Довідник Модуль 3.10

Види академічної відповідальності (у тому числі додаткові та/або деталізовані) учасників освітнього процесу за конкретні порушення академічної доброчесності визначаються спеціальними законами та/або внутрішніми положеннями закладу освіти, що мають бути затверджені (погоджені) основним колегіальним органом управління закладу освіти та погоджені з відповідними органами самоврядування здобувачів освіти в частині їхньої відповідальності.

(Джерело: wiki.legalaid.gov.ua)

Гіперпосила́ння, або просто посила́ння, іноді ланка — активний (виділеним кольором) текст, зображення або кнопка на вебсторінці, натиснення на яку (активізація гіперпосилання) викликає перехід на іншу сторінку або на іншу частину сторінки, на якій він перебуває. Гіперпосилання у кожному вебсайті можуть бути внутрішні та зовнішні. Все залежить від того, куди вони ведуть.

Внутрішні посилання — це посилання між сторінками одного сайту (перелінкування), або ж на одній великій (за наповненням) сторінці між її розділами. Внутрішніми посиланнями можуть бути, зокрема, і лінки в меню, і підказки про цікаві статті чи товари, що розміщують в матеріалі сторінки. Внутрішні посилання сайту ведуть на власні внутрішні ресурси для надання користувачеві повнішої інформації. Така ж ціль у зовнішніх посилань, а різниця у тому, що вони ведуть на інші сайти.

(Джерело: Вікіпедія)

Відокремленими бувають другорядні члени, яким властивий відтінок додаткового повідомлення, значення виключення обо виділення тощо. Відокремлені члени речення доповнюють основний зміст речення, виражений іншими членами речення.

Відокремлені уточнювальні члени речення відповідають на питання: а який саме? а як саме? де саме? а коли саме? а що(хто) саме? Вони уточнюють, конкретизують попередні члени речення, звужуючи або обмежуючи їх значення, або виділяються для посилення їхнього змісту і значення, стоять безпосередньо після слова, яке конкретизують. В усному мовленні відокремлені члени речення виділяються інтонацією, а на письмі — розділовими знаками.

• Єдність видових та часових форм — використання дієслів одного виду та одного часу – підкреслює хронологічну єдність тексту. Так, в описах, як правило, використовуються дієслова недоконаного виду, а в розповіді — доконаного.
• Займенникова заміна — тобто заміна іменника або іншої частини мови займенником (це дуже поширений засіб зв’язку). При цьому займенник отримує ознаки тієї частини мови, яку він замінює.

Мені подобаються вірші поетеси. В її громадянській ліриці відчувається біль і переживання за долю України, її народу. їй болить і якийсь моральний занепад серед людей. Важко виділити окремо пейзажну її лірику, адже, здається, для поетеси нерозривні і людина, і природа…

Займенник може бути і засобом зв’язку слів у реченні, зв’язку двох речень, а також групи речень. Він може замінити ціле речення.

Таким чином, час на війні — один з вирішальних факторів перемоги. Це добре знали у минулому.

Використання сполучників, часток, вставних слів, які виступають засобами зв’язку всередині речень. Наприклад, вставні слова отже, отож та інші, звичайно, пов’язують останню частину тексту з попередньою. Як у поданому уривку:

Кожен із вас, сподіваюся, знає вислів «підкова на щастя». Та не всім відоме його походження. Історія цього афоризму сягає глибокої давнини. Ще в Давньому Римі та Греції був звичай підковувати коней і волів. Якщо, скажімо, ратаї чи воїни робили це з практичних міркувань, то для заможної верхівки таке оздоблення тварини мало суто обрядовий характер. Кожен по-своєму намагався продемонструвати статки: власники коней чи волів узували їх у срібні, а то й золоті підківки, намагаючись цим підкреслити своє соціальне становище. Траплялися, однак, випадки, коли коштовні вироби непомітно губилися, і той, кому щастило знайти з благородного металу підківку, неабияк дякував долі. Звідси, отже, й похідний вислів — «підкова на щастя». Коли і де з’явилася підкова, хто той винахідник, що, розірвавши в горні шмат заліза, викував напівовальний каблучок і припасував його до копита коневі? На жаль, історія не зберегла імені далекого майстра. (За В. Скуратівським)

• Прислівники зі значенням часу та простору, які дозволяють уточнювати хронологічну та просторову характеристику тексту.
• Речення-скрепи (Переходимо до наступної частини висловлювання; Про це говорилося раніше; Як вже було визначено та ін.)

Речення в тексті поєднуються ланцюговим, паралельним або комбінованим способами.

• Ланцюговий (послідовний). Речення послідовно зв’язуються одне з одним (цей спосіб подібний до зв’язку ланцюгової підрядності у складнопідрядному реченні). При ланцюговому способі повторюються одні й ті самі слова, вживаються синоніми, використовуються слова з просторовим значенням.

…Горобина і ялина стояли поруч. Зовсім близенько одна до одної. І тому вони часто перешіптувались між собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині — листя і грона жовтогарячих плодів. Ялинка дивилась на свою подругу. Горобині було незручно, і вона почервоніла. Кожен плід її спалахнув жаром. Ялинка замилувалась нею. Яка-то гарна горобина!

• Паралельний. Речення співставляються або протиставляються; вони рівноправні, часто однотипні за будовою; при паралельному зв’язку розвиток думки йде через співставлення ознак, що приписується спільному предмету висловлювання. При паралельному способі використовуються слова з просторовим значенням, контекстуальні синоніми. Паралельний спосіб використовується в творах-описах.

На лісовій галявині серед зеленого різнотрав’я красується скромна квіточка ромашка. її білі пелюстки нагадують віночок-хустинку, що облямовує краплинку сонця — жовту серцевину. На тоненькому зеленому стебельці рослина гордо тримає свою голівку-віночок, що тягнеться до яскравого сонечка.

(Джерело: zno.if.ua)

Цикл в літературі — ряд літературних творів на загальну або близьку тематику, створений одним автором або однією групою авторів. Спільністю, яка об'єднує ряд творів, може бути, крім теми, також жанр, місце і час дії, персонаж, форма і художній стиль. Твори циклу, витримані у спільному стильовому ключі, завдяки композиційній єдності набувають додаткової естетичної вартості, сприймаються як новий твір.

Прикладом фольклорних циклів є цикл легенд про короля Артура і лицарів Круглого столу (Артуріана). Інші відомі цикли:

• «Декамерон» Дж. Боккаччо;
• «Людська комедія» Бальзака;
• «Кримські сонети» А Міцкевича;
• львівський цикл Романа Іваничука («Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Шрами на скалі»);
• київський цикл Павла Загребельного («Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія»).

(Джерело: Вікіпедія)

Аналіз епічного твору, які поетичного або драматичного, – це встановлення зв’язків між змістом і формою, це процес поглиблення розуміння твору, яке виникає під час першого сприйняття.