Довідник Модуль 2.4

Авторитет (нім. Autorität, від літ. Auctoritas — «влада», «вплив») — загальновизнана довіра, пошана, а також особа, яка користується такою пошаною, є впливовою та заслуговує повної довіри.

Авторитет є характеристикою особи, організації, теорії, джерела інформації тощо. Поняття авторитету пов'язане з поняттям віри. Думки, оцінки, рішення авторитетного суб'єкта не викликають заперечень і сприймаються як істина. В цьому сенсі авторитет є найважливішим джерелом знань для будь-якої людини. Людина впродовж свого життя не має можливості перевірити на власному досвіді всі твердження, які вона отримує з книг та інших джерел інформації. Тому більшість її знань обґрунтовані посиланнями на авторитет. Таким чином, авторитет виступає практичним критерієм істини.

(За матеріалами Вікіпедія)

Мала академія наук України (МАН) – це мережа науково-освітніх центрів по всій Україні, які допомагають школярам та вчителям розкрити свій потенціал. МАН дає можливість заглибитися в будь-яку науку, експериментувати, втілювати ідеї в життя та створювати щось нове в абсолютно різних сферах: від квантової фізики до літературознавства та соціальних проєктів.

МАН проводить олімпіади та конкурси для учнів, створює по всій Україні наукові відділення та секції, де поєднує навчання і фан. У Малій академії наук є 65 секцій та 12 наукових відділень в усіх регіонах. МАН відкриває доступ до десятків науково-освітніх проєктів та заходів: літні школи, вивчення англійської мови, участь в старт-ап інкубаторах, міжнародні олімпіади в Китаї, Сінгапурі, США, Канаді, Всеукраїнський конкурс-захист науково-дослідницьких робіт.
МАН відкрила в Києві перший державний інтерактивний Музей науки, має власне видавництво дитячої пізнавальної літератури.

(За матеріалами МАН)

Інтернет-мем – явище спонтанного розповсюдження певної інформації інтернетом усіма можливими способами (електронною поштою, в месенджерах, форумах, блогах тощо), почало використовуватись у середині першого десятиліття XXI століття. Термін споріднений з поняттям мем (це дотепна коротка інформація (вислів, зображення, звукоряд, відео) іронічного характеру, яка відтворює певне ставлення до якихось подій чи обставин) і позначає ширшу категорію.

Термін «мем» запропонував професор Оксфордського університету біолог Річард Докінз ще у 1976 році. Докінз обстоював ідею, що подібно тому, як біологічна інформація складається з найменших одиниць – генів, так і вся культурна інформація складається з мемів. Причому термін meme виводив не від англійського memory (пам'ять), а від терміну «меметика» (теорія еволюції культури).

(За матеріалами Вікіпедії)

Прикметник вказує на ознаку предмета. Прикметники вносять у ліричний твір емоційні відтінки значень, експресивне забарвлення тексту, наповнюють його насиченою образністю та є основним виразником характеристик зображуваного в ліричному творі. Якісні прикметники вносять переважно оцінне значення. Відносні прикметники відображають зв’язок чи приналежність означуваної особи чи предмета до чогось. Використовуючи відносні прикметники, автор означує зображені в ліричних творах предмети, іменуючи їх. Присвійні прикметники уживаються для позначення приналежності тієї чи іншої ознаки до певної особи чи тварини (істоти).

Виступаючи необхідним компонентом означення іменників, прикметники збагачують мову, роблять її точною, багатою, виразною та виявляють велику стилістичну вагу у високохудожній формі вислову, у концентрації думки. У ліричному творі переважно виступають як епітети. Літературознавці О. В. Калашник, О. А. Олексенко, О. В. Халіман присвятили одне з досліджень ролі займенників у ліричних творах і довели, що  займенники є обов’язковим складником лірики. Поезія насичена передусім особовими займенниками я, ти, ми. Але науковці зазначають, що дуже часто використовуються і присвійні займенники мій, твій, наш, свій. Безумовно, усі займенники представлені в поезії, але саме згадані особові та присвійні займенники  передусім беруть участь у створенні образів ліричних героїв, вираженні їхніх почуттів, розкривають особливості внутрішнього світу ліричних героїв.

Стаття – це невеликий за розміром текст, у якому автор подає новинну, пізнавальну або наукову інформацію, аналізує її, робить висновки та узагальнення. Такі тексти друкують у збірках, журналах, газетах, зокрема й електронних. Щоб уточнити, про який саме вид статті йде мова, говорять: газетна стаття, журнальна стаття, наукова стаття, мережева стаття, онлайн-стаття, інтернет-стаття тощо.

Мета наукової статті – донести до цільової аудиторії результати дослідження, які автор чи автори отримали. Саме тому в цій статті є такі елементи:

• назва, яка має бути чіткою й відображати тему статті;
• анотація (короткий опис основного змісту статті), яку інколи подають кількома мовами;
• ключові слова (перелік слів, за якими легко можна буде знайти статтю в каталозі чи в онлайн-пошуковику);
• власне текст статті, де все викладається науковою мовою, наводяться факти, аргументи тощо;
• список використаної літератури.

Сонет – це жанр поезії з певними особливостями будови (об’єм, система римування, розмір), у якому ліричний герой шукає і знаходить відповідь на дуже важливе для себе питання.

Сонет складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба – двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети):

• з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед
• з перехресною схемою римування: 
  абаб, абаб, вде, вде 
  абаб, абаб ввд, еед

Сонет зародився в Італії і в XIVстолітті уже мав ту форму вірша, яка відома сучасним любителям поезії. Сонет проходить через всю історію світової літератури і дуже яскраво розкривається у творах Вільяма Шекспіра в Англії в XVII столітті. В українській поезії сонет відомий із XIX століття. Сонети писали Іван Франко, Леся Українка, Максим Рильський, Дмитро Павличко й інші.

(За матеріалами Вікіпедії)

Легенда – жанр усної народної творчості та літератури; фантастична розповідь про незвичайну подію або життя якоїсь особи.

Розповідь у легенді ведеться від третьої особи. Термін «легенда» виник у середньовіччі і спочатку стосувався лише опису життя святих. Поступово відбулося тематичне розширення жанру легенди. Літературознавці виділяють кілька груп легенд:

• легенди про причини виникнення явищ природи, істот, людей;
• легенди про святих;
• легенди про міфічні істоти, предмети, сили.

Значну кількість легенд становлять легенди про походження Все¬світу, землі, зірок, людини, рослин, тварин («Створення землі», «З чого вийшли гори, болота, долини», «Звідки взявся лелека» та ін.). Широко відомі біблійні про мандрівки по землі Бога (Христа) з апостолами і святими. Також є легенди про  походження народів, суспільних прошарків, предметів побуту та ін. («Першопредки», «Вік людини», «Про панів», «Звідки пішов віз», «Як виникло ковальство»).

Деякі легенди  описують образи слов’янської демонології – польовиків, лісовиків, водяних, господарчо-домових духів, вони пов’язані з первісними віруваннями й уявленнями про духів. До легенд про міфічні істоти, предмети, сили належать поширені сюжети про велетнів, однорога тощо. Основний сенс цих творів полягає у дотриманні високих морально-етичних принципів суспільства.

(За матеріалами «Енциклопедія сучасної України»)

Паралелізм – стилістичний прийом паралельного зображення в художній літературі (особливо в поезії) явищ природи і людського життя через їх зіставлення. Такий паралелізм має назву психологічний паралелізм. 

Наприклад:

Стоїть явір над водою,
В воду похилився,
Сидить козак у неволі,  |
Тяжко зажурився.
(Українська народна пісня)

Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльози не ллються.
(Українська народна пісня)

****

Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
(Тарас Шевченко)

Психологічний паралелізм може бути ускладнений у творі і представляти синтаксичний паралелізм або заперечний паралелізм. Синтаксичний паралелізм передбачає однотипну синтаксичну побудову двох або більше суміжних рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії. 

Наприклад:

Зашуміла дібровонька, листом зашуміла,
Затужила дівчинонька, серцем затужила.
(М. Шашкевич)

Перша частина паралелізму може подаватися з часткою "не", тоді цей художній прийом називається заперечним:

Не сон-траво на могилі
Вночі процвітає.
То дівчина заручена
Калину сажає.
(Тарас Шевченко)

Мемуари (франц. mémoires, від лат. memoria – пам'ять) – 1) систематичні чи фрагментарні записи особистості про події минулого, у яких вона брала участь чи була очевидцем, що зазвичай супроводжуються їхньою хронологічною фіксацією; 2) літературний твір у формі спогадів про минувшину; 3) архаїчна назва наукових праць чи записок ученого товариства; 4) вид письмових історичних джерел особового походження.

До мемуарів традиційно відносять записки, записники, автобіографії, подорожні нотатки, спогади-анкети, а також певною мірою мемуарну та автобіографічну белетристику, наприклад, роман-щоденник, автобіографічна повість, родинна хроніка тощо. Наприклад, автобіографічний роман Володимира Сосюри "Третя рота".

Найпростішим різновидом мемуарів вважають щоденник, у якому викладені події особистого життя на певному суспільному тлі або в контексті відповідних соціокультурних передумов. Прикметними особливостями щоденника є фрагментарні нотатки, які об'єднуються особою мемуариста, його світосприйняттям та поглядами. Щоденники розрізняють за обсягом, систематичністю та регулярністю записів, а також за масштабом охоплюваних подій. Зокрема, виділяють особисті, ділові, подорожні щоденники тощо. Особливе місце посідають стилізовані щоденники, які належать до белетризованої прози. Наприклад, визначними пам'ятками суспільної думки та історичними джерелами 20 століття є щоденники Володимири Винниченка, Олександра Довженка, Остапа Вишні, Василя Стуса, Павла Тичини, Василя Симоненка та ін.

Власне, спогади (мемуарна оповідь) належать до творів з більш складною структурою, ніж щоденники, і значні просторово-часові межі, вирізняються більш-менш осмисленими  принципами добору фактів, складною композицією, інколи спираються на певні ціннісні приписи, своєрідну систему аргументації, певне коло джерел та авторську концепцію. До мемуарів належать спогади відомих українських політичних діячів ХХ століття Дмитра Дорошенка, Петра Скоропадського та ін.

На початку ХХІ століття визначним явищем масової культури стають віртуальні щоденники online у мережі Інтернет – т. зв. блоги (англ. blog – мережевий журнал чи щоденник подій), які передбачають можливість інтерактивного спілкування з широкою аудиторією, зокрема коментування викладених подій звичайними читачами / користувачами.

Лейтмотивом, яким зазвичай керуються автори мемуарів, є намір зафіксувати для нащадків свою участь в історичних подіях, зокрема обміркувати власне місце та роль, що найповніше виявляється на схилі життя тієї чи іншої особистості. Натомість нині побутують й інші, відмінні від традиційних міркувань, мотиви, зокрема такі, які скеровані на потреби в саморепрезентації особистості та продукуванні інформаційних приводів, зокрема скандальних чи сенсаційних.

Мемуари вирізняються підвищеною суб'єктивністю та ідеалізацією інформації, що пов'язана з особою мемуариста. Водночас мемуари як вид письмових джерел потребують ретельної критики (встановлення рівня достовірності інформації, повноти змісту, виокремлення авторських стереотипів тощо). Комплексне вивчення мемуарів проводиться в межах спеціальної історичної дисципліни – мемуаристики.

(За матеріалами history.org.ua)