Довідник Модуль 3.9

Косплей

Косплей (скорочено від англ. costume play — «костюмована гра») — це один із видів виступу або перформансу, у якому учасники перевтілюються в персонажів із фільмів, мультфільмів, коміксів, відеоігор, книг або навіть з історії. Косплеєри не просто надягають костюм — вони намагаються стати своїм героєм: копіюють зовнішність, поведінку, мову, рухи, міміку, характер.

Хоч сучасний косплей найчастіше повʼязують із японською культуроюаніме, манґою, ігровими персонажами, — вперше подібна костюмована гра зʼявилася ще в 1939 році в США, коли один з відвідувачів науково-фантастичної виставки прийшов у костюмі персонажа зі старого фільму. Проте вибух популярності косплею відбувся вже у Японії в 1980-х роках, де фанати аніме почали масово створювати костюми улюблених героїв. Звідти це явище поширилося по всьому світу.

Як косплеєри готують свій перформанс:

  • самостійно шиють костюми, або виготовляють їх з підручних матеріалів (наприклад, дівчина, перевдягнена в Кікі з мультфільму Хаяо Міядзакі «Відьмочка Кікі», у червоній сукні, з мітлою та чорним котиком на плечі);

  • створюють аксесуари — мечі, маски, перуки, прикраси (наприклад, хлопець у обладунках, як у Ґеральта з Рівії з гри «Відьмак», із срібним мечем і білим волоссям);

  • роблять макіяж і навіть іноді тренуються говорити або рухатись як їхній герой.

Сучасні косплеєри в усьому світі перевтілюються у Гаррі Поттера, Людину-павука, Ельзу з «Холодного серця», Наруто, Пікачу, Дарт Вейдера, Лего-фігурку або навіть в українських козаків!

Косплеєрів можна зустріти:

  • на фестивалях коміксів (Comic Con);

  • на аніме-форумах;

  • у парках, на вулицях під час тематичних заходів;

  • в інтернеті — у відео, фото та блогах.

Чому косплей є таким популярним серед підлітків та дорослих?

Тому що косплей — це:

  • хобі;

  • творчість;

  • самовираження;

  • гра у театр без сцени;

  • спосіб познайомитися з іншими фанатами.

Безпечна поведінка в інтернеті

Користуючись будь-яким ресурсом у мережі Інтернет (читаючи статті на сайтах, шукаючи щось у пошуковій системі, спілуючись у соціальній мережі тощо), треба пам'ятати про дотримання правил безпечної поведінки.

  1. Нікому без дозволу батьків не надавайте доступу до вашої особистої інформації (домашня адреса, номер мобільного телефону, робоча адреса батьків, номери їхніх телефонів, назву й адресу школи).
  2. Якщо помітите якусь інформацію, що вс занепокоїть, негайно сповістіть про це батьків.
  3. Ніколи не погоджуйтеся на зустріч із людиною, з якою ви познайомилися в інтернеті. Якщо все ж таки це необхідно, то спочатку потрібно спитати дозволу батьків, а зустріч повинна відбутися в громадському місці й у присутності батьків.
  4. Не надсилайте свої фотографії чи іншу інформацію без дозволу батьків.
  5. Не відповідайте на невиховані і грубі листи. Якщо одержите такі листи не з вашої вини, то сповістіть про це батьків, нехай вони зв’яжуться з компанією, що надає інтернет-послуги.
  6. Розробіть із батьками правила користування інтернетом. Домовитеся про прийнятний час роботи в інтернеті і сайти, на які ви маєте намір заходити.
  7. Не заходьте на аморальні сайти і не порушуйте без згоди батьків ці правила.
  8. Не давайте нікому, окрім батьків, свої паролі, навіть найближчим друзям.
  9. Не робіть протизаконних учинків в інтернеті.
  10. Не шкодьте і не заважайте іншим користувачам мережі Інтернет.

Відмінювання дробових числівників

Для відмінювання дробових числівників потрібно знати правила відмінювання кількісних і порядкових числівників. У дробових числівниках чисельник відмінюється як відповідний кількісний числівник, а знаменник — як порядковий.

Зв’язність та цілісність тексту

Зв’язність і цілісність — це дуже важливі ознаки будь-якого тексту. Вони допомагають зробити текст зрозумілим, логічним і приємним для читання. Уявіть, що текст — це як ланцюжок. Якщо всі ланки (речення й абзаци) добре з’єднані, тоді ланцюжок міцний. А якщо одна ланка випаде — він розпадеться. Зв’язність — це формальна єдність тексту. Тобто те, як речення поєднуються між собою. Щоб речення не виглядали як окремі, випадкові фрази, ми використовуємо:

  • повторення слів;

  • синоніми;

  • займенники;

  • сполучники;

  • прислівники тощо.

Розглянемо приклад з оповідання Дж. Олдріджа «Останній дюйм»:

«Бен заговорив тихо, крізь зуби. Він не підвищував голосу, хоча біль, видно, був сильний. Його обличчя зблідло».

У цьому уривку речення пов’язані за допомогою різних форм того самого займенника (він, його), співвідносного з іменем Бен, а також пояснювальних фраз (чому він так поводиться). Це створює зв’язність, бо ми чітко розуміємо, що всі речення стосуються однієї дії, одного героя.

Цілісність — це змістова єдність. Це означає, що всі частини тексту стосуються однієї теми, мають спільну ідею та мету. Наприклад, в оповіданні «Останній дюйм» вся розповідь обертається навколо головної ситуації: поранений Бен навчає свого сина Деві пілотувати літак, щоб урятувати їх обох. Усі події, діалоги, думки героїв пов’язані з цією головною темою — боротьбою за виживання.

«— Послухай, — прошепотів Бен. — Ти повинен зробити це, синку. Ти мусиш сісти на літак сам…»

Усі епізоди в оповіданні — зліт, політ, хвилювання Деві, спроби не втратити контроль над собою — працюють на одну ідею: подолання страху і дорослішання хлопця в екстремальній ситуації. Ці дві якості тексту – звʼязність і цілісність — важливі не тільки в художніх творах (оповіданнях, повістях, казках), а й у нехудожніх текстах — наприклад:

  • у словниковій статті;

  • в есе;

  • у науковій доповіді;

  • в інструкції тощо.

Якщо текст зв’язний і цілісний, то його легко:

  • прочитати;

  • зрозуміти;

  • запам'ятати.

Наприклад, у тексті про відкриття шкільної бібліотеки не можна раптом вставити абзац про правила гри у футбол. Це порушить цілісність. А якщо в різних реченнях згадуються «бібліотека», «читальня», «вона», «новий простір для учнів» — це приклад зв’язності через синоніми та займенники. Підсумуємо:

  • Зв’язність — це як текст пов’язаний за формою.
  • Цілісність — це як текст пов’язаний за змістом.

Обидві якості роблять текст логічним, послідовним і зрозумілим — у будь-якому жанрі.

Пряма та затримана експозиція

Як ви пам'ятаєте, експозиція (лат. expositio – виклад, опис, пояснення) — це початкова частина сюжету художнього твору, у якій описано ситуацію перед зав'язкою. Експозиція знайомить нас із часом і місцем події, обставинами, у яких діятимуть персонажі, дає необхідні пояснення про героїв або саму ситуацію.

Літературознавці виділяють два види експозиції:

  • Пряма експозиція — подається на початку твору, ще до зав'язки.

  • Затримана експозиція — подається пізніше, іноді після зав'язки або навіть поступово впродовж усього твору. Такий прийом збуджує уяву читача, підтримує його інтерес, а також допомагає глибше зрозуміти персонажів і конфлікт.

Розглянемо, як автори прочитаних вами творів вибудовують експозицію.

Приклади прямої експозиції:

  • В. Дрозд, «Білий кінь Шептало» — з перших рядків ми дізнаємося, що дія відбувається у колгоспі, і знайомимось із головним героєм — конем Шептало, який уже відрізняється від інших. Експозиція одразу створює настрій відчуження і світ внутрішньої боротьби.

  • Р. Бредбері, «Все літо в один день» — з самого початку автор розповідає, що дія відбувається на Венері, де йде дощ безперервно багато років, і тільки раз на 7 років виглядає сонце. Ми одразу розуміємо, чому поява сонця така важлива для героїв.

  • О. Генрі, «Дари волхвів» — з перших рядків нам відома ситуація: Різдво, молода подружня пара, бідність, але й велика любов між героями. Це створює основу для майбутньої дії.

  • Г. Пагутяк, «Різдво на хуторі» — розповідь починається з опису зими, хутора, Різдвяної атмосфери — це вводить нас у час, місце і настрій подій, до того, як починається основна дія.

Приклади затриманої експозиції:

  • Г. Тютюнник, «Зав’язь» — твір починається із зображення побутової ситуації в селі: герой працює, слухає розмови, спостерігає за життям. Але ми ще не знаємо повністю його історії. Лише згодом, через внутрішні переживання і діалоги, дізнаємось, що перед нами підліток, який вчиться розуміти світ, дорослішає, переживає складні емоції. Експозиція відкривається поетапно, вплітаючись у розвиток подій.

  • А. Конан Дойл, «Пістрява стрічка» — усе починається з загадкової історії, яку розповідає міс Стоунер Холмсу. Експозиція з’являється не на самому початку, а через розслідування: ми поступово дізнаємося обставини подій, місце й учасників.

  • Дж. Олдрідж, «Останній дюйм» — на початку ми бачимо сцену польоту, але не розуміємо одразу, чому Бен і Деві на самоті в цій ситуації, які стосунки між ними, що передувало цьому польоту. Усе це розкривається поступово, через дії та спогади персонажів.

Підсумуймо:

  • Пряма експозиція одразу дає нам контекст — час, місце, обставини, героїв.
  • Затримана експозиція затягує читача, створює інтригу, дозволяє побачити ситуацію очима героїв або розкрити сюжет поступово.

Обидва види експозиції — це художній прийом, за допомогою якого автор керує нашими емоціями й увагою. Вибір залежить від того, який ефект він хоче створити.

Завантажити Довідник Модуль 3.9