Довідник Модуль 4.7

Для подальшого розгортання або припинення взаємодії людей в процесі спілкування важливу роль відіграє зворотний зв'язок. Саме завдяки зворотному зв’язку, який надають співрозмовники одне одному, кожний учасник спілкування регулює свою поведінку. Зворотний зв'язок — це процес обміну змістовною та оціночною реакцією партнерів на інформацію і поведінку один одного. Розрізняють такі форми соціального зворотного зв'язку: прямий і опосередкований.

• Прямий зворотний зв'язок характеризується відвертою і однозначною формою повідомлення.
• Опосередкований зворотний зв'язок — це обмін завуальованими реакціями, щоб ввести партнера в оману. Він може бути також зумовлений неможливістю з морально-етичних норм висловлюватися прямо й відверто. Інколи надходить через інших людей. Наприклад, коли відгук про готовність до змагань певному спортсмену надходить від інших членів команди, а не безпосередньо від тренера.

При цьому і прямий, і опосередкований зворотний зв’язок може бути позитивним і негативним.

• Позитивний зворотний зв'язок. Фокус на досягненнях, сильних сторонах або вдалих рішеннях. Він підкреслює те, що зроблено добре, і заохочує продовжувати в тому ж дусі. Позитивний зворотний зв'язок мотивує та підтримує.
• Негативний зворотний зв'язок. Містить інформацію про недоліки, помилки чи те, що потребує покращення. Його мета — вказати на можливі проблеми, допомогти уникнути їх у майбутньому та стимулювати розвиток.

(За матеріалами www.psykholoh.com)

Історичні карти — це вид карт, на яких за допомогою умовних позначок відображені історичні події та явища. Історична карта через умовні позначення дасть змогу з’ясувати, де і як виникали держави, як змінювалася їхня територія, де проходили важливі торговельні шляхи, маршрути морських експедицій, які держави воювали між собою, як рухались їхні війська тощо. На історичній карті також позначаються міста, місця боїв, визначні пам’ятки історії, старовинні фортеці. Тобто історична карта відображає історичний простір. Зазвичай на історичних картах послуговуються такими умовними позначеннями.

(Джерело: sites.google.com)

Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті — також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації. Засобами зв'язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:

(За матеріалами Вікіпедії)

Загально прийнято, що коментар – це коротке письмове висловлювання, переважно пов'язане з тлумаченням чогось або з додатковою інформацією до тексту. Коментарі можуть бути розміщені в кінці книги як додаток, а можуть бути подані як примітки по тексту в підрядкових виносках. Коментарі можуть супроводжувати художні і нехудожні тексти. Інформація, подана в коментарях, сприяє створенню більш широкого контексту для сприйняття тексту. Що пояснюють в коментарях? Наприклад:

• реалії матеріальної та духовної культур, життя суспільства, що відображено у художньому або нехудожньому творі – факти, історичні імена та події, географічні назви тощо;
• значення термінів, діалектизмів, професіоналізмів, сленгу, слів іншомовного походження та мовленнєвих виразів;
• необхідні для сприйняття та аналізу тексту факти біографії автора.

Інколи коментарі до книги стають самодостатнім літературним твором. Так сталося з коментарями до поеми-балади Ліни Костенко «Скіфська одіссея», які укладачі назвали «Енциклопедія Скіфської Одіссеї». Робота над коментарями тривала кілька років, це 123 сторінки тексту. Ось для прикладу назви статей в цій енциклопедії на літеру «О»: «Облога Трої»; «Овідій»; «Одіссей»; «Олімп»; «Ольвійські поножі»; «Ольвія»; «Ори»; «Орфей»; «Остракізм». Науковиця Дана Пінчевська у рецензії на видання «Скіфська одіссея» стверджує: «Якщо поема-балада поступово занурює читача в атмосферу давнини, то коментарі до неї пояснюють деталі тим, хто недостатньо читав на згадану тему. …примітки здатні «ліквідувати безграмотність» щодо античної та української мітології — тобто фактично зважено і розумно переповідають сюжети, дуже і дуже схожі на справжні казки.

Причому афористично:

«А та трава, що в пальцях розім´яти,
то буде пахощ дивний і терпкий,
то це ж Аїд перетворив на м´яту
свою кохану Менту. Отакий». (с. 40)

І відповідна примітка в «Енциклопедії Скіфської Одіссеї»: «Мента (або Мінта) — у давньогрецькій мітології німфа підземного царства мертвих, коханка Аїда, надзвичайна красуня, народжена у водах Коціту, притоки Ахеронту. Мента, впевнена в любові Аїда, зневажливо ставилась до його законної дружини Персефони, за що та її вбила, а Аїд перетворив рештки німфи на м´яту (...)». (с. 163).

(Джерело: bukvoid.com.ua)

Деякі літературознавці не роблять різкого розмежування між ліро-епічною поемою та баладою. Разом з тим специфічною ознакою балади є винятковість зображуваних ситуацій і дій героїв. Тим часом для поеми це зовсім не обов’язкове, вона звичайно масштабніша від балади проблематикою, охоплює ширше коло героїв і характерів у їх логічному розвитку, більша за обсягом та ін.

Поема-балада – один із різновидів поеми. Це твір, який за обсягом більший за баладу, наповнений роздумами автора про минуле, сучасне та майбутнє, але, як балада, має оповідний характер і несподівану розв'язку. В українській літературі яскравим прикладом цього жанру є «Скіфська одіссея» Ліни Костенко.