Комунікація
Інформація
Мовні засоби
Роль подарунків у людських відносинах
Подарунок — це матеріальне або нематеральне явище, яку дарувальник за власним бажанням безплатно віддає у володіння іншої особи з метою задовольнити її вподобання. Подарунок – одна з можливостей принести людині радість, виявити любов і повагу до неї. Тому, обираючи подарунок, обов'язково слід врахувати смаки й уподобання тієї людини, якій ти хочеш принести радість. Не варто керуватися виключно своїми особистими смаками.
Є загальновизнані правила:
Подарунок повинен принести людині радість, викликати в неї задоволення.
Вартість подарунку повинна бути в межах фінансових можливостей дарувальника і не викликати дискомфорту в того, хто отримує подарунок.
Вихована людини ніколи не дарує речі, які сама одержала у подарунок, або ті, що вважає невдалими.
Вручення подарунка має супроводжуватися лише добрими побажаннями і милою щирою посмішкою.
Обов'язково слід щиро і привітно подякувати дарувальникові за увагу і відразу роздивитися подарунок.
Якщо подарунок чимось не сподобався або ви вже маєте таку вже річ, не слід говорити про це, щоб не засмучувати того, хто подарував.
Як вручати подарунок:
подарунок треба тримати в руках;
не слід коментувати подарунок, розповідаючи про те, з якими труднощами його придбали, чи ганити його, вибачатися і виправдовуватися, що нічого кращого не знайшли;
ні в якому разі не варто надокучати запитаннями, чи сподобався подарунок, чи пасує він людині.
Як приймати подарунок:
подякувати не за подарунок, а за повагу, добрі наміри, які виявили до вас;
слід розгорнути подарунок і подивитися його.
Новизна інформації
Новизна інформації — це така її особливість, коли людина дізнається щось нове, чого раніше не знала. Тобто, коли ми читаємо, слухаємо або дивимося щось, і в цьому повідомленні є інформація, яка для нас нова — це і є новизна.
Існує два види нової інформації:
- Абсолютно нова інформація — це те, про що ви раніше взагалі не чули. Наприклад: ви дізналися, що у глибинах океану живе риба, яка світиться у темряві. Якщо ви про це не знали — це абсолютно нова інформація для вас.
- Нова інтерпретація вже відомої інформації — це коли ви щось уже знали, але зараз побачили це з іншого боку або дізналися нові деталі. Наприклад: ви знали, що сонце дає тепло. А тепер дізналися, що без сонця рослини не можуть рости, бо воно потрібне для фотосинтезу. Це новий погляд на знайому тему — нова інтерпретація.
Важливо знати: новизна інформації — це річ суб’єктивна, тобто залежить від самої людини. Одна й та сама інформація для когось може бути новою, а для іншого — вже давно відомою.
Приклад: учень, який захоплюється астрономією, вже знає, що Марс — це четверта планета від Сонця. А для того, хто тільки почав цікавитися космосом, ця інформація буде новою. Отже, одне й те саме повідомлення для різних людей може бути сприйняте по-різному.
Групи числівників (кількісні і порядкові; прості, складні і складені)
Розряди числівників за значенням:
Кількісні (скільки?):
- власне кількісні означають цілі числа: один, два, п’ять, тисяча;
- збірні — означають певну кількість предметів як сукупність, як одне ціле: двоє (хлопців), троє (гусят), п’ятеро (дверей), двадцятеро.
Заувага! Збірні числівники поєднуються з назвами осіб чоловічого роду (троє друзів, шестеро випускників), іменниками середнього роду, що означають назви істот (двоє кошенят, семеро каченят) або предметів (четверо відер, восьмеро вікон); іменниками, які мають тільки форму множини (троє саней, четверо дверей). НЕ поєднуються з іменниками жіночого роду, ОКРІМ числівника обидві.
- дробові означають частину числа від цілого: одна друга, п’ять десятих, півтора;
- неозначено-кількісні — вказують на приблизну кількість предметів і можуть поєднуватися з іменниками, що означають масу, речовину, збірні або узагальнені поняття: кілька, кількасот, багато.
Порядкові (котрий?):
позначають порядок предметів під час лічби або місце предмета з ряду однорідних: перший, двадцятий, сотий. Групи числівників за будовою:
- прості (мають одну основу): один, п’ять, сорок, сто;
- складні (мають дві основи і пишуться разом): п’ятдесят, дев’ятсот;
- складені (складаються з двох і більше слів, які пишуться окремо): двадцять один, п’ять десятих.
Роль займенників у забезпеченні зв’язності тексту
Займенники використовують як один із засобів зв'язку речень у тексті. Вони допомагають уникнути тавтології — невиправданого повторення якогось слова. Наприклад: У Делли лишилося ще вісімдесят сім центів, і вона поспішила додому (О. Генрі). Займенник «вона» у другій частині речення вжито замість імені Делла.
Займенники використовують для зв'язку частин складного речення. Наприклад, таку роль можуть виконувати відносні займенники: Чудові гребінці, справжні черепахові, прикрашені по краях дрібними коштовними каменями, і саме того відтінку, що пасував би до її волосся (О. Генрі). Також зв'язок речень у тексті формують особові займенники в різних відмінкових формах, наприклад: «Ти обстригла волосся?» — насилу спитав Джим так, наче він не міг усвідомити цього очевидного факту, хоч його мозок напружено працював (О. Генрі).
Заувага! Типовою помилкою є співвіднесеність займенника одночасно з кількома іменниками в реченні, унаслідок чого виникає змістова неоднозначність.
Наприклад, в оповіданні О. Генрі є таке речення: «Це був платиновий ланцюжок для кишенькового годинника, простий і строгий, він (ланцюжок) привертав увагу коштовністю матеріалу, з якого був зроблений, а не мішурним блиском — саме такими мають бути всі гарні речі. Він (ланцюжок) навіть був гідний годинника. Побачивши його, Делла відразу дійшла думки, що ланцюжок повинен належати Джімові». Може виникнути бажання в останньому реченні замість слова ланцюжок використати займенник він, але це буде НЕПРАВИЛЬНО: «Побачивши його, Делла відразу дійшла думки, що він повинен належати Джімові (тоді виникає плутанина, замість якого слова вжито займенник «його» – замість «ланцюжок» чи «годинник»)».
Оповідання
Оповідання — це невеликий прозовий твір, у якому розповідається одна подія з життя одного або двох героїв. Саме тому сюжет зазвичай простий, без заплутаних поворотів, часто однолінійний і зрозумілий. Автор рідко вдається до довгих описів — вони короткі, але точні. Усе, що відбувається, зосереджене навколо головного персонажа, чий характер уже сформований і не змінюється впродовж твору. В оповіданні дуже важливою є художня деталь — вона може допомогти краще зрозуміти настрій героя або зміст події. Наприклад, у творі О. Генрі «Дари волхвів» гребінці й ланцюжок до годинника — не просто подарунки, а символи жертовної любові.
Оповідання часто порівнюють із новелою, бо обидва жанри короткі за обсягом. Але між ними є суттєва різниця. В оповіданні події розгортаються спокійніше, часто з елементами роздумів, описів і авторських відступів. У новелі ж усе стрімко, гостро, нерідко з неочікуваним фіналом. Якщо в новелі важливий поворот сюжету, то в оповіданні — емоційна глибина і розкриття характеру. Українські письменники створювали оповідання різного обсягу — від дуже коротких до майже повістей:
короткі оповідання (до 6 сторінок), наприклад, оповідання «Дивак» Григора Тютюнника;
середні за обсягом оповідання (6–15 сторінок) мають розгорнутіші сюжети, трохи більше подій, описів. Такі твори ми знаходимо в Івана Франка («Малий Мирон»), Ольги Кобилянської («За ситуаціями»), Панаса Мирного («Морозенко»);
великі оповідання (від 16 сторінок і більше) іноді за складністю й емоційністю близькі до повістей. До таких належать «Цвіт яблуні» Михайла Коцюбинського та «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника.
Отже, навіть у межах одного жанру — оповідання — можна зустріти різні форми викладу: від мініатюри до майже повноцінного епічного твору. В англомовному світі існує багато форм надкоротких оповідань — іноді вони вміщуються у кілька слів.
Завантажити Довідник Модуль 3.4