Довідник Модуль 3.6

Ефективна комунікація

Комунікація — це процес обміну інформацією між двома та більше людьми. Ініціатор комунікації (тобто відправник) генерує якийсь посил, кодує його (тобто вибирає, у якій формі його донести) і визначає відповідний канал комунікації. Одержувач у свою чергу декодує це посилання (тобто розшифровує його значення) і дає відправнику зворотний зв’язок. Таким чином ланцюжок комунікації замикається в коло. Відповідно, ефективна комунікація відбулася, коли відправник успішно доніс основний посил і отримав зворотний зв’язок від одержувача. Щоб комунікація була ефективною, у неї, по-перше, має бути чітка мета, по-друге — мінімальна кількість перешкод, і по-третє, мова кодування та декодування має бути приблизно однакова.

Ефективна комунікація – це обмін повідомленнями, під час якого співрозмовники демонструють взаємоповагу, і той, хто слухає, сприймає з повідомлення саме те, що має на увазі мовець. Потрібно не тільки вміти чітко передати повідомлення, але і вміти слухати так, щоб розуміти повний зміст того, про що йде мова. Здається, що може бути простішим за спілкування: один говорить, а другий слухає. Однак цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, що його отримує співрозмовник. Проте існують певні бар'єри, перешкоди, які заважають ефективному спілкуванню (див. наступну схему).

Найбільше перешкод виникає на етапі кодування / декодування інформації та під час безпосереднього спілкування. Що заважає нам донести свою думку до інших? Вибіркове сприйняття. Людина схильна сприймати інформацію вибірково. Іншими словами, вона чує лише те, що хоче чути, таким чином підтверджуючи свою думку. Когнітивні спотворення властиві всім і можуть дуже заважати в комунікації, адже одержувач спочатку налаштований не почути від відправника щось нове, а підтвердити вже сформовану в його уяві та прийнятну для нього думку. Якщо ви знаєте, що співрозмовник не сприймає якусь частину інформації, проаналізуйте свої дії. Можливо, ви пояснюєте занадто складно — використовуєте незрозумілу термінологію, сленг, у вас занадто повільне, надшвидке або заплутане мовлення тощо. Будьте коректні, конкретні та прості.

Для ефективної комунікації дуже важливо розуміти культурний код співрозмовника, особливо якщо ви спілкуєтесь з кимось із-за кордону. Наприклад, якщо в Китаї розмовляти з колегою на підвищених тонах (а в нас емоційність — часта практика), він може взяти лікарняний, щоб лікуватися від емоційного виснаження, тому що там не заведено так комунікувати. Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наших бажань або мотивів наших вчинків. Проте насправді дві людини можуть подивитися той самий фільм, прочитати ту саму книжку й отримати від них протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не зовсім однакові.

Існує усна і письмова комунікація. Усна – це наше з вами живе спілкування. Така комунікація природніша, її може підкріплювати невербальні засоби (жести, рухи, пози, міміка) і доповнювати емоційний посил. Але в такій комунікації і перешкод значно більше. Для того, аби ваше усне спілкування було ефективним, намагайтеся дотримуватися кількох правил.

  1. Спілкування неможливе без встановлення контакту зі співрозмовником. Для цього продемонструйте співрозмовникові зацікавленість і готовність до розмови виразом обличчя і положенням тіла.
  2. Слухайте активно: подавайте співрозмовникові сигнали, що ви слухаєте його уважно і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт: «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово».
  3. Будьте спостережливими, уважно стежте за емоціями, настроєм співрозмовника.
  4. Не перебивайте співрозмовника, дайте йому змогу висловити свою думку до кінця. Саме думку, а не фразу чи пропозицію.
  5. Щоб співрозмовник правильно зрозумів вашу основну думку, не захоплюйтеся загальними словами або занадто довгими фразами. Що конкретніше буде висловлена ідея, то простіше іншій людині зрозуміти її.
  6. Говоріть голосно і чітко (це додає вашій мові впевненості).
  7. Під час розмови підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовником, використовуйте адекватні невербальні сигнали, які можуть сказати співрозмовникові більше, ніж слова (жести, рухи, вираз обличчя, міміку тощо).

Письмова комунікація посідає у нашому житті особливе місце. Ми листуємося завжди, скрізь і з усіма. Навіть ділове листування вже не обмежується поштою, а переходить до месенджерів. Письмова комунікація дає нам змогу бути чіткішими та конкретнішими, тому вважається більш ефективною. До того ж, вона допомагає уникати багатьох перешкод. Але така комунікація найчастіше позбавлена емоційного посилу. Письмова комунікація вимагає враховувати елементарні правила листування. Дотримуйтесь принципу: один лист / повідомлення = одна тема та один меседж, який ви хочете донести. Дотримуйтесь чіткої структури: тема, заголовок, головна думка, висновок, заклик до дії. Пишіть коротко і по суті (тут навіть без коментарів). Приділяйте увагу правильному оформленню тексту: робіть абзаци, будьте грамотними, виділяйте важливе за допомогою форматування. Одне слово, комунікуйте ефективно.

Інформаційна гігієна

Майже кожна людина хоча б раз чула або читала поради щодо роботи з інформацією, і переважна більшість із нас переконані, що вміють відрізнити правду від брехні та можуть контролювати свою поведінку в інфопросторі. Багато людей витрачають години на скроління стрічки в соцмережах. Потрібно вміти захищатися від такого нерозбірливого й безконтрольного споживання інформації, яке забирає багато наших ресурсів.

Інформаційна гігієна є таким інструментом захисту. Це комплекс знань і навичок, які мінімізують негативний вплив потоків інформації на психічне та фізичне здоров’я окремої людини, а також на соціальне благополуччя суспільства. Як і звичайна гігієна, інфогігієна має стати хорошою звичкою, що змінює життя на краще. Потрібно лише постійно дотримуватися основних правил інформаційної гігієни.

  1. Ставтеся до інформації критично. Привчіть себе не брати відразу на віру все, що чуєте. Ставте собі запитання: Кому може бути вигідним розповсюдження такої інформації? Якої реакції чекає від мене той (те джерело), яке повідомляє цю інформацію? Чому мені це повідомляють? Окремо тут варто згадати про статистику: її дуже часто використовують некоректно. Цифри зазвичай виглядають солідно і підкреслюють серйозність викладеного, однак ними дуже легко маніпулювати.
  2. Перевіряйте інформацію. Фактчекінг – наше все. Важко навіть і уявити, скільки шкоди приносить розповсюдження неперевіреної інформації. І найголовніше – часто до правди докопатися дуже легко, не треба й копати особливо. Просто треба взяти собі за звичку перевіряти інформацію – шукати або першоджерело, або підтвердження про факт чи подію в кількох незалежних джерелах. Якщо ви натрапили на певну інформацію в одному-єдиному, до того ж якомусь сумнівному джерелі – 99,9% що то фейк. Будьте особливо уважні з різними зборами коштів у соціальних мережах. Донатьте або перевіреним волонтерам і організаціям, або тим, кого ви знаєте особисто.
  3. Слухайте професіоналів. Зараз у нашому інформаційному просторі дуже добре вкорінилося таке поняття, як експерт. Експертами називають усіх підряд, і, на жаль, часто такі люди не мають заявленого рівня експертизи в питаннях, щодо яких вони буцімто є компетентними. Як відрізнити, фахівець перед вами чи ні? Це, звісно, важко, проте все-таки можливо. Насамперед – не слухайте тих, хто коментує все підряд: від наслідків глобального потепління до методів профілактики ковіду. Експертність зазвичай спрямована на одну, максимум кілька суміжних галузей. Друга ознака, яка має вас насторожити – надмірна емоційність. Якщо так званий експерт постійно нагнітає, намагається викликати емоції, а не оперує фактами – то це також свідчить про його непрофесійність.
  4. Пам’ятайте, що крикливий заголовок – поганий знак. Поганий знак у тому сенсі, що здебільшого такий матеріал не вирізняється аналітичністю чи критичністю. Медіа з усіх сил намагається привернути увагу до себе і обирає такий примітивний, проте на диво дієвий спосіб. Часто такі заголовки узагалі не відповідають змісту або відверто перекручують його.
  5. Не намагайтеся перечитати і передивитися все! «Усього» дуже і дуже багато. І навіть якщо ви будете читати / слухати / дивитися цілодобового, охопити все просто нереально. Сформуйте власний короткий список надійних джерел, з яких ви будете черпати інформацію. Трьох-п’яти ЗМІ у цьому переліку цілком достатньо, щоб мати досить повне уявлення про події в Україні і світі. Для формування шорт-листа можна скористатися «Білим списком» від Інституту масової інформації.
  6. Очистіть свій інформаційний простір. У соцмережах перегляньте списки своїх підписок і повидаляйте тих «друзів» і сторінки, які ви не хочете бачити в стрічці. Тих, хто дратує, з ким розходяться цінності, «спамників». Якщо ви боїтеся образити когось своєю відпискою скористайтеся функцією «не стежити, але залишитися друзями». Коли YouTube чи різні соцмережі пропонують вам те, що ви не хочете дивитися, позначайте таку інформацію як «нецікаву». Те, що вам подобається, лайкайте. Це допоможе алгоритмам формувати справді цікаві для вас рекомендації. Повідписуйтеся всюди від усіх джерел інформації, з якими не хочете контактувати.
  7. Не поширюйте інформації, у достовірності якої ви не впевнені. Інформація у мережі живе за рахунок того, що її поширюють. Якщо ви на 100% не впевнені у правдивості повідомлення – не шерте! Бо інакше цей вал не зупинити. Обговоріть питання з компетентною людиною – це допоможе розібратися. Одним із різновидів такого поширення, яке зараз можна побачити дуже часто, є перепости в соцмережах, особливо у Фейсбуці, інформації про зниклих людей. Іноді можна побачити, що оригінальному посту вже кілька років, а люди, недодивлюючись, усе його шерять і шерять. Якщо вам на очі потрапила якась історія про незнайому людину і ви хочете допомогти – то передусім спробуйте з’ясувати, чи треба ще допомога, чи актуальне повідомлення. Тільки з’ясувавши ситуацію, робіть наступний крок. Це ж саме стосується різних фінансових зборів. Будьте дуже пильні, щоб не потрапити до рук шахраїв.
  8. Дозуйте використання соціальних мереж. Зізнайтеся собі чесно – навряд чи у вас є необхідність проводити в Instagram чи TikTok кілька годин на день. І ще люди потім запевняють, що їм ніколи почитати книжку чи позайматися спортом. Скроління стрічки в улюбленій соцмережі може забирати жахливо багато часу. Намагайтеся контролювати цей процес. Знайдіть у налаштуваннях телефону відповідний інструмент чи завантажте програму, що показуватиме, скільки часу ви проводите в тому чи іншому додатку. Визначте для себе час, який ви готові віддавати соцмережам на добу і намагайтеся дотримуватися плану. На деяких додатках (наприклад, в Instagram) можна установити обмеження – приміром, 30 хвилин у день.
  9. Всюди використовуйте українську мову. Переведіть на українську мову телефон, якщо ви раптом з якихось причин досі цього не зробили. Приберіть з розкладки на клавіатурі російську. Допоможіть перевстановити мову на гаджетах ваших батьків і старших родичів. Установіть українську мову на програмах і додатках, якими ви користуєтеся. Формуйте запити в інтернеті українською мовою – у Google, соцмережах, усюди, де буваєте. Там, де українська недоступна, як альтернативу можна використовувати англійську мову.
  10. Контролюйте час використання гаджетів. Ви маєте керувати смартфоном, а не смартфон вами. Намагайтеся не хапатися за телефон через кожні 5 хвилин – ви нічого суперважливого не пропускаєте. Багато людей жаліються, що вони «не можуть не відповісти», коли їм телефонують чи пишуть. І якщо йдеться про важливий дзвінок, то тут усе зрозуміло. Але якщо це якась зовсім ненагальна переписка, а вам у цей момент геть незручно підтримувати бесіду, то немає нічого страшного, якщо ви відповісте на 15 хвилин пізніше. Іще одна корисна звичка – мінімум за півгодини до сну відкладати телефон. Коли ви щось дивитеся чи читаєте – мозок усе одно працює. Дайте собі можливість розслабитися і спокійно заснути. Сьогодні у вільному доступі можна знайти освітні матеріали, статті та цілі курси, присвячені цим питанням, як, наприклад, безкоштовний курс на Prometheus «Інформаційна гігієна. Як розпізнати брехню в соцмережах, в інтернеті та на телебаченні».

М’який знак у числівниках. Відмінювання кількісних числівників (цілі числа)

4. Збірні числівники в непрямих відмінках (крім знахідного) мають такі ж форми, як цілі числа.

8. Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як відповідні іменники.

Поверхневе читання

Поверхневе ознайомлення або ознайомлювальне читання. Поверхнево ознайомитися з текстом означає швидко подивитися на всю сторінку, щоб з’ясувати:

  • основну тему;
  • що читати: весь текст чи лише деякі його важливі частини;
  • скільки часу вам може знадобитися, щоб його прочитати.

Поверхневе ознайомлення допомагає швидко знайти інформацію. Воно допомагає вам вирішити, чи буде текст корисним для вас. Під час поверхневого ознайомлення ви можете подивитися на назву, підзаголовки та зображення для того, щоб зрозуміти, про що цей текст, а також те, чи варто прочитати його більш уважно. Ви можете поверхнево ознайомитися з інформацію на упаковці продукту, щоб зрозуміти, чи це саме те, що вам потрібно купити. Іноді вам буде потрібно прочитати довгий текст, наприклад книжку. Можливо, буде потрібно пошукати інформацію в довіднику. Можливо, ви захочете прочитати статтю на вебсайті або велику брошуру чи буклет.

Для того щоб прочитати цілий буклет або книгу, потрібно багато часу. Вам необхідно впевнитися з самого початку, що ви читаєте саме те, що вам потрібно. Вирішивши, що вам необхідно прочитати текст більш уважно, ви починаєте його попередньо переглядати. Попередньо переглянути текст означає подивитися на нього, щоб виявити, яку потрібну для вас інформацію він містить, а також з’ясувати, чи містить він ключові слова, пов’язані з темою, яка вас цікавить. Ви попередньо переглядаєте текст, коли у вас є уявлення про те, що саме ви шукаєте. Попередній перегляд – це ще один швидкий спосіб отримання інформації з тексту без необхідності читати його повністю.

Навчитися швидко читати – цінна навичка, яку прагнуть розвинути багато людей, особливо студенти та зайняті люди, що хочуть ефективно отримувати інформацію. Крім того, оволодіння цим умінням відкриває можливості зануритися в безліч захопливих книг без шкоди для часу. Щоб підвищити швидкість читання, скористайтеся такими прийомами.

  1. Приглушіть внутрішній голос. Приглушення внутрішнього голосу під час читання дозволяє швидко опрацьовувати інформацію, не проговорюючи подумки кожне слово. Відмова від цієї звички значно економить час, забезпечуючи швидке засвоєння інформації мозком.
  2. Розширюйте поле зору. Тренування очей, щоб вони могли охопити цілий абзац або сторінку, є важливим, якщо ви прагнете читати швидко. Розширення поля зору дає змогу легко сприймати текст, не зациклюючись на окремих словах. Вправи на периферійний зір, такі як використання таблиці Шульте, покращують цю навичку.
  3. Відмовтеся від перечитування слів. Позбавтеся тенденції перечитувати фрази, оскільки це знижує швидкість читання. Щоб позбутися цієї звички, зосередьтеся, не допускаючи затягування і безцільного читання. Тренуйтеся миттєво утримувати фрази в памʼяті, щоб не повертатися до попередніх абзаців.
  4. Опануйте «поверхневе читання». Техніка «поверхневого читання» полягає у швидкому виокремленні найважливіших фактів серед значної кількості інформації. Цей підхід дає змогу подумки виокремлювати ключові фрази з тексту, що допомагає швидко отримувати необхідну інформацію.
  5. Контролюйте швидкість читання. Перш ніж застосовувати вищезгадані техніки, виміряйте свою поточну швидкість читання. Визначте, скільки символів ви читаєте за одну секунду, зазвичай це близько 25 символів. Намагайтеся збільшити цю кількість до 49, що свідчить про підвищення ефективності читання.

Відомо, що будь-який текст містить ключові слова, які виражають його суть. На них потрібно звернути головну увагу, а весь текст можна побіжно переглянути. На серйозних думках та описах можна зупинитися більш докладно, а, наприклад, службові слова або канцеляризми – пропустити. Полегшить завдання попереднє ознайомлення зі змістом: це допоможе визначити, про що йде мова і дозволить краще орієнтуватися в тексті. У наші дні добитися високої швидкості читання можна з допомогою веб-додатків, зокрема Spreeder. Достатньо лише завантажити в нього вибраний текст і самостійно встановити необхідну кількість і швидкість появи слів, які буде показувати програма. Така програма допоможе позбутися від звички промовляти слова, повертатися до прочитаного і тренує мозок сприймати одночасно кілька слів.

Звичайно ж, ці методи підходять тим, кому потрібно швидко прочитати і переробити гори літератури. Але бувають і улюблені книги, читання яких приносить естетичну насолоду. І в цьому випадку важливий не тільки зміст, але і стилістика тексту. Такі книги неможливо читати швидко – їх читають вдумливо, насолоджуючись художньою виразністю, побудовою речень та лексикою.

Детектив

Безперечно, із власного читацького чи глядацького досвіду ти вже знаєш, що таке детективи і хто такі детективи. І це не дивно, адже детективні історії (у книгах, фільмах чи мультфільмах) – це улюблений жанр багатьох людей. Якщо заглянути, наприклад, на сайт ЮНЕСКО, де ведуть облік творів, які найчастіше перекладають різними мовами, то можна побачити, що на першому місці стоїть ім’я Агати Крісті – англійської письменниці – авторки детективних історій. Чому ж люди так люблять читати чи дивитися детективи? Спробуймо з’ясувати це, мов справжні детективи, крок за кроком провівши «розслідування», ХТО такі детективи й ЩО таке детективи? Звісно ж, ми, як справжні детективи, передусім звернемося до словника, де пояснюють походження слів (такі словники називають етимологічними). Ось що ми там знайдемо:

Детектив – запозичення з англійської мови; англійське detective «агент таємної служби розшуку» виникло в результаті скорочення словосполучення detective policeman і перетворення колишнього прикметника на іменник. Прикметник detective утворений від дієслова detect «відкривати», яке зводиться до латинського dētectas – форми дієприкметника минулого часу від дієслова dētegere «відкривати», що утворене від основи дієслова tegere «закривати, ховати» за допомогою префікса dē-, який означає «брак чогось, усунення». Отже, іменник детектив у нашій мові має багато спільного з іменником англійської мови detective, що утворився з прикметника і має значення «агент таємної служби розшуку».

З’ясувавши це, загляньмо тепер до тлумачного словника, щоб визначити, яке значення слово детектив має в нашій мові нині. Ось що ми там знайдемо:

ДЕТЕКТИ́В – 1. Фахівець із розслідування карних злочинів; агент приватного розшукового бюро. 2. Літературний твір або кінофільм, присвячений розкриттю заплутаної таємниці, як правило, повʼязаної зі злочином.

Отже, слово детектив багатозначне (полісемічне). А як же розрізнити його значення? І тоді ми, як справжні детективи, звернемося до словника відмінювання. Ось що ми знайдемо тут: Отже, іменники чоловічого роду детектив може мати у формі родового відмінка однини закінчення -а або -у залежно від значення: Я ще не зустрічала жодного детектива на зразок Шерлока Голмса. Я ще не читав детективу про Шерлока Голмса. Та і це ще не все. Треба ж, мабуть, з’ясувати, чи є в нашій мові синоніми до іншомовного слова детектив у якомусь із його значень. Навіщо нам це? Щоб довідатися, чи були у нас в країні якісь свої детективи, подібні до англійця Шерлока Голмса. У цьому нам допоможе словник синонімів. Ось що ми там знайдемо:

ДЕТЕКТИ́В (агент таємної служби розшуку),
НИ́ШПОРКА розмовне,
СИ́ ЩИК розмовне,
ШПИК розмовне,
ФІЛЕ́Р застаріле,
СЛІДЕ́ЦЬ застаріле.

Що ми з’ясували? Те, що в нас теж колись у давнину були люди- детективи, і називали їх по-різному. Але на сьогодні слово детектив у значенні «фахівець із розслідування карних злочинів; агент приватного розшукового бюро» є найуживанішим з-поміж інших його синонімів, які є або розмовними, або вже стали застарілими. Тепер можемо узагальнити результати нашого «словникового розслідування» і докладніше «дослідити», що особливого є у творах, які ми називаємо детективами.

Детектив – це тематичний різновид пригодницьких творів (оповідань, повістей, романів; кінофільмів, мультфільмів, зокрема й серіалів), у яких крок за кроком розкривається, розплутується якась таємниця. Зазвичай головним персонажем таких творів є один або кілька детективів або звичайних людей, які уявили себе детективами.

До особливостей детективних творів можна віднести таке:

  • наявність таємниці, несподіваного зникнення чи якогось загадкового злочину, «розгадати» які під силу лише особливій людині;

  • наявність особливої людини – детектива, яким може виявитися як поліцейський, так і звичайна людина, як чоловік, так і жінка, які мають характеризуватися тим, що притаманно «справжнім детективам» (про це трішки далі ), а ще вони мають бути своєрідними за характером (нелюдимими або, навпаки, веселунами, невдахами або, навпаки, заможними щасливцями тощо;

  • наявність місця, де все ніби заважає детективу, і часу, якого постійно не вистачає, а тому треба поспішати;

  • наявність багатьох фактів, які часто суперечать один одному, заплутуючи детектива й заважаючи йому робити висновки;

  • наявність багатьох підозрюваних, а отже, неможливість детективові довіряти будь-кому, крім найвірнішому другу / подрузі;

  • наявність у детектива вірного друга чи вірної подруги, які виконують багато допоміжної роботи, а інколи допомагають у скрутних ситуаціях чи навіть рятують його від загибелі;

  • наявність майже непомітних «підказок», які вдумливий читач / глядач може помітити раніше за детектива й розгадати таємницю чи загадковий злочин;

  • наявність неймовірно цікавої розв’язки, де детектив усе ж «розмотує» складний клубок фактів і всім (як персонажам, так і читачам) відкриває правду.

Спитаймо себе ще раз: чому ж читачам / глядачам так подобаються детективні історії. Виявляється, майстерні детективні історії – це історії, які дають змогу кожному (читачеві чи глядачеві) ніби поставити себе на місце детектива й спробувати швидше за нього «розмотати клубок» таємниці чи загадкового злочину. Уявляєш, якби тобі це вдалося!? – Ото б уже радості й гордості було, чи не так?!! Та, на жаль, письменники створюють такі заплутані детективні історії, що не багатьох удається розгадати загадку раніше за детективів, про яких вони розповідають. Що ж треба мати, щоб «обігнати» інших детективів у розслідуванні? Ось один із переліків того, що повинен мати справжній детектив.

Портрет справжнього детектива

  • Освічений/-а, зокрема й в усному та писемному мовленні.

  • Уміє спостерігати за світом і людьми.

  • Уміє бачити таємниці там, де інші нічого не бачать.

  • Уміє збирати факти та пов’язувати їх між собою, розгадувати шифри.

  • Уміє висувати гіпотези та перевіряти їх, аналізуючи факти.

  • Уміє логічно й послідовно мислити й зберігати спокій за всіх обставин.

  • Уміє спілкуватися з різними людьми, щоб зібрати побільше інформації.

  • Уміє тримати в секреті те, що треба зберігати в таємниці.

  • Уміє по-справжньому товаришувати.

То як? Чи всі ці риси притаманні тобі? А може, тобі більше сподобається перелік вимог до справжнього детектива, який визначила Лінда Монтгомері – президентка Міжнародної ради детективів (СІ) і членкиня Всесвітньої асоціації детективів (WAD) і Всесвітньої детективної мережі (WIN)? Ця успішна жінка-детектив стверджує, що для того, щоб бути хорошим детективом, необхідно володіти низкою характерних рис і навичок (або, принаймні, виховати їх у собі), а саме:

  • бажання і здатність вчитися;

  • вміння добре й грамотно писати;

  • допитливість, уміння відповісти на питання: хто?, як?, що?, коли?, де?;

  • аналітичний розум (тобто здатність аналізувати);

  • готовність займатися рутинною (буденною) роботою;

  • комп’ютерна грамотність;

  • уміння спілкуватися у вільній, дружній манері;

  • витримка;

  • дипломатичність;

  • готовність працювати впродовж багатьох годин у будь-який час доби.

Фабула

Пригадайте ситуації, коли вам траплялося стисло переказувати якийсь твір (повість, або фільм, або анімафільм). Можливо, бувало, що ви розповідаєте історію трішки не так, як її зобразив автор, а так, як вона, на вашу думку, протікала б у реальному житті – від її логічного початку до логічного завершення, тобто від першої за часом події й далі від події до події і аж до останньої за часом події. Якщо вам доводилося вже таке робити – значить ви вже знаєте, що таке фабула твору.

Фа́була (від латинського fabula «байка, оповідь, історія») – короткий виклад подій, дій, ситуацій твору в їх послідовному часовому розвитку.

Зрозуміти й могти викласти фабулу твору – важливе вміння читача / глядача / слухача. Однак пам’ятай, що жодна фабула не здатна передати краси й неповторності художнього твору. Тому навіть у ситуаціях браку часу намагайся читати твори повністю, а не їхні перекази (скорочені варіанти).

Завантажити Довідник Модуль 3.6