Довідник Модуль 1.7

Вигуки являють собою особливий клас слів у мові. Вони не мають ні лексичних, ні граматичних зв’язків з іншими словами. Але, починаючи з другої половини ХХ століття, вигуки почали привертати увагу вчених як засоби організації комунікації. Існує три етапи в спілкуванні:

1. встановлення мовленнєвого контакту;
2. підтримання мовленнєвого контакту;
3. розмикання мовленнєвого контакту.

Вигуки, на відміну від інших частин мови,  можуть використовуватися на різних етапах  мовленнєвого спілкування. На етапі встановлення мовленнєвого контакту можуть використовуватися вигуки-привітання, наприклад: привіт, день добрий; вигуки для привертання уваги: ей, нумо, алло тощо. На етапі  підтримання мовленнєвого контакту можуть використовуватися вигуки, що заповнюють паузи і виражають певне емоційне ставлення до того, про що говорять: о, ой, ох, ах, ех, овва, от тобі й на, слава Богу тощо. Під час останнього етапу спілкування можуть використовуватися вигуки, що виражають подяку, вигуки-прощання: наприклад, дякую, до побачення.

Інтернет-журнал — періодичне видання в інтернеті. Зазвичай вони мають певну тематику: економіка, бізнес, будівництво, дизайн, інтер'єр, флористика, будинок і сім'я, здоров'я, наука, сільське господарство, культура тощо. На жаль, поки зо немає інтернет-журналів для підлітків українською мовою. Але такі журнали є англійською мовою. Наприклад, журнал «Teens magazine» («Журнал підлітків»).

Назва цього журналу повідомляє про цільову аудиторію - тінейджери обох статей. Журнал містить багато інформації про знаменитих людей, історії з життя, поради щодо створення образу.

Інший популярний журнал серед британських підлітків «NextStepU» («Твій наступний крок») – журнал призначений для цілеспрямованих і впевнених у собі молодих людей. Якщо хлопець чи дівчина  шукає інформацію про те, як успішно закінчити школу, визначитися з подальшою освітою, почати будувати кар'єру – цей журнал саме для таких підлітків.  На сторінках видання можна знайти слушні поради та рекомендації щодо розподілу ціннісних пріоритетів і створенню життєвих планів. Є багато й інших журналів різними мовами світу.

Для людей, які цікавляться культурою, зокрема в Україні, є такі україномовні інтернет-журнали, як «KORYDOR», «MIZANSCENA». У цих журналах друкуються огляди нових книжок, інтерв’ю,  статті на актуальні питання життя українського суспільства. Статті в інтернет-журналі, як правило, публікуються на регулярній основі: щотижня або щомісяця. Інтернет-журнали мають власні вебсайти. Найчастіше інтернет-журнали доступні за передплатою, як і друковані журнали.

Особливість лексичного значення вигуків полягає в тому, що вони не називають, а безпосередньо виражають емоції, почуття, прояви волі людини. Вигуки характерні для безпосереднього спілкування. Якщо ж вони  трапляються у літературних творах, то використовуються там саме з метою посилення емоційності мовлення або оповідача, або персонажів. Драматичні твори автори створюють для представлення на сцені, де дійові особи діалогують між собою або, звертаючись до глядача, виголошують монологи.

У комедійному драматичному творі вигуки дуже часто слугують засобом створення комічного ефекту. Наприклад, науковиця Олена Кузьмич у своїй науковій праці  «Мовні засоби творення комічного в українській прозі кінця ХХ століття - початку ХХІ століття» зазначає, що за допомогою вигуків можна передати:

• приховування неетичної інформації,
• відгін людей замість тварин,
• реакцію на побачене,
• висміювання негативної поведінки,
• особливість характеру,
• різноманітність емоцій, їхній контраст.

Щодо звуконаслідувальних слів, то науковиця звертає увагу на те, що  з метою створення комічного ефекту письменники використовують звуконаслідувальні слова тоді, коли вдаються до таких імітацій:

• звуки птахів,
• дії механізму,
• іноземної мови,
• атмосфери сварки,
• людської мови.

У разі використання звуконаслідування комічне може мати як доброзичливий вияв, так  і висміювання безкультурності, шкідливих звичок, манірності.

Інтерв'ю — бесіда або письмове надання інформації , вибудована за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей.

Інтерв’ю може використовуватися в науці для збору певної інформації (соціологія, психологія, медицина тощо). Також інтерв’ю використовують як форму знайомства роботодавця (або його представників) з майбутнім робітником.

Інтерв’ю є дуже поширеним жанром у журналістиці. Зазвичай, це призначена для опублікування в пресі, передачі по радіо, телебаченню розмова журналіста з політичним, громадським або яким-небудь іншим діячем. Якщо сама бесіда, її хід, — не стали предметом відображення в тексті, а журналіст просто використав дані для публікації, говоримо про те, що журналіст користувався інтерв'ю як методом збору інформації. Якщо ж автор подав розмову у формі запитань та відповідей, то це жанр інтерв'ю.

(За матеріалами Вікіпедії)

У вітчизняному літературознавстві велика кількість термінів має кілька значень. Поняття "одноактна п’єса" також розуміється по-різному. Поняття "одноактна п’єса" слід розглядати у зв’язку з особливостями потрактування в літературознавстві термінів "п’єса" та "мікроп’єса".

Термін "п’єса", як відомо, французького походження.   У XVІІІ ст. з’явились твори, у назвах яких фігурувало слово "п’єса", яке використовувалось як формальне узагальнююче поняття, що вказує на належність художнього твору до будь-якого драматичного жанру. З другої половини XVIII ст. термін "одноактна п’єса" починає інтенсивно застосовуватися для позначення малих форм драматургії різних жанрів обсягом не більше одного акту. Поява одноактної п’єси пов’язана з процесом розвитку інших малих форм драматургії – інтермедії, фарсу, діалогу.

У контексті оновлення драми на межі ХІХ-ХХ століть особливого значення набула форма драматичного твору. Питання форми почало хвилювати митців так само, а можливо, і більше, як питання змісту. Усе більшого визнання почала отримувати експериментальна форма драматургії, яка усувала загальноприйнятий поділ на акти, практично не відображаючись на інших сторонах драматичного твору, – "п’єса в одній дії" (або "п’єса в одному акті"), яка і далі традиційно називається також "одноактна п’єса". Проте між двома термінами полягає чітка відмінність. П’єса в одній дії не відповідає характеристикам, притаманним одноактній п’єсі як окремому твору одноактної драматургії (малий обсяг, невелика кількість дійових осіб та драматичних вузлів). Тому далеко не всі п’єси в одній дії можна з упевненістю зарахувати до одноактної драматургії.

Сучасні літературознавці стверджують,  що кожен з трьох драматичних видів має дві форми – велику і малу. Тому існують багатоактні п’єси (великий обсяг (як правило, 5 дій), велика кількість дійових осіб та драматичних вузлів) й одноактні п’єсі (малий обсяг, невелика кількість дійових осіб та драматичних вузлів).  Інколи автори досить велику за обсягом п’єсу з  великою кількістю дійових осіб та драматичних вузлів оформлюють як «п’єсу в одній дії».

Серед малих форм сучасні літературознавці виділяють мікроп’єси, які відрізняються від одноактних п’єс. До мікродраматургії належать такі жанри: інтермедія, клоунада, скетч, драматичний етюд, мініатюра, моноп’єса-монолог, театралізоване оповідання, фарс, райок, живі картинки, мікроп’єса в театрі одного актора. До одноактної драматургії належать одноактна комедія, одноактна трагедія, одноактна драма, одноактна сатирична комедія, одноактна лірико-психологічна драма, сцени-жарти, п’єси-діалоги, драматичні етюди-діалоги.

Літературний твір будь-якого жанру мікродраматургії називається мікроп’єса, а одноактної драматургії відповідно – одноактна п’єса. Для одноактної п’єси характерна дещо більша тривалість та кількість дійових осіб (3-5) порівняно з мікроп’єсою, своєрідна система відображення життєвого матеріалу, в якому розкривається людська особистість, наявність кількох драматичних вузлів, більш складна композиційна організація та прагнення митця до створення художньо узагальнюючого образу. Висновки можна узагальнити за допомогою таблиці:

(На основі статті: М.Л. Ліпісівіцький «Одноактна п’єса: еволюція змістового наповнення терміна»)