Довідник Модуль 4.1

Традиційний народний спів — це не просто особливий спосіб співати, а справжнє мистецтво спілкування між людьми через пісню. У давнину народні пісні співали не для сцени й не для глядачів, а разом — у родині, з сусідами, на полі, на вечорницях чи святі. Пісня була частиною життя. Наприклад, під час жнив жінки могли співати жартівливих пісень, щоб було веселіше працювати. А ввечері, біля вогнища чи на вечорницях, співали ліричні чи обрядові пісні.

Зазвичай співали невеликі групи людей — до 7–10 осіб. Це були люди, які добре знали одне одного — вони жили поруч, разом працювали, святкували, ділилися радістю й горем. Така єдність відчувалася й у пісні — усі голоси звучали злагоджено, немов одна душа. Найчастіше народні пісні передавали жінки, тому в традиційному співі переважають саме жіночі хори. Чоловічі або мішані (жінки + чоловіки) хори зустрічаються рідше, але теж мають своє місце. Народний спів — це не тільки музика. Це частина нашої культури, історії та пам’яті. Через пісню ми дізнаємося, як жили наші предки, що відчували.

Інформаційне ґроно (або просто ґроно) — це спосіб запису й упорядкування інформації у вигляді схеми або «павутинки». У центрі пишемо головну ідею чи слово, а навколо — пов’язані з нею поняття, думки, приклади.

Наприклад, під час підготовки до твору-роздуму за оповіданням О. Генрі «Дари волхвів», корисним може бути таке інформаційне ґроно:

За традиційною концепцією, мовознавці трактують займенник як самостійну частину мови. Наукове підґрунтя у вивченні займенника як повнозначної частини мови створив І. Матвіяс – автор розділу «Займенник» у фундаментальній праці «Сучасна українська літературна мова. Морфологія». Науковець виокремлює вісім розрядів: особові, зворотний, присвійні, питально-відносні, вказівні, означальні, заперечні та неозначені, цілком логічно постулюючи твердження про те, що «деякі повнозначні слова – за походженням не займенники – можуть утрачати своє основне лексичне значення, набувати узагальнено-вказівного чи неозначеного змісту і наближатися до займенників або й переходити в займенники (прономіналізуватися)».

З іншого боку, існує нетрадиційний підхід, відповідно до якого займенники не формують окремої частини мови. Це лише займенникові слова, що слугують підкласами іменника, прикметника, числівника або прислівника. Таке витлумачення займенника репрезентовано в праці І. Кучеренка «Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія». Свою класифікацію частин мови вчений будує за рівнями, що об’єднують слова як підкласи тих або тих слів: я, ти, він – як підклас до іменників; мій, такий, кожний, усякий – прикметників; стільки, скільки – числівників; тут, коли, так, куди, тоді – прислівників.

Рецензія (від лат. recensio «розгляд») – відгук, розбір та оцінка нового художнього, наукового чи науково-популярного твору.

Ліро-епічний твір – це літературний твір, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу. Такі твори є віршованими розповідями про вчинки та переживання героя чи героїв, і водночас у них виражені переживання поета-оповідача. Ліро-епічні твори:

• мають розгорнутий сюжет (від епосу);
• віршовану форму (від лірики);
• розкривають світ почуттів і переживань героїв (від лірики).

Жанри ліро-епічних творів:

• балади;
• співомовки;
• думи;
• байки;
• поеми;
• романи у віршах.

Балада – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Балади пов’язані із сюжетами та образами міфології, легенд і вірувань, переказів і пісень. Ознаки балади:

• гострий, напружений сюжет;
• невеликий обсяг твору;
• невелика кількість персонажів;
• фантастичність;
• надзвичайні події, фатальні збіги обставин;
• надзвичайна розв’язка;
• присутність оповідача;
• повчальний характер, застереження;
• використання діалогів і повторів.

Метаморфоза — це перетворення, велика зміна зовнішнього вигляду або стану героя, найчастіше — фантастичне. У літературі це означає, що герой (людина, тварина або навіть предмет) змінюється — стає іншим. Це може бути:

• перетворення людини на рослину, тварину або камінь;
• зміна характеру чи поведінки під впливом подій.

Балади часто містять чарівні, казкові або трагічні події, тому метаморфоза в них — дуже поширене явище. Наприклад:

• Тарас Шевченко, «Тополя» Дівчина чекала коханого з походу, сумувала, її серце не витримало — і вона перетворилася на тополю. Це приклад метаморфози: з людини — на дерево.
• Балада «Ой не ходи, Грицю…» (Маруся Чурай) Гриць зрадив дівчину — вона його отруїла, а сама покаялася і загинула. Її душевна зміна — метаморфоза внутрішня: від любові — до вчинку й каяття.
• Овідій, «Метаморфози» (антична література) У цьому творі дуже багато прикладів метаморфоз:
  • Дафна перетворюється на лаврове дерево,
  • Нарцис — на квітку,
  • Арахна — на павука.
• Метаморфоза — це не тільки фантастичне перетворення, це може бути і зміна характеру:
  • боязка людина стає сміливою,
  • зла — доброзичливою,
  • егоїст — жертовним. Наприклад, у творі «Зав’язь» Григора Тютюнника головний герой у кінці стає серйознішим, дорослішим — він пережив внутрішню метаморфозу.