Довідник Модуль 1.6

Соціальне середовище – суспільство, навколишній світ, у якому живе людина. Соціальне середовище - це сім'я, дитячий садок, школа, друзі, сусіди, релігійні організації, професійні об’єднання тощо. Цей соціальний світ (соціум) має свої норми, закони, правила, традиції (зокрема особливості мовлення), які впливають на людину або соціальну групу.

Наприклад, герої комедії Михайла Старицького «За двома зайцями» живуть у середовищі київських ремісників і торговців. Для цього соціального середовища характерні деякі риси селянського (традиційного) суспільства, а також деякі риси міського (міщанського) середовища. Головні герої пʼєси говорять простою народною мовою, але подекуди хочуть видаватися більш «культурними», «освіченими». Саме тому в мовленні та поведінці Проні та Голохвостого ми помічаємо деякі неоковирні мовні риси (суржик) і прагнення до більш вишуканої поведінки (позірну демонстрацію любові до читання, кінематографу тощо).

Соціальне середовище і певна людина (особистість) постійно перебувають у взаємодії: середовище впливає на особистість, вимагає дотримуватися норм, законів, правил, традицій; особистість, що діє в соціальному середовищі, вступає в стосунки з іншими особистостями, бере участь у діяльності різних спільнот, утверджує це середовище чи вносить пропозиції на його покращення.

Історичне джерело – носій історичної інформації, документи або предмети, які містять інформацію про ту чи іншу історичну епоху. Зазвичай історичні джерела підрозділяють на:

• речові джерела (посуд, зброя, одяг, іграшки, техніка тощо);
• писемні (рукописи, написи на камені, книжки, листи, офіційні докуметни тощо);
• усні (міфи, легенди, перекази, історичні пісні, міфи, думи, казки, бувальщини тощо).

Розглянемо детальніше різні види історичних джерел.

Велику групу з-поміж речових джерел складають археологічні джерела, вивчення останніх, зокрема, дає нам відомості про розселення, культуру, звичаї та вірування людей, які жили задовго до нас. За функціональним призначенням речові джерела поділяються на кілька класів: знаряддя праці, речі побуту, зброя, предмети прикладного мистецтва, монети, ордени, медалі, печатки, прикраси, технічні засоби та пристрої, архітектурні споруди тощо.

Види писемних джерел виникли в процесі діяльності різних установ, організацій, підприємств тощо. Мають діловий, офіційний характер, різний зміст, усталену форму й формуляр окремих зразків. Це законодавчі акти, документація установ, звіти, ділове листування; акти, довідки, документи дипломатичні, військові тощо.

Джерела усні (вербальні) – тип джерел, що фіксують інформацію в усній словесній формі. Найвідоміші з них – джерела лінгвістичні або пам'ятки мови –опоніми, зооніми тощо. Велику групу складають пісенні джерела. Різновидом цього типу джерел є фонозаписи.

Різновидом  усних та писемних джерел є оповідні джерела, особливістю яких є фіксація інформації про події та явища суспільно-політичного, соціально-економічного, культурного життя у вигляді розповіді в довільній формі (плач, повчання, похвала, подорожні записки тощо). Цінність цих джерел полягає в тому, що вони відтворюють складні процеси формування етносу, його мови, літератури, національної свідомості, героїзму боротьби за незалежність. Вони також інформують нас про ставлення їхніх авторів до відтворюваних у описах подій, а отже, і про світогляд їхніх авторів. Оповідні твори виникли у найдавніші часи у формі епосу, міфів, легенд, казок, переказів, пісень, дум тощо. Пізніше вони лягли в основу хронік, літописів, різноманітних історичних та літературних творів. Багато усних оповідей записали етнографи, фольклористи.

Займенники, що належать до різних розрядів, мають особливості правопису. Неозначені займенники пишемо разом або з дефісом.

Заперечні займенники пишемо разом або окремо.

Прийменник — службова частина мови, що виражає залежність іменника, займенника, числівника від інших слів у словосполученні й реченні (повертатися зі школи, іти назустріч мрії).

Прийменник:

• не має лексичного значення, але в поєднанні з іменниками, числівниками, займенниками може вказувати на місце, час, причину, мету, кількість;
• не змінюється;
• самостійно не є членом речення, але може входити до складу членів речення разом зі словом, якого стосується.

За будовою прийменники поділяємо на три розряди. Від належності прийменника до певного розряду залежать особливості правопису цього прийменника.

Прості прийменники (на, по, до, з, коло тощо) пишемо разом
Складні прийменники (утворені поєднанням двох простих прийменників):

• пишемо разом: понад (по + над), задля (за + для);
• пишемо через дефіс із першою частиною з-, із-: з-над, із-за.

Складені прийменники (утворені поєднанням прийменника та повнозначного слова) пишемо окремо: з метою, згідно з, на чолі, у зв’язку з.

Текст-список, або Стаття-список, або листікл (англ. listicle: утворене поєднанням слів list (список) і article (стаття) – вид тексту та жанр журналістської творчості.

Такий текст оформлюють у вигляді нумерованого або маркованого списку. Заголовок такого тексту найчастіше відтворює зміст поданого переліку: «Двадцять найвідоміших комедій світу», «Десять найвагоміших причин відвідати театр» тощо. Тексти-списки поширені на інформаційних і розважальних сайтах, глянцевих журналах, рекламі, путівниках, інформаційних буклетах тощо.

Дослідники вважають, що прототипами текстів-списків є давні правила, релігійні приписи, а також історичні тексти: «10 заповідей», «Заповіді блаженства» тощо. Варто памʼятати, що заголовки на кшталт «ТОП-10 українських комедійних фільмів», «ТОП-100 комедіографів світу» є некоректними щодо правопису. Треба писати: «10 найкращих українських комедійних фільмів», «100 найвідоміших комедіографів світу» тощо.

У загальному розумінні проблема (грец. πρόβλημα — завдання, задача) – це питання, що потребує розв'язання, вивчення, дослідження. Дослівно це слово означало в давньогрецькій мові «щось, кинуте вперед».

У літературному творі проблема – це питання, яке автор ставить перед читачами та героями. Причому письменник не зобов’язаний давати відповіді на всі питання. Іноді важливо поставити питання — відповідь на нього дасть хтось інший.

Проблеми в літературному творі можуть мати соціальний, етичний, екологічний, психологічний характер. Це такі проблеми: проблеми освіти, виховання, мистецтва, кохання, людської гідності, добра і зла, проблема вибору, та ін. Наприклад, у п’єсі Михайла Старицького «За двома зайцями»  порушується проблема соціальної нерівності.