§ 22. Вітер

Повітря — нестримний мандрівник. Постійно переміщуючись над поверхнею Землі, повітря жене хвилі по воді й хмари по небу, переносить живильну вологу з океанів, пил із пустель на тисячі кілометрів, розносить насіння і пилок рослин. Рух повітря в горизонтальному напрямку називають вітром. Чому ж повітря рухається?

Головна причина утворення вітру — це різниця в атмосферному тиску, спричинена нерівномірним нагріванням земної поверхні. Повітря завжди переміщується з області з високим атмосферним тиском в область із низьким тиском. Розглянемо це на прикладі бризу — вітру, що утворюється на березі моря або великого озера.

У літній сонячний день повітря над суходолом швидко нагрівається, розширюється, легшає та піднімається вгору, створюючи область низького атмосферного тиску. Вода нагрівається повільніше, ніж суходіл, тому повітря над водою прохолодніше, а отже, важче. Над водою формується область високого тиску. Повітря з області високого тиску рухається в область низького тиску, породжуючи денний бриз. Уночі все змінюється. Суходіл охолоджується швидше за воду. Тобто над суходолом формується область із високим тиском, а над водоймою — із низьким, виникає нічний бриз. У приземному шарі він дме із суходолу на море.

Вітер, що невтомно подорожує земними просторами, є об’єктом постійного спостереження та вивчення. Найважливішими характеристиками вітру є напрямок, швидкість і сила.

Напрямок вітру визначають за стороною горизонту, звідки він дме. Наприклад, якщо вітер дме з півночі, його називають північним, якщо із заходу — західним тощо. Напрямок вітру визначають за допомогою спеціального приладу — флюгера.

Інформацію про вітри, що переважають у тій чи іншій місцевості, можна отримати за графіком, що називається розою вітрів. Він дає наочне уявлення про повторюваність вітрів різних напрямків у певній місцево­сті за певний період.

Ви помічали, що вітер дме з різною швидкістю. Іноді здається, що його немає, а буває і такий, що «збиває з ніг». Швидкість вітру вимірюється в метрах за секунду (м/с) за допомогою анемометра й залежить від різниці тиску повітря: що більша різниця, то більша швидкість.

Сила вітру визначається за 12-бальною шкалою, яка розроблена на основі місцевих ознак. Що більша швидкість вітру, то більша його сила.

Людство цінує силу вітру з давніх часів. Ще до настання нашої ери на човнах почали використовувати вітрила. У Середні віки було винайдено млини для подрібнення зерна. У XVI ст. в містах Європи навчилися будувати водонасосні станції з використанням вітряків. У Нідерландах такі вітряки відкачували воду із земель, огороджених дамбами. Відвойовані в моря землі використовували в сільському господарстві. У посушливих областях Європи вітряки застосовували для зрошення полів. Зараз вітер допомагає людям виробляти електроенергію, не забруднюючи атмосферу.

Проте вітри можуть бути й небезпечними. Шторми та урагани здатні викликати значні руйнування та навіть призводити до людських жертв. Тож досліджуючи вітри, люди можуть запобігти їхній руйнівній силі та використати її у своїй діяльності.