Довідник Модуль 3.7

Цькування, також булінг (від англ. bullying – залякування, цькування, задирання) – навмисне насильство, що не має характеру самозахисту і що відбувається переважно в організованих колективах. Типовими ознаками цькування (булінгу) є:

• систематичність (повторюваність) діяння;
• наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
• дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Види цькування:

• фізичне (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);
• психологічне (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);
• економічне (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);
• сексуальне (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);
• кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).

Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування – це тривалі, повторювані дії, а не одинична сутичка. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна дитина впала і забилася – це не вважається булінгом. Цькуванням можна вважати лише навмисні повторювані дії.

Кібербулінг, або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від цькування). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

(За матеріалами zpl.zt.ua)

Анонімність – це відсутність ідентифікації в будь-якому процесі володіння, передачі або створення інформації. В усному мовленні слово «анонімний» використовують для опису ситуацій, де ім’я дійової особи невідоме.

Про анонімність йдеться, коли людина спеціально не вказує своє справжнє ім’я, створюючи текст чи повідомлення. Іноді анонімність існує і в творах, де авторів взагалі немає, наприклад у народних казках, піснях, легендах. З появою Інтернету анонімність стала дуже поширеною. Дослідники кажуть, що коли люди пишуть анонімно, вони стають розкутішими: частіше використовують грубі слова, можуть ображати інших. Також люди можуть вигадувати нові образи себе, ніби «одягати маски», змінювати свої ролі в спілкуванні.

На анонімних форумах деякі користувачі пишуть відразу кілька повідомлень, ніби від різних людей, щоб підтримати свою думку або просто пожартувати. Таких людей англійською називають «sameperson». Анонімність має і плюси, і мінуси. З одного боку, вона допомагає захищати особисте життя, створювати нові образи себе, легше спілкуватися тим, кому це важко. З іншого боку — через відчуття безкарності люди частіше грубіянять, використовують мову ненависті і навіть порушують закони.

(За матеріалами ekmair.ukma.edu.ua)

Кількісні числівники відмінюються за кількома різними зразками. Числівник ОДИН відмінюється за родами, числами та відмінками, як займенник ТОЙ (дуже подібно до відмінювання прикметників):

Числівники ТРИ, ЧОТИРИ, КІЛЬКА, БАГАТО та всі збірні відмінюються за зразком відмінювання числівника ДВА (у збірних числівниках у непрямих відмінках суфікс -еро відпадає, у збірному числівнику обидва, обидві відпадає частина -два, -дві):

Лише числівники ЧОТИРИ (четверо) і БАГАТО в орудному відмінку мають закінчення -ма: чотирма, багатьма. Числівники ОБИДВА, ОБИДВІ, ОБОЄ в непрямих відмінках мають однакові форми: обох, обом, обома. Числівники від П’ЯТИ до ВІСІМДЕСЯТИ (крім СОРОКА), КІЛЬКАНАДЦЯТЬ, КІЛЬКАДЕСЯТ відмінюються, як числівник П'ЯТЬ (у складних числівниках п'ятдесят — вісімдесят відмінюється тільки друга частина):

У формах орудного відмінка числівників СЬОМА, ВІСЬМА є так само закінчення -ма, як і в інших числівниках, але воно злилося з кінцевим приголосним основи: сьом + ма, вісьм + ма. Числівники СОРОК, ДЕВ'ЯНОСТО, СТО в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове закінчення -а:

У складних числівниках від ДВОХСОТ до ДЕВ'ЯТИСОТ, а також у числівнику КІЛЬКАСОТ змінюються обидві частини: перша — як числівник два або п'ять, друга — як іменник місто в множині. Пишуться вони разом:

Числівники НУЛЬ, ТИСЯЧА, МІЛЬЙОН, МІЛЬЯРД відмінюються, як іменники відповідної відміни й групи:

(За матеріалами zno.if.ua)

Комікс, або мальопис (від англ. comic — комедійний, комічний, смішний; рідше вживається термін англ. sequential art — дослівно «послідовне мистецтво», яке використовує прийом «далі буде») — це послідовність малюнків, зазвичай з короткими текстами, які створюють певну зв'язну розповідь.

Тексти, зазвичай, мають специфічну форму «мовної бульки» («мовної хмарки», «мовного димка», виноски; англ. speech balloon), яка передає мову чи думку персонажа, заголовків і титрів. Початково комікси використовували для ілюстрації і розважали цікавими і простими історіями, однак згодом розвинулись в окремий вид мистецтва з багатьма піджанрами. Найпоширеніші жанри коміксу — пригоди та гумор. За об'ємом комікси варіюються від коротких «стрипів» (3–4 послідовних кадрів у ряд). до об’ємних графічних романів і серіалів з безліччю випусків.

Особливістю коміксу є тісна взаємодія зображення і тексту. Ці дві складові не просто існують поруч, а взаємно доповнюють одна одну. Графічна частина передає:

• вигляд персонажів, їхні емоції та дії;
• атмосферу сцени (через кольори, композицію, лінії);
• перебіг подій — часто навіть без слів читач розуміє, що відбувається.

Текстова частина розкриває:

• думки і мову героїв (у «бульбашках»);
• коментарі автора або оповідача (виноски поза кадром);
• звукові ефекти (напр., «БАХ!», «ХРУСЬ!»), які підсилюють дію.

Успішний комікс ґрунтується на єдності візуального і словесного мовлення. Наприклад, зображення може показати, як персонаж усміхається, а текст — виявити, що насправді він пригнічений. Це створює багатозначність і глибину сюжету, дозволяє розповідати історії, що водночас легко сприймаються і мають емоційний чи філософський підтекст.

Фантастика (від грецького слова, що означає «мистецтво уяви», «фантазія») — це жанр літератури, в якому автор вигадує події, істоти, світи чи закони природи, яких не існує у нашій реальності. Такий вигаданий світ допомагає створити особливу атмосферу та розповісти цікаву історію. Головна «родзинка» фантастики — вигаданий елемент, який не може бути в реальному житті, але в межах твору здається цілком можливим. Це можуть бути:

• подорожі в часі;
• магія;
• надзвичайні технології;
• фантастичні істоти (дракони, прибульці, чарівники).

Читання фантастики допомагає:

• розвивати уяву;
• мріяти про майбутнє;
• ставити важливі питання про добро, зло, науку і людство;
• просто цікаво проводити час.