Довідник Модуль 3.5

Прохання розказати про себе не має ставити людину в глухий кут, а спонукає до вироблення вмінь демонструвати свої сильні сторони на гідному рівні. Самопрезентація – це розповідь про себе іншій людині чи групі людей з метою демонстрації своїх сильних сторін як особистості, ближчого знайомства та досягнення інших цілей. Зокрема, такою розповіддю можемо справити позитивне враження, сформувати свій імідж, здобути авторитет і визнання, зацікавити аудиторію, запам’ятатися.

Знаючи, як підготувати самопрезентацію, ви зможете досягнути будь-якого бажаного результату. Для цього необхідно:

• Скласти план тексту самопрезентації, вказавши в ньому аргументи і твердження. Якщо мета полягає в тому, щоб написати переконливу промову, варто вибудувати структуру у формі проблеми й способу її вирішення.
• Щоб привернути увагу аудиторії, повідомте своїм слухачам якийсь цікавий факт. Саме перша фраза часто має вирішальне значення.
• Дати основну інформацію – коротко, чітко, ясно. Важливо, щоб вона була місткою, що представляє сильні сторони вас як особистості або вашого проєкту, і нетривалою, бо увага слухачів швидко піде на спад. Якщо ви не знаєте, з чого почати презентувати себе, то можна просто скласти перелік своїх переваг. З великого списку завжди легше вибрати потрібну. До того ж ті якості, які здаються неважливими на перший погляд, при більш детальному розгляді можуть допомогти вигідно підкреслити ваші чесноти.
• Зв’яжіть тему свого виступу з широкою проблемою. Це дасть змогу надалі надати слухачам додаткові відомості, які можуть виявитися важливими для них.
• Кожне твердження має бути підкріплене доказами та фактами.
• Резюмуйте розглянутий матеріал і піднімайте нові теми.
• Для полегшення сприйняття розповіді, використовуйте переходи. З їх допомогою можна різні тези пов’язати між собою. Для цього доречними можуть бути такі слова, як спочатку, далі, зараз, потім, по-друге тощо.
• На завершення не забудьте залишити заклик до дії. Самопрезентація допомагає за короткий час розповісти співрозмовникові/аудиторії максимальну кількість корисної інформації про себе. Однак, щоб досягти поставленої мети, розповідь має бути ретельно підготовленою, складеною з урахуванням наведених рекомендацій.

(За матеріалами medmarketing.ua)

Означення можуть бути узгодженими або неузгодженими. Узгодженим називають означення, яке має такий самий рід (в однині), число й відмінок, що й означуване слово: То була Пустеля, жорстока, льодосерда північна Пустеля.

Узгоджене означення поєднується з означуваним словом зв’язком узгодження. Узгодженими означеннями здебільшого бувають прикметники, дієприкметники, займенники та порядкові числівники: Вовчиця перша почула людські голоси й скавучання запряжених собак. У ролі узгоджених означень можуть виступати дієприкметникові звороти: Та враз вовченя пройняло передчуття якоїсь навислої над ним загрози. Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова, то він виділяється у вимові паузою, а на письмі – комою: Біле Ікло ішов услід за матір’ю, вельми збентежений і зажурений цією новою пригодою.

Означення може не узгоджуватися з означуваним словом у роді (в однині), числі й відмінку. Тоді воно називається неузгодженим. Неузгоджені означення можуть виражатися різними частинами мови:

• іменниками у непрямих відмінках: Здалека долинали звуки (які?) зграї. Невиразно в його свідомості став вимальовуватись закон (який?) поживи;
• присвійними займенниками його, її, їх: Це був його (чий?) метод пізнання світу;
• неозначеною формою дієслова: Але найбільше вражало вовче вміння (яке?) пускати в рух те, що не рухалось;
• прислівниками: Це з-за хмар виглянув місяць (який?) уповні, і від дерева впала на Білого Ікла тінь;
• словосполученнями: Вперед просувався юнак (який?) високого зросту.

Узгоджені й неузгоджені означення, що мають при собі залежні слова, називають поширеними. Дієприкметникові звороти вважають поширеними означеннями.

Прикладкою називають означення, виражене іменником, що узгоджується з означуваним словом у числі й відмінку. Прикладки вказують на професію, рід занять, вік, національність особи; назву предмета, його якість, характеристику, призначення. Прикладками можуть виступати власні назви міст, сіл, річок, озер та ін.: Куріпка-мати не тямилася від люті. Прикладка пояснює як головні, так і другорядні члени речення. Першого вони спіймали великого лося-самця.

Прикладки бувають узгоджені й неузгоджені: Від свого батька-вовка й від матері Кічі він успадкував силу та будову тіла і вже мало не дорівнявся до дорослих собак. У форті Юкон Біле Ікло вперше побачив білих людей. Прикладка буває одинична (виражена одним словом) і поширена (виражена сполученням слів): Цілу зграю собак-шукачів пустили по його слідах.

Цілісним вважають текст, який структуровано за абзацами або розділами. Наприклад, газетні повідомлення, нариси, романи, оповідання, відгуки листи тощо. Текст оформлюється за правилами розташування абзаців (наприклад, із відступами) та пунктуації. Для подання інформації часто використовують допоміжні засоби: різний кегель, шрифт, тобто курсивний і грубий, або рамки й шаблони. За допомогою заголовків і змісту розпізнаємо організацію тексту. Ці маркери також дають підказки щодо меж тексту (наприклад, указують на завершення розділу).

Саундтрек, звукова доріжка (англ. soundtrack) — звукове оформлення будь-якого матеріалу, наприклад, фільму, мультфільму або комп'ютерної гри, а також інформація з цим оформленням, записана на фізичному носії інформації. У термінології кіноіндустрії, звукова доріжка (sound track, два слова) — це аудіозапис, який створили для фільму (гри). Спочатку діалоги, звукові ефекти і музику записують на окремі звукові доріжки, які потім змішують і записують на одну спільну доріжку, саме її ми чуємо при перегляді фільму. Часто створюються дубльовані доріжки, коли фільм перекладається на іншу мову.

Звукова доріжка — термін, який з'явився на початку 1950-х, і позначав вид музичного альбому. Початково задумані кінокомпаніями як рекламні хитрощі для нових фільмів, саундтреки називались «музика з оригінальної звукової доріжки кінокартини». Пізніше цей вислів скоротився до «саундтрек до кінофільму». Якщо бути точнішим, то ці записи, як правило, були зроблені з музичної доріжки до фільму, оскільки звичайно на них записувалася тільки музика, без діалогів або звукових ефектів.

Саундтрек до книги — це музичний супровід до художньої літератури, який може подаватися автором книги у формі рекомендованого до прослуховування плейлиста з наявних композицій різних виконавців (як це практикує, наприклад, український письменник Макс Кідрук), або й бути створеним спеціально як супровід для окремої книги. Наприклад, проєкт SineFiction створює такі саундтреки для різних книг жанру наукова фантастика.

(За матеріалами Вікіпедії)