Довідник Модуль 3.4

Мультимедійна презентація

Мультимедійна презентація ‒ це набір кольорових слайдів, підготовлених з використанням інформаційних технологій та призначених для розкриття однієї теми з одночасним використанням різних форм представлення інформації: тексту, графіки, відео-фрагментів, анімації та звуку. Презентація слугує лише фоном для усного повідомлення матеріалу, вона не повинна відволікати увагу від лектора, аудиторія має слухати й сприймати матеріал, а не лише переглядати картинки на екрані. Задля цього всі слайди навчальної презентації слід оформлювати в єдиному стилі, який при цьому не відволікатиме від самої презентації. Всі слайди повинні витримуватись в єдиному стилі.

Етапи підготовки мультимедійної навчальної презентації

  • Етап планування: визначення призначення презентації і цільової аудиторії.

  • Етап проектування: складання сценарію реалізації інформації; визначення змісту кожного слайду і їх послідовності; розробка дизайну.

  • Етап інформаційного наповнення: підготовка медіафрагментів: структурування і відбір тексту для слайдів, ілюстрацій – сканування малюнків, відео, запис аудіофрагментів; підготовка мовного і відеосупроводу (у разі необхідності).

  • Етап створення: наповнення слайдів медіафрагментами, тобто підготовленим текстовим та ілюстративним матеріалом; створення дизайну слайдів.

  • Етап налаштування: настроювання анімаційних ефектів, керуючих кнопок; встановлення гіперпосилань на елементи для виходу в Інтернет і поєднання зовнішніх програм; окремо робиться музичний супровід; слайди записуються в пам’ять комп’ютера.

  • Етап тестування: наприкінці проводиться тест перевірка готової презентації, а саме – виправлення помилок у тексті й ілюстраціях; узгодження анімаційних ефектів; перевірка гіперпосилань.

  • Етап використання: виступ на заняттях, демонстрація на конференціях, виставках тощо.

  • Етап удосконалення: внесення змін до сценарію, навігаційної схеми, матеріалу, що складає змістову частину презентації чи її ілюстративне доповнення.

Корисні поради:

  • Часто верхня і нижня частини слайду погано відображаються на екрані, тому не потрібно розміщувати там важливу інформацію.

  • Найбільш важлива інформація – висновки, визначення, правила тощо, представляється крупним і виділеним шрифтом 24 розміру. Головний текст повинен, бути, як мінімум, 18 розміру.

  • Необхідно враховувати, що люди можуть одночасно запам’ятовувати не більше трьох фактів, висновків, визначень.

  • Під час оформлення презентації не доцільно використовувати: надто яскраві кольори (рекомендують застосовувати для фона холодні тони зелено-синьої гами і невиразні текстури); більше, як три кольори на одному слайді (при цьому кольори тексту та фону мають бути контрастними; рекомендують застосування кольорових схем «світлий текст на темному фоні» і «темний текст на білому фоні»); значну кількість анімаційних ефектів (їх застосування має бути обґрунтованим.

(За матеріалами: moodle.znu.edu.ua)

Візуальна інформація

Зростання обсягів інформації, яку необхідно швидко проаналізувати, вимагає нових форм подачі інформації, які б полегшували процес сприйняття і запам’ятовування. Дослідження стверджують, що люди запам’ятовують більше 80% інформації, яка передана за допомогою зображення (візуальна інформація), і менше 20% того, що читають (текстова інформація). Людський мозок обробляє візуальну інформацію швидше, ніж текстову та має здатність сприйняти зміст зображення за мілісекунди.

Візуальна інформація (у вигляді нерухомих та рухомих (відео) зображень осіб, об’єктів, подій, предметів, графічного унаочнення даних) передає інформацію стисло й лаконічно, дає змогу узагальнити дані. Саме вміле застосування візуалізації допомагає мовцю під час презентації швидко та ефективно поділитися думкою з аудиторією та зробити її більш доступною для сприйняття.

Складений іменний присудок, способи вираження

Складений іменний присудок складається з дієслова-зв’язки, що виражає граматичне значення присудка, та іменної частини (іменника, прикметника та ін.), яка виражає його лексичне значення.

У ролі дієслова-зв’язки найчастіше вживаються слова бути, стати, становити, являти, називатися, вважатися, зватися, доводитися, лишатися, прикидатися тощо. До іменної частини можуть входити сполучники як, мов, точно та ін.

У реченнях з нульовою зв’язкою в ролі іменної частини можуть вживатися:

  • кількісні та порядкові числівники: Я наче сам один на великому світі. (Ю. Яновський)

  • прислівник, наприклад: Полон — це гірше, ніж смерть. (О. Гончар)

  • фразеологізми іменного типу: Сон рябої кобили все це. (О. Гончар)

Дієслово-зв’язка бути у формі теперішнього часу (є), як правило, опускається. Присудок із пропущеною дієслівною зв’язкою вважається складеним іменним із нульовою зв’язкою: Краса — верховний учитель. (О. Довженко)

Узгодження присудка з підметом

  1. Якщо підмет виражений словосполученням (сполученням слів), то присудок вживають у множині:
    До хазяїна підійшли чоловік і жінка.
    Біля його тіла стояли обидва суперники.
  2. При підметі, вираженому кількісним числівником або поєднанням числівника з іменником, присудок вживають:
    а) в однині, якщо увагу зосереджено на кількості: Містере Скотте, то їй-богу, у вас сидить сімнадцять усяких чудних химер, і кожна інакша!
    б) у множині, якщо увагу зосереджено на дії: Усі троє собак зустріли його одностайно. Пізніше прийшли двоє індіанців.
    При числівниках, що закінчуються на один, присудок, як правило, вживають в однині: З роботою успішно впорався двадцять один учень.
  3. Якщо до складу підмета входять слова багато, безліч, більша частина, чимало, мало, решта, маса та ін., то присудок вживають в однині: Решта вовченят зникла.
  4. Якщо підмет виражений абревіатурою, то присудок узгоджується з ним у тому ж роді й числі, що й основне слово в словосполученні, від якого утворено абревіатуру: ООН (Організація Об’єднаних Націй) ухвалила рішення про миротворчу місію.

Тире між підметом і присудком

Множинні тексти

Множинні тексти ‒ це тексти, які або мають різних авторів, або були опубліковані в різний час, або мають різні заголовки чи номери. Варто зазначити, що множинні тексти може бути наведено на одній сторінці. Так буває в друкованих газетах і в багатьох підручниках, а також на форумах, у відгуках користувачів, на веб-сайтах із питаннями-відповідями.

Екранізація літературного твору

Екранізація літературного твору – відтворення засобами кіно і телебачення творів літератури. «Оптимальною» екранізацію вважають здебільшого тоді, коли метою кінематографістів стає створення мистецької аналогії екранізованого твору, переклад його на мову кіно із збереженням головних особливостей змісту і стилю першоджерела. При цьому цілком природним стає факт відмови від «буквалізму перекладу», скорочення супутніх сюжетних ліній.

Список відмінностей між екранізованим твором та його оригіналом:

  • 1. Зазвичай, коли режисери роблять фільм (або мультфільм) на основі твору, тобто екранізують його, вони намагаються його вдосконалити, вставляють свої елементи. Це великий мінус.

  • 2. Ще одна відмінність — те, що твори дають змогу читачеві пофантазувати над образом того чи іншого героя, натомість режисер вже сам створив образ героя і коли людина після перегляду фільму (чи мультфільму) буде читати оригінал (тобто сам твір), перед читачем вже буде створений образ усіх героїв, але це вже результат не їх фантазії, а режисера. Деякі люди вважають, що образ героїв творів у фільмах (чи мультфільмах) є безперечно правильним, що саме так уявляв собі автор усіх персонажів. Але це не так. По-перше, будь-який образ героя, уявленний читачем, є правильним, тому що це одне з призначень книги — розвивати фантазію людини. По-друге, режисер не автор, а звичайний читач, і відобразив він усе, як бачив у своїй уяві.

  • 3. У творах чи книгах усі події розписано до найдрібніших, важливих, або навпаки, подробиць. А у фільмах (чи мультфільмах) найважливішої дрібної деталі можна недобачити, або недочути.

(За матеріалами Вікіпедії)

Завантажити Довідник Модуль 3.4