§ 17. Рельєф Землі. Гори та рівнини

Розгляньте фізичну карту окремого материка в атласі. Напевно ви помітили, що на його території існують дві основні форми рельєфу — гори та рівнини.

Гори — великі ділянки земної поверхні, високо підняті над прилеглою рівнинною територією, зі знач­ними перепадами висот і розчленованим рельєфом. Вони утворюються в результаті активної взаємодії рухомих літосферних плит. За висотою розрізняють низькі, середні й високі гори.

Більшість високих гірських масивів розташовані в районах сейсмічних поясів. Так, найвищий гірський масив планети Гімалаї лежить у районі взаємодії Євразійської та Індо-Австралійської плит. Тут зосереджена більшість вершин Землі з висотою понад 8000 м, у тому числі найвища гора світу Джомолунгма (Еверест). Її висота сягає 8848 м.

Поодинокі гори зустрічаються рідко, зазвичай вони утворюють гігантські ланцюги — гірські хребти — зав­довжки в сотні кілометрів. Сукупність гірських хребтів, що мають однакове походження, утворює гірську систему. Найдовша гірська система (гірський пояс) — північноамериканські Кордильєри, що переходять у південноамериканські Анди. Її загальна довжина вздовж узбережжя Тихого океану сягає 18 000 км. Найвища гірська система Європи — Альпи. В Україні гори розташовані на заході — Українські Карпати та на крайньому півдні — Кримські гори.

За віком майже всі ці гори молоді. Їхнє формування триває і в наш час. Молоді гори, як правило, мають шпилясті підвищення — окремі гори й піки. Схили цих гір круті. Поступово, під дією опадів, водних потоків, вітру, льоду й перепадів температур гори руйнуються. Тому старі гори мають інший вигляд: вони нижчі, у них переважають пологі схили, а вершини мають округлу форму. Так виглядають Уральські гори, що простягнулися на межі Європи та Азії, Великий Вододільний хребет в Австралії.

З областями взаємодії літосферних плит також пов’я­зане утворення більшості вулканічних гір. Прикладами гір вулканічного походження є Фудзіяма в Японії та Мауна-Кеа на Гаваях (США).

Щоб краще пізнати рельєф гір, здійснимо уявне сходження на гірську вершину. У житті мандрівка в горах — важка й ризикована подорож, тому пам’ятайте: без ретельної підготовки складно підкорити навіть найпростішу вершину.

Починаємо сходження в передгір’ях, або в гірській долині. Ця форма рельєфу розташована між двома гірськими хребтами. Підіймаємося стежкою, що петляє між скелями. Ідемо гребенем хребта — це його найвища частина. Залишаємо позаду перевал — знижене місце, по якому пе­рейшли через хребет. Повітря стає холоднішим, а вітер більш пронизливим. Ось уже видно вершину. Проте відстані в горах оманливі. Іноді здається, що мета дуже близько, а до неї ще йти і йти. Немилосердно припікає сонце. Повітряна оболонка над горами «тонша», а повітря прозоріше, тому потрібно остерігатися сонячних променів. Іти все важче, але ми долаємо останні метри, і ось найвища точка гори — її вершина — підкорена.

Рівнинами називають великі ділянки земної поверхні з незначним коливанням висот і пологими ухилами. Порівняно з горами рівнини дійсно рівні, а от їхня висота різна — від рівня океану та навіть нижче до висоти низьких гір. За абсолютною висотою розрізняють три основні види рівнин: до 200 м — низовини (наприклад, Придніпровська, Причорноморська); від 200 до 500 м — височини (Середньоруська, Придніпровська); понад 500 м — плоскогір’я (Середньосибірське, Декан).

За зовнішнім виглядом розрізняють плоскі й горбисті рівнини. До плоских належать Амазонська, Західносибірська, Причорноморська рівнини. Для них характерна відносно рівна, одноманітна поверхня. Горбисті рівнини більш різноманітні, і на земній поверхні їх більше. На них розташовані пагорби, яри та річки, що огинають підвищення рельєфу. Саме такою виглядає Східноєвропейська рівнина — одна з найбільших рівнин світу.