Довідник Модуль 2.2

Жінки зробили значний внесок у світову літературу з давніх часів до сьогодення. Серед перших відомих письменниць — Сапфо (630 – 570 р. до н. е.) — грецька поетка, авторка ліричної поезії для співу під супровід ліри. Історія зберігає небагато відомостей про письменницьку діяльність жінок в епоху Середньовіччя та Відродження. Зазвичай це листи або спогади. З ХVIII століття творів, написаних жінками стає все більше і більше. І пояснити це можна тим, що саме з цього часу жінки отримують доступ до освіти, хоча такі перепони, як материнство, хатня робота часто не дозволяють жінкам самореалізуватися в творчості.

У ХХ столітті жінки вивільняються з-під тиску соціальних ролей завдяки поширенню в суспільстві ідей рівності в правах чоловіків та жінок (Західна Європа, США). Жінки все більше друкують свої твори. Це проявилося в тому, що на 2024 рік з-поміж 111 лауреатів-осіб найпрестижнішої у світі премії з літератури — Нобелівської премії — 92 є чоловіками та 19 — жінками. Цікаво те, що в останнє десятиліття ХХ століття і на початку ХХІ століття кількість лауреаток Нобелівської премії стрімко зростає. З-поміж усіх 19 лауреаток на цей період припадає вручення премії жінкам 11 разів.

Дослідниця Олена Стяжкіна у своїй науковій праці «Жінки в історії української культури другої половини ХХ століття» (2002) зазначає:

Звернімо увагу на ситуацію, коли причиною приховування інформації є страх репресій. Аналізуючи листи письменниці Зинаїди Тулуб, яка була в 1937 році заарештована радянською владою і знаходилася на засланні в Сибіру, дослідниця зазначає, що письменниця «писала братові лише про своє життя, детально зупиняючись на погодних негараздах, на відсутності теплих речей, на тому, що їй незручно добиратися до пошти». Вона не писала нічого, що стосувалося би причин її арешту або її поглядів на несправедливість влади. Приховування поглядів, переживань відбувається, за думкою дослідниці, тому, що Зинаїда Тулуб «не бажає, щоб хтось постраждав від спілкування з нею».

У листах іншої відомої письменниці радянської України Наталі Забіли, яка, на відміну від Зінаїди Тулуб, не відчула сталінських репресій, дослідниця Олена Стяжкіна відзначає теж переважно побутову тематику: вирощування городини, купівля тканини, перегляд телевізійних програм, відвідування лікаря тощо. І дуже мало про творчість. «У небажанні писати про себе – не тільки природна сором’язливість», робить висновок дослідниця, а «усвідомлення того факту, що життя може розділятися на правильне і неправильне, на те, що для всіх і для себе особисто, на схвалене чи несхвалене кимось, крім самої людини». Іншими словами, аналіз листування відомих людей свідчить про те, що люди можуть приховувати інформацію за самих різних причин, зокрема страху репресій або осміювання.

За значенням дієприкметники поділяють на активні та пасивні.

• Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яку виконує сам предмет: потемніле небо, зів’ялі трави, тремтячий голос.
• Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яку хтось виконує над предметом: проспівана пісня, здійснена мрія, розмиті береги.

Активні дієприкметники мають форми теперішнього і минулого часу.

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч- (-юч-), якщо дієслово І дієвідміни, та -ач- (-яч-), якщо дієслово ІІ дієвідміни.

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-, причому варто пам’ятати, що якщо в інфінітиві є суфікс -ну-, то він випадає.

Пасивні дієприкметники мають форми лише минулого часу. Пасивні дієприкметники утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів -н-, -ен- (-єн-), -т-.

Безособові форми на -но, -то – це незмінювані дієслівні форми, які виражають результат дії, не пов’язаної з певним виконавцем: виконано, нагороджено, розкрито. Такі форми можуть бути як доконаного, так і недоконаного виду, вони творяться від пасивних дієприкметників минулого часу із суфіксами -н(ий), -т(ий) за допомогою суфікса -о: закінчена книга – закінчено книгу; пошитий костюм – пошито костюм.

Значення минулого або майбутнього часу цим формам може надавати допоміжне дієслово: було сказано, буде прочитано. Дієслівні форми на -но, -то у реченні завжди виступають у ролі присудка, при якому не може бути підмета: Хай буде вік прожито як належить.

У дієприкметникових суфіксах -н-, -ен- (-єн-) пишемо одну літеру Н, а в прикметниках дієприкметникового походження з префіксом не- у наголошених суфіксах -енн-, -анн-
(-янн-), які вказують на найвищу міру ознаки, маємо подвоєння НН:

Презентаційний текст – це висловлення, яке супроводжує художні образи, графіки, схеми, представлені на слайді. Презентаційний текст призначений для представлення аудиторії певного продукту діяльності, наприклад, здійсненого дослідження, або послуги. Презентаційний текст може бути використаний для виступу перед слухачами в залі або для розсилки електронною поштою. Презентаційний текст має бути легким для запам’ятовування. Для цього він має бути написаний з використанням поширеної і зрозумілої лексики, якщо використовується спеціальна термінологія, то обов’язково треба пропонувати тлумачення використаних термінів.

Гімн (від грец. ὕμνος – похвальна пісня), також сла́вень – один з жанрів лірики, жанр релігійної та сучасної поезії; урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь (первісно «божество», у сучасній поезії – реальні події, люди і речі). Характерні ознаки жанру: патетика, емоційна насиченість, окличні і запитальні звороти. Гімни виникли в давні часи. Ще в Стародавньому Єгипті, а потім у Стародавній Греції складали гімни на честь богів або героїв. У Стародавній Греції гімни виконували хором (інколи сольно) під акомпанемент кіфари й нерідко супроводжувалися танцями.

Найстаріші грецькі гімни мали чітку організацію. Головна частина гімну передбачала окремі важливі епізоди з життя героя пов'язані з його народженням, подвигами, встановленням храмових свят та місць пошанування, епізодами любовного, сімейного або авантюрного характеру. Хвалебній частині гімна передувало звернення, заклик людини до свого покровителя та захисника. Далі йшло прохання про допомогу, заради якого і створювався на перших порах гімн.

Як правило, свої моління герої посилають Зевсові, Афіні, Аполлонові, Музам, не рахуючи другорядних богів. В античній Греції гімн сприймався і як урочиста пісня, окремий жанр лірики. До давньогрецьких авторів, що писали гімни, належать поети Аріон (VII до н. е.), Архілох, Алкман, Алкей (VII— VI до н. е.), Симонід Кеосський, Вакхілід, Піндар (VI—V до н. е.). Гімни, чи близькі за духом до них пісні, мали і східні слов'яни. Відомі, наприклад, сольні пісні героїчного змісту на честь князів та народних героїв доби Київської Русі.