Довідник Модуль 4.1

Активне слухання — навичка, що відіграє важливу роль у різних сферах нашого життя: і в особистому спілкуванні, і в навчанні. Коли ви дійсно слухаєте, ви демонструєте свій інтерес до людини та її слів, ви показуєте повагу. Понад те, уміння слухати може притягувати до вас людей.

Ось 10 порад, які допоможуть вам стати хорошим слухачем:

1. Зоровий контакт. Перший і найголовніший крок, який ви повинні зробити, — установити зоровий контакт. Намагайтеся не відводити погляд надовго від співрозмовника або промовця. Цим ви продемонструєте непідробний інтерес до людини і предмету розмови.
2. Будьте зосереджені на тому, що відбувається тут і зараз. Уміння слухати полягає не тільки в зоровому контакті. Ймовірно, ви можете згадати людей, які дивилися на вас, але при цьому ви розуміли, що вони занурені у свої думки. Такий контакт очей може бути образливим. Ви повинні не лише дивитися на людину, а й бути зосередженими на ній і її словах. Забудьте на мить про свої думки.
3. Якщо ви готові щось сказати, не подавайте вигляду. Коли ви слухаєте, не давайте людині зрозуміти, що ви теж хочете щось сказати. Не робіть ніяких жестів, не відкривайте рота. Якщо ви це зробите, ви покажете іншому, що більше не слухаєте його. Ваша увага переключилася на бажання висловити свою точку зору.
4. Зачекайте кілька секунд, потім говоріть. Після того, як людина закінчила говорити, зачекайте дві секунди. Так ви переконаєтеся, що вона закінчила свою думку. Особливо це важливо під час розмови телефоном, тому що ви не можете побачити невербальні сигнали. Можливо, людина зробила паузу, щоб зібратися з думками. Якщо ви зловите себе на тому, що розмовляєте з кимось одночасно, згадайте про правило двох секунд.
5. Вникайте в те, про що вам розповідають. Ви повинні показати свою зацікавленість в інформації, яку хочуть до вас донести, навіть якщо тема далека від ваших інтересів.
6. Починаєте говорити з кимось — попросіть вибачення. Якщо ви раптом почали говорити одночасно разом з іншою людиною, то скажіть: «Вибач, будь ласка, продовжуй». Дозвольте її закінчити свою думку. Навіть якщо ви хочете сказати щось важливе, покажіть свою повагу і вміння слухати. Тільки після цього можете відповісти на її слова.
7. Читайте між рядків. Якщо ви будете уважно слухати, ви зможете вловлювати підтекст, що допоможе вам ефективніше включитися в розмову. Люди шукають відповіді, підтримку або розуміння того, про що вони кажуть. Якщо ви навчитеся дивитися глибше, ви зможете встановлювати більш міцний зв'язок.
8. Не починайте розмову з членом групи. Якщо ви спілкуєтеся в групі, то ніколи не починайте говорити з кимось, поки інший висловлює свою думку. Якщо хтось намагається заговорити з вами, ввічливо попросіть помовчати. Або скажіть, що обговорите це питання пізніше. Будь-яким способом покажіть, що ви не маєте наміру відволікатися від загальної дискусії.
9. Ставте питання. Задаючи питання, ви проявляєте інтерес до теми. Люди люблять, коли їм ставлять питання, на які вони знають відповіді. Це змушує їх відчувати себе більш розумними та значущими.
10. Не міняйте тему. Поки дискусія не закінчена, не намагайтеся закрити тему. Якщо ви змінюєте тему розмови до її логічного завершення, ви показуєте відсутність інтересу до обговорювання та що у вас є більш важливі думки. Вміння слухати — це насамперед терпіння. Щоб стати хорошим слухачем, вам доведеться докласти деяких зусиль. Ви повинні навчитися виявляти щирий інтерес до інших людей. Оволодіння цим умінням вартує витрачених зусиль.

(За матеріалами сайту ukr.mediа)

Достовірність інформації – об’єктивне відображення подій або фактів, точність наведених відомостей.

Достовірна інформація – це та, яка відповідає дійсності, тобто є правдивою. Це можуть бути факти, дані, події, які підтверджені різними джерелами.

Запам'ятайте ці прості правила, і ви зможете легко відрізнити правду від вигадки!

Просте ускладнене речення — це односкладне або двоскладне речення, яке формально поширене певними елементами, за допомогою яких мовець уводить додаткову інформацію.

Ускладнене речення — особливий структурний різновид простого речення. Під ним розуміють таке просте речення, яке ускладнюється однорідними членами, звертанням, відокремленими зворотами, вставними і вставленими конструкціями. Таким чином, просте ускладнене речення може мати у своєму складі різні способи ускладнення, які не можуть бути зведені до одного спільного знаменника.

Прості ускладнені речення досить різноманітні за складом. Вони посідають проміжне місце між простими і складними реченнями. За структурою до простих речень ближчі речення, ускладнені однорідними членами та звертаннями, до складних — зі вставними і вставленими конструкціями. Центральне місце посідають речення з відокремленими членами.

Речення може ускладнюватися двома типами елементів:

Зазвичай елементи, що ускладнюють речення, у вимові характеризуються використанням специфічних інтонацій і пауз: Мамо / іде / летить уже // здається // зима / по вуха укутана снігу сувоями // його багато в неї; на письмі виділяються чи відділяються або комами (найчастіше), або тире, або дужками (звертання: ..., мамо; однорідні члени речення: іде, летить; вставне слово: ..., здається, ... ; відокремлений член речення: ..., по вуха укутана снігу сувоями, ...; вставлена конструкція: ... (його багато в неї), ...).

Контекст — це термін, який використовують для опису обставин або умов, що оточують певну ситуацію, об’єкт або подію. Це як фонова інформація, яка надає значення тому, що відбувається на передньому плані. Наприклад, на контекст розмови можуть впливати такі фактори, як місце, час доби та стосунки між співрозмовниками. Розуміння контексту є важливим, оскільки він може впливати на інтерпретацію інформації та комунікацію між людьми. Коротше кажучи, контекст допомагає нам осмислити те, що відбувається навколо нас, і дозволяє нам розуміти речі більш повно.

Контекст оточує нас, і він впливає на наше розуміння ситуацій різними способами. Ось кілька реальних прикладів того, як контекст впливає на наше розуміння:

Героїчне – етико-естетична категорія на означення моральної цінності вчинків, дій окремої особи чи суспільства в цілому задля прогресу. Такі дії вимагають від людини особливої віддачі моральних, інтелектуальних, фізичних зусиль, мужності, відваги, самопожертви. Здатність на здійснення героїчного вчинку – важливий показник оцінки людини.

Героїчне в літературі – одна з форм вияву високого – поетичне звеличення засобами художнього слова вчинків героїв, покликаних захищати ідеали добра, справедливості, соборності. У народнопісенній творчості героїчне проявилося в героїчному епосі. Героїчний пафос є наскрізним у творчості Тараса Шевченка. Героїчний вчинок, героїчний образ, мистецьки змальований у художньому творі, викликає у читача глибокі емоційні переживання, захоплення силою людського духу, бажання стати подібним на героя. Героям притаманні альтруїзм, жертовність, самопожертва. Вони мають природну світлу і ясну натуру, керуються пориваннями до істини і справедливості, запалюють світло розуму і йдуть далі, ніж звичайні люди. Героїчний вчинок, героїчний ентузіазм ґрунтуються на ясному розумінні необхідності саме такої форми поведінки. Це не руйнування гармонії сил пізнання і бажань, а розумний порив, що йде слідом за розумовим сприйняттям доброго і красивого.

Історичні пісні – це

1. складова частина українського історичного ліро-епосу (разом із думами); жанр усної народної творчості, що вирізняється з-поміж інших характерною тематикою, стилістикою та ритмікою. Українським історичним пісням притаманний розспівний мелос, витриманий здебільшого в маршевих тонах. У них відтворюється історичне минуле українського народу;
2. народні пісні, які за своєю тематикою не є історичними, але є особливо характерними для того чи іншого історичного періоду й доносять до нас неповторну специфіку конкретних минулих подій.

Мистецтво пробудження піснею в слухача спогадів про минуле і донесення цим до нього певної ідеї виникло в глибокій давнині. Згадки про історичні пісні щедро розсипані в творах римських і середньовічних авторів. 12–13 ст. – епоха розквіту рицарських пісень у Франції та Іспанії; тогочасні історичні пісні стали основою літературного героїчного епосу («Пісня про Нібелунгів», «Пісня про мого Сіда», Едда тощо).

Давньоруські джерела донесли до нас імена співців Митуси та Бояна. Походження й розвиток української історичної пісні тісно пов’язані з давніми плачами й голосіннями, традиціями колядування. За тематикою й стилістикою історичні українські пісні близькі до дум. Відмінність між ними В. Антонович і М. Драгоманов бачили в тому, що історична пісня – «загальнонародна, а не лише кобзарська форма поезії». Як і думи, історичні пісні є зразком ліро-епічного жанру, але вони відрізняються від дум формою – насамперед чіткою, упорядкованою, лаконічною строфою.

Перший відомий з літератури текст української історичної пісні, виявлений у «Чеській граматиці» Яна Благослава (1571), – «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш» – відобразив народне уявлення про тяжку долю українців. На козацькі часи припадає розквіт цього жанру. Поширювачами історичних пісень. як нового пісенно-патріотичного жанру були кобзарі та лірники. Кобзарські братства й школи не лише забезпечували високий рівень професійної майстерності виконавців, а й відігравали роль важливих народно-просвітницьких осередків.

Головний герой українських історичних пісень – козацтво. Відтворення історичних подій в піснях схематичне, але влучне, зафарбоване козацьким гумором. З одного боку, в історичних піснях яскраво постає узагальнений, образ козака-відчайдуха. Водночас історична пісня наділяє козаків найвищими чеснотами, серед яких на першому місці – невичерпний оптимізм, особиста мужність, волелюбство, презирство до смерті. Тема протистояння козаків Османській імперії та її васалу – Кримському ханству – одна з постійних у епічному жанрі українського фольклору. Також у багатьох історичних піснях відображені події національної революції 1648–1676. Чимало пісень «прив’язано» до конкретних воєнних епізодів. Особливо популярні в козацькому епосі імена М. Кривоноса (Перебийноса), Д. Нечая, І. Сірка.

Відобразилися в історичних піснях мінливість історичної долі українського народу. Глибокий сум за долею зруйнованої Запорозької Січі та козацтва як стану – головні мотиви історичних пісень 18–19 століть. У них знаходять відгомін гайдамацький та селянський рухи (пісні про Г. Голого, І. Гонту, Турбаївське повстання 1789–1793, про У. Кармалюка та ін.). Отже, тематично усі історичні пісні можна поділити на три великі групи:

1. Про боротьбу з турецько-татарською навалою. Це найдавніші історичні пісні, створення яких відноситься до 15-17 століття (наприклад, «Пісня про Байду»).
2. Про національно-визвольну боротьбу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1657 років. Багато з них присвячено самому Хмельницькому, інші ж – його побратимам і поплічникам (наприклад, «Ой чи не той то Хміль…»).
3. Про стихійні повстання та їх ватажків (наприклад, пісня про Устима Кармалюка «За Сибіром сонце сходить»).

Особливий жанр історичних пісень – стрілецькі пісні, що передають народну музичну творчість січових стрільців Переважно це авторські твори (музика й тексти Р. Купчинського, Мирослава Ірчана, Ю. Шкрумеляка, К. Крильовського, О. Колесси) або стрілецькі обробки віршів Ю. Федьковича, М. Кропивницького, О. Маковея, М. Вороного. Особливо популярними стали пісні січових стрільців «Ой, у лузі червона калина», «Чуєш, брате мій», «Ми йдемо в бій», «Ой, ви, стрільці січовії».