Комунікація
Інформація
Мовні засоби
Українська діаспора
Діаспора (грец. διασπορά – «розсіяння») – спільнота людей певної національності, які мешкають за межами своєї батьківщини. Представники діаспори усвідомлюють свою єдність з рідною країною.
Українська діаспора – це українці, які в різний час виїхали за кордон, а також їхні нащадки, які народилися вже за межами України. За оцінками станом на 2024 рік, загальна чисельність української діаспори у світі перевищує 10 мільйонів осіб.
Найбільші за чисельністю українські діаспори є в таких країнах:
Канада – близько 1,3 млн осіб українського походження, зосереджених у провінціях Онтаріо, Альберта, Манітоба, особливо у містах Торонто, Едмонтон, Вінніпег.
Сполучені Штати Америки – понад 1,1 млн українців, найбільші громади у Пенсильванії, Нью-Йорку, Іллінойсі, Каліфорнії, зокрема у Чикаго, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі.
Польща – понад 1,5 млн українців, особливо після 2014 року.
Бразилія – приблизно 600 тисяч українців, переважно у штаті Парана.
Німеччина – понад 350 тисяч українців, у таких містах як Берлін, Гамбург, Мюнхен.
Аргентина – близько 250 тисяч осіб, з основними осередками в Буенос-Айресі та Місьйонес.
Українська діаспора відіграє важливу роль у збереженні національної ідентичності, мови, культури, а також у міжнародній підтримці України. Наприклад, у місті Едмонтон (Канада) діє Український культурний центр імені Івана Франка, де регулярно проводяться фестивалі, концерти, виставки, святкування Івана Купала, Різдва та Великодня. Працюють українські школи вихідного дня, танцювальні ансамблі (наприклад, славнозвісний ансамбль «Шумка»), видаються газети українською мовою, діє українське радіо. Такі заходи допомагають не лише зберігати мову і традиції, а й передавати їх наступним поколінням.
У Чикаго, де мешкає одна з найбільших українських громад у США, активно діє Український інститут модерного мистецтва, а також Український національний музей, де представлені експозиції, присвячені історії еміграції, народному мистецтву, боротьбі за незалежність. Щороку в місті проходить Український фестиваль у Гумбольдт-парку, де звучить українська музика, готують національні страви, виступають танцювальні колективи. У Чикаго функціонують українські церкви, школи, недільні курси з української мови, діаспоряни підтримують молодь стипендіями та українські культурні ініціативи.
Скрайбінг
Скрайбінг – процес візуалізації складного змісту простим і доступним способом. Зазвичай скрайбінг – це замальовки певних образів, фіксування інформації під час просто під час передачі інформації. Наприклад, ви можете слухати доповідь або презентацію й замальовувати, фіксувати на папері чи в ґаджеті основні ідеї та факти почутого повідомлення. Користуючись скрайбінгом, можна просто і доступно розповісти про складне, цікаво пояснити будь-який матеріал.
Ось ідеї для скрайбінгу, які можна застосувати під час індивідуального читання — у форматі простої візуалізації змісту, образів, подій або понять. Це може бути замальовка на аркуші, у зошиті, у додатку для нотаток або у вигляді міні-коміксу чи карти.
Скрайбінг допомагає не лише краще зрозуміти матеріал, а й розвиває пам’ять, логіку, творче мислення. Його легко застосовувати як на уроках, так і в повсякденному житті.
Пропаганда
Пропаганда – інформація, зазвича й однобічна, упереджена й оманлива, яку подають переконливо й наполегливо, щоб люди в неї повірили як у єдину правдиву. Уявіть, що в різних газетах з'явилися повідомлення різних журналістів про ту саму подію.
Щоб оцінити наведені тексти і зʼясувати, чи обидва вони створені з метою пропаганди, треба поміркувати, наприклад, над такими питаннями:
- У якому тексті більше фактів, а в якому – більше оцінок?
- Який з текстів викликає більше емоцій? Які саме слова або фрази викликають сильні емоції? Що саме автор хоче, щоб ми відчули?
- Чи подається в текстах інша точка зору?
Після аналізу текстів зрозуміло, що другий текст – це приклад пропаганди, бо він:
- емоційно забарвлений (слова типу «натовп», «розхитати ситуацію»);
- не дає повної картини;
- формує упереджене ставлення до учасників події.
Журналіст написав так, щоб викликати страх або зневагу до протестувальників. Це і є пропаганда — коли замість об’єктивного опису подій, нам дають упереджену картинку, щоб змусити вірити в певну ідею. Уявіть, що письменник описує вигадане місто, де один народ завжди мудрий і добрий, а інший – завжди жорстокий і дикий. Усі події в книжці показують лише це. Така книжка теж може бути пропагандрю, бо в реальному житті люди різні — і всюди є добрі й погані вчинки. Пропагандиські тексти часто мають такі ознаки:
- нав’язують лише одну думку – інші думки ігноруються або висміюються;
- викликають сильні емоції – страх, гнів, обурення або надмірний захват;
- зображують все як чорне та біле: «Ми хороші – вони погані»;
- наповнені гучними гаслами замість пояснень.
Досьє
Досьє – зібрання документів, що стосуються якого-небудь питання, якої-небудь справи чи особи, а також папка з такими документами.
Де використовується досьє?
У журналістиці – коли готують статтю про відому особу, журналіст збирає досьє з усіма фактами.
У слідстві – поліцейські формують досьє на підозрюваного: фото, свідчення, документи, факти.
У школі – ви можете створити досьє на історичну постать або письменника: дати життя, твори, цікаві події.
У фільмах – часто герої знаходять «секретне досьє», де зібрані важливі факти про когось або щось.
Уявіть, що ви – журналіст або журналістка і вам, готуючись до інтерв'ю, треба створити досьє на улюбленого співака.
Що це буде?
Біографія (де й коли народився).
Фото.
Цікаві факти.
Назви альбомів.
Досягнення та нагороди.
Цитати з інтерв'ю.
Ви зібрали всю цю інформацію в одну папку чи документ — це і є досьє.
Використання числівників у текстах інформаційного спрямування
Числівник слугує для позначення кількості предметів чи явищ і для позначення місця предмета чи явища в переліку. Оскільки кількісні показники є важливими для опису різноманітних явищ природи, техніки, суспільства тощо, у текстах інформаційного спрямування не уникнути вживання числівників. Варто памʼятати, що, вказуючи на ті чи інші числові показники, ми маємо коректно використовувати числівники. Для цього треба вживати правильні відмінкові форми та правильно писати числівники.
Від того, наскільки точно й правильно ви позначатимете кількісні показники, залежатиме правильне сприйняття вашого інформаційного тексту. Використовуйте числівники там, де це дійсно доречно. Уникайте нагромадження числівників. Числівники від 1 до 10 краще писати словами, інші числівники – цифрами. Записуючи в тексті порядкові числівники, користуйтеся спеціальними закінченнями (нарощеннями): 1-й, 1-го, 2-га, 23-й, 102-ї тощо. Так ваш читач відразу зрозуміє, що йдеться не про кількість предметів, а про їхній порядок при лічбі.
Синопсис
Синопсис (від грец. σύνοψις – «бачення разом») — це стислий виклад змісту твору, короткий переказ основних подій або ідей. Це як «карта» всього тексту, яку можна швидко переглянути, щоб зрозуміти, про що йдеться. Один із найважливіших випадків, коли потрібен синопсис — це подача книжки до видавництва. Коли письменник хоче видати книгу, він надсилає не весь рукопис, а спочатку — синопсис, де:
- викладено сюжетні події у хронологічному порядку;
- розкрито головну інтригу (в тому числі фінал);
- зазначено ключових персонажів;
- описано стиль, жанр і атмосферу твору.
Синопсис роману Наталі Матолінець «Спілка порятунку кахлів і людей»
Роман поєднує пригодницький сюжет із фантастичними та містичними елементами, занурюючи читача в атмосферу сучасного Львова, який сповнений таємниць і магії.
Юстина — звичайна школярка, що переживає непростий перехідний період у житті: переїзд до бабусі, проблеми з навчанням, самотність. Її буденність змінюється, коли вона випадково потрапляє в світ старовинних кахлів, які виявляються не просто декоративними елементами, а носіями пам’яті, історії та магічної сили. Завдяки знайомству з хлопцем на ім’я Артем, Юстина дізнається про існування таємної організації — Спілки порятунку кахлів і людей. Ця спілка займається збереженням унікальних фрагментів архітектури та культурної спадщини, що приховують набагато більше, ніж здається на перший погляд.
Дівчина приєднується до цієї спільноти й починає навчатися розпізнавати«голоси» кахлів — їхні образи, спогади, закладені у візерунках. Разом з Артемом та іншими членами спілки вона розслідує зникнення магічних артефактів, стикається з підступними силами, що прагнуть використати кахлі для маніпуляцій і контролю над людьми.
Поступово Юстина розкриває змову, до якої виявляється причетним один із членів Спілки. Вона проходить через зраду, втрати та складні моральні вибори. Її шлях — це історія дорослішання, прийняття відповідальності й віри в себе.
У фіналі героїні вдається знешкодити джерело магічної загрози та повернути силу кахлям, які відтепер знову зберігатимуть історію Львова. Вона остаточно стає частиною Спілки, знаходить нових друзів і своє місце в місті.
Жанр: підліткове фентезі з елементами пригод, міського фольклору, магічного реалізму.
Цільова аудиторія: підлітки 11–15 років, а також дорослі читачі, які цінують атмосферну урбаністику й містику.
А чим синопсис відрізняється від анотації? Синопсис — це детальний переказ для видавця або редактора. Він може містити спойлери: фінал, повні сюжетні повороти. Анотація — це короткий опис для читача, який має зацікавити, але не розкриває головних подій чи розв'язки. Синопсис показує, про що книга повністю. Анотація — чому її варто прочитати. Ось приклад анотації до згаданої книги Наталі Матолінець:
«Спілка порятунку кахлів і людей» – це захоплива історія про звичайну школярку, яка відкриває для себе світ львівських таємниць, містичних знахідок і давніх легенд. Юстина ще не знає, що її чекають непрості випробування та несподівані зустрічі, які змінять її життя назавжди…»
Як бачимо, тут є інтрига, але фінал не розкрито.
Притча. Алегоричний образ
Притча – це жанр фольклору та літератури, короткий епічний твір, в основу якого покладено повчальний алегоричний сюжет. У притчі закладено певний життєвий урок. Тому подібні оповідки з давніх-давен переходили від однієї людини до іншої: від батька до сина, від учителя до учня.
Притча про двох вовків
Один дідусь сказав онукові:
– У кожній людині живе два вовки. Один — злий: він гнівається, заздрить, жадає помсти. Інший — добрий: він щирий, спокійний і лагідний.
Онук запитав:
– А який вовк перемагає?
– Той, якого ти годуєш.
Життєвий урок, закладений у цій притчі: ми самі обираємо, якими бути — добрими чи злими.
Алегорія (від грец. ἀλληγορία – іносказання) – перенесення властивостей і характеристик одного предмета, явища, особи на інший для кращого відображення образу. Таким чином утворюється переносне значення. Алегорія є одним з художніх засобів, що його активно використовують у притчах, а також казках, байках. Алегоричний образ – це художній образ, який приховує реальну особу (явище, предмет) за допомогою конкретних асоціацій. Наприклад, лисиця – це хитрість, а сова – це мудрість. Алегорія допомагає автору не прямо говорити про добро, зло, віру чи любов, а показувати їх через дії героїв.
Притча про блудного сина
У багатого чоловіка було двоє синів. Молодший попросив свою частину спадку і вирушив у далекий край, де все розтратив на розваги. Коли залишився без грошей, він почав голодувати й працював пастухом свиней. Згадавши про батька, вирішив повернутися додому і попросити вибачення.
Батько, побачивши сина здалеку, вибіг йому назустріч, обійняв і влаштував велике свято. Старший брат образився: він був слухняним, працював на батька, але не отримував таких почестей. Батько відповів: «Ти завжди був зі мною, але ми повинні радіти, що твій брат, який був втраченим, знайшовся».
Ця історія — алегорія про милосердя та прощення. Кожен персонаж має:
Таким чином, через просту побутову ситуацію автор показує, як важливо прощати, приймати близьких і не заздрити добру інших.
Завантажити Довідник Модуль 3.3