття, і в результаті виникає новий, несподіваний зміст. Оксиморони часто використовують письменники і поети у творах. Наприклад:

• Василь Стус назвав свою збірку «Веселий цвинтар».
• Тарас Шевченко писав: «На нашій, не своїй землі».

Оксиморон не просто об’єднує непоєднуване. Іноді такі поєднання допомагають створити нові ідеї. Наприклад, у спортивній мові вислів «гарячий лід» означає напружену боротьбу на ковзанці, а не температуру льоду. Оксиморони можна зустріти не лише в літературі, але й у звичайному спілкуванні («живий труп») чи журналістиці («запеклі друзі»). Найчастіше оксиморон складається з прикметника та іменника («солодка гіркота»), але можуть бути й інші варіанти, наприклад поєднання дієслова і іменника («тишa висвистує»).