Довідник Модуль 2.2

До інтонаційних засобів, крім тону, тембру голосу та темпу, належать фразовий наголос та паузи. Фразовий наголос падає на слово (або словосполучення), яке передає найважливішу інформацію. Фразовий наголос має такі різновиди:

• особливе виділення голосом слова в реченні з метою підкреслити важливість його в змісті речення;
• виділення найважливішого слова, навколо якого об'єднуються інші, таким словом звичайно є останнє слово речення;
• наголос, який падає на одне слово в сполученні повнозначних слів і сполучників, прийменників, допоміжних дієслів і окремих різновидів займенників, наприклад: йди-но, до центру, скажи ж бо або в сполученні кількох повнозначних слів: я ж син твій;
• виділення важливої зі смислового погляду частини висловлення (групи слів, слова і навіть частини слова) у зв'язку з вираженням експресії мовлення, емоційного стану мовця. Часто виражається подовженням наголошеного голосного, а іноді й приголосного, а також своєрідною мелодикою;
• стилістичний зворот, якому автор надає особливого значення і яка розкриває важливу рису характеру чи поведінки персонажа.

За допомогою паузи речення ділиться на певні частини, внаслідок чого зрозуміти повідомлюване стає легше. Паузи використовуються як засіб смислового та емоційного виділення слова або речення. Найбільші паузи в кінці речень, менші — в кінці частин складного речення, а також усередині речення між його частинами. Паузи не завжди збігаються з розділовими знаками. Іноді від місця паузи залежить його зміст. Паузи можуть використовуватися як засоби передавання:

а) незакінченої, обірваної мови,
б) хвилювання,
в) несподіваного змістового переходу.

Книжковий блог  — це веб-сайт, присвячений читанню. Блогер — людина, яка веде блог. Блогер  регулярно оновлює зміст – робить нові записи, розміщує зображення або мультимедіа. Сукупність всіх блогів прийнято називати блогосферою. Книжкові блогери можуть пропонувати огляди літератури певної тематики, рецензії на новіу книжки, власні книжкові рейтинги, розповіді про зустрічі з письменниками або розповідь про унікальних читачів тощо.

Як зробити свій блог особливим

• Своя родзинка, яка привабить аудиторію.
• Певна тематика.
• Цільова аудиторія.
• У відеогляді потрібно постійно придумувати щось нове, робити динамічні вставки, ілюструвати слова, використовувати спецефекти.
• Розповідати лише про те, що подобається.
• Шукати оригінальні способи популяризації власної діяльності.

Джерело: Детектор Медіа

Замовчування – прийом у мовленні, коли у слухача / читача залишається відчуття незакінченості, обірваності вислову з навмисним натяком на замовчування якогось факту. Автор свідомо не закінчує думки, залишаючи слухачеві / читачеві можливість здогадатися, домислити, про що йдеться. Замовчування в такому розумінні часто трапляється в безпосередніх діалогах між знайомими людьми, але може бути використано і в художніх текстах.

Уявіть зустріч двох друзів і прочитайте репліки діалогу, у якому обоє співбесідників говорять про щось, відоме їм, і що не потребує бути названим. Замовчування в такому разі посилює емоції співрозмовників від події, про яку вони говорять. Так, у третій репліці, використовуючи прийом замовчування, співбесідник Андрій створює інтригу навколо якоїсь вчорашньої події, свідком якої був його співбесідник Дмитро. Знаючи, що товариш вчора точно бачив, про що йдеться, Андрій мов би дражнить його, мов би піддає сумніву, що  Дмитро це точно бачив.  У шостій репліці Дмитро використовує прийом замовчування, щоб показати своєму другу, як неймовірно вразило його те, що він вчора побачив, і у такий спосіб виражає своє захоплення товаришем.   

(1) – Привіт, Дмитре!
(2) – Привіт!
(3) – Як справи? Ти бачив вчора…? 
(4) – Так, фантастика! Андрію, як тобі це вдалося? 
(5) – Тренування, друже! Дуже раджу свого тренера. Я у нього вже третій рік тренуюся. Мені подобається і тобі, я впевнений, сподобається.
(6) – Ну добре, бувай! Завтра ще про це поговоримо, але вчора… Я просто був у захваті!
(7) – Бувай! 

Художня асоціація – зв’язок між окремими уявленнями, думками, почуттями, внаслідок якого одне уявлення, почуття тощо у людській свідомості викликає низку інших.

Ще в античності Аристотель сформулював принципи, за яких стає можлива художня асоціація. Це може бути схожість предметів, ознак, дій (наприклад, дзеркало – очі), контраст (білий – чорний), суміжність в часі (зима – сніг ) чи в просторі (степ – ковила). Художня асоціація є важливим чинником творчого процесу.

Верлібр, або Вільний вірш – вірш, побудований на відносно однотипній синтаксичній організації рядків, на ритмі змістових частин (речень). Рядки вільного вірша мають різну довжину, не поділяються на стопи; у них різна кількість наголосів і розташування їх довільне. Верлібр не визнає рим, внаслідок чого зникає і поділ на строфи.

Від кінця XIX – початку XX століття верлібр широко входить у світову поезію. Поширення верлібру в українській літературі почалося з творів Лесі Українки, Івана Франка. У 10 – 20-і рр. ХХ століття українські поети  М. Семенко, П. Тичина, М. Йогансен та ін. активно використовували верлібр у своїй творчості. На жаль, ці поетичні пошуки в українській літературі на кілька десятиліть були припинені радянською владою. У 60 – 80-і рр. в українській поезії спостерігається нове захоплення верлібром (М. Рильський, І. Драч, М. Вінграновський, Б. Олійник, І. Калинець, В. Голобородько та ін.).

Рефрени – це засоби літератури, в яких використовується неодноразове повторення деяких слів або навіть виразів з метою підкреслення їхньої важливості. До рефренів належать такі літературні засоби як анафора, епіфора та тавтологія.

Анафора – це засіб художньої літератури, що виражає єдинопочаток. Тобто це лексичний повтор одного й того самого виразу, наприклад, на початку кожного рядку вірша або періодичне повторення якогось виразу протягом всього твору.

Епіфора – це художній засіб, подібній анафорі та протилежний їй. Адже використання епіфори визначається повторенням кінцівок у художніх творах. Епіфори вживаються як у поезії, так і в прозі та драмі.

Тавтологія – це повторення близького за змістом та звучанням слова.

Порівняння (лат. comparatio) – це художній засіб, який полягає в зіставленні описуваних предметів або явищ з іншими за певними ознаками.

Порівняння має три складники:

1. те, що порівнюється, або «предмет» порівняння (лат.comparandum),
2. те, з чим порівнюється, «образ» (лат. comparatum),
3. те, на основі чого порівнюється одне з іншим, ознака, за якою відбувається зіставлення (лат. tertium comparationis).

Розрізняють такі основні типи порівнянь:

1. Простим називається порівняння, у якому порівнювані предмети зіставляються за однією або кількома однорідними ознаками, наприклад: Ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима... (О. Кобилянська).
2. Поширеним називається порівняння, у якому порівнювані предмети зіставляються одночасно за кількома ознаками, наприклад: Слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, // Як придорожні пили; другі, як свіжий пісок // На узбережжях відлюдних, нам радують око і душу; // Мужнє гранітне зерно треті нагадують нам; // інші — немов діаманти, що блиском споріднені з сонцем: // Розкіш таємну в душі будить їх радісна гра... (М. Зеров).
3. Суть приєднального порівняння полягає в тому, що предмет і образ порівняння подаються окремо і поєднуються сполучним засобом як… так: спочатку вичерпно описується образ (те, з чим порівнюється), а потім сполучником так приєднується предмет (те, що порівнюється). Приєднальна форма порівняння вживана переважно в індивідуально-авторській поезії: Як човен веселий, відчаливши в море, По синім кришталі за вітром летить І веслами воду і пінить, і оре, Лебежою шиєю в хвилях шумить, — Так дикий арап, поводи відпустивши Коню вороному, в пустиню біжить (Л. Боровиковський).
4. Заперечувальне – це порівняння, побудоване не на зіставленні, а на протиставленні предметів. Ця форма порівняння найбільш типова для фольклорної поезії або індивідуально-авторської стилізації під фольклор: Не китайкою покрились Козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, — Така його доля (Т. Шевченко).