Довідник Модуль 2.1

Літературним творам різних мов притаманні певні прийоми, засоби та способи художнього впливу на читача. Важливе місце серед них належить інтимізації.

Вперше термін «інтимізація» було запропоновано Булаховським Л. А. у 40-х роках. Згідно з його визначенням інтимізація – це художні способи, що мають на меті наблизити поета до зображуваного, та своєрідні спонукання читача до того, щоб він розділив разом з автором елементи його творчої праці. У сучасному літературознавстві існують різні підходи до вивчення даного поняття. Представники першого напрямку у вивченні інтимізації під інтимізацією вважають сукупність засобів, що належать переважно до розмовного мовлення (наприклад, фамільярна лексика, вживання неповних речень та вставних конструкцій), які мають на меті створити дружнє повідомлення, що часом може здаватися фамільярним.

Представники другого напрямку визначають інтимізацію як художній прийом, що викликає у читача почуття дружнього спілкування з автором. Цей прийом переважно реалізується через вживання риторичних запитань, окличних речень, питально-відповідних побудов, ужитих не в прямому мовленні. Така побудова тексту створює враження побудови діалогу між адресатом та адресантом.

Можна зробити висновок, що в цілому за допомогою різних приймів (вживання розмовних конструкцій, фамільярної та емоційно забарвленої лексики, риторичних запитань, окличних речень, питально-відповідних побудов, ужитих не в прямому мовленні) створюється ефект емоційно-інтелектуального спілкування автора та читача.

У загальному розумінні приватна інформація — це інформація, яка не може бути поширеною без згоди самої особи, якої вона стосується. Це певні відомості, за якими вона може бути ідентифікована. Це можуть бути різноманітні особові (персональні) дані (повне ім’я, дата народження, особисті відомості (вік, стать тощо), житлові умови; спосіб життя; життєві інтереси та захоплення; споживчі звички; фінансова інформація; інформація про расове, етнічне походження та національність тощо). В Україні, як і в багатьох європейських країнах, діє Закон «Про захист персональних даних».

До публічної інформації належить інформація, яка вільно збирається, отримується, зберігається, використовується та поширюється. Водночас публічна інформація є відкритою. Доступ до публічної інформації регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Реалізація права на доступ до публічної інформації дає змогу громадянам контролювати владу та захищати свої права, є запорукою відкритості та прозорості державних інституцій. Це може бути інформація щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян тощо. Існують різні способи доступу до публічної інформації: надання інформації за запитами і обов’язкове її оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах, на інформаційних стендах чи будь-яким іншим способом. Сьогодні понад 90 країн світу прийняли закони щодо доступу до публічної інформації.

Дієприкметник — форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? Дієприкметник поєднує в собі деякі граматичні ознаки як дієслова, так і прикметника, що відбито й в назві: дієприкметник буквально означає прикметник, що діє, перебуває в дії.

Із дієслівних рис йому властиві такі: категорія часу (теперішній — зеленіючий, тремтячий; минулий — замерзлий, посивілий), категорія виду й стану (доконаний — прочитаний; недоконаний — народжуваний). Вид дієприкметника залежить від того дієслова, від якого його утворено. Порівняйте: запланувати — запланований (доконаний вид), планувати — планований (недоконаний вид). Як прикметник, дієприкметник виражає ознаку предмета та змінюється за родами, числами та відмінками. У реченні дієприкметник, як і прикметник, найчастіше виступає в ролі означення (другорядного члена речення).

І прикметники, і дієприкметники вказують на ознаку предметів, але ці ознаки різні. Прикметники вказують на постійну ознаку, а дієприкметники — на динамічну, тобто таку, що створюється дією. Тому у дієприкметниках легко виділити значення процесу, змін у часі, а також замінити дієсловами: Зачарований — погляд, який зачарували; заподіяне — зло, яке заподіяли. Деякі дієприкметники здатні втрачати граматичні ознаки (час та вид) дієслова і переходити в прикметники. У таких випадках вони вказують на постійну ознаку й не мають при собі залежних слів.

Також у прикметники переходять дієприкметники, ужиті в переносному значенні: розгублена посмішка; втрачений час. Трапляється, що дієприкметники відрізняються від прикметників наголосом. У дієприкметниках наголошений здебільшого корінь слова: вáрена картопля ‒ варéна картопля.

Дієприкметники можуть переходити в іменники. Тоді вони називають предмет і виконують синтаксичну роль підмета, додатка та інших членів речення.

Отже, для того щоб визначити, до якої частини мови належить слово, що має форму дієприкметника, треба його розглядати в контексті.

Дієприкметниковим зворотом називають дієприкметник разом із залежними від нього словами. Дієприкметниковий зворот у реченні завжди виконує роль поширеного означення. Наприклад, Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка). У наведеному реченні дієприкметниковим зворотом є приспане тихою ласкою ночі, де дієприкметником виступає слово приспане. Дієприкметниковий зворот може стояти як перед означуваним словом (препозиція), так і після нього (постопозиція). Від цього залежить вживання при ньому розділових знаків, а саме коми.

Якщо дієприкметниковий зворот стоїть після означуваного слова (іменника), то цей зворот на письмі виділяють комою (або комами), а в усному мовленні — паузою та інтонацією: Безмежний степ, укритий снігом, спав (М. Старицький). Дієприкметниковий зворот, що стоїть перед означуваним словом, комами зазвичай не виділяють: Край моря сонце золотить укриті лісом гори (Н. Забіла). Дієприкметниковий зворот у реченні може стояти не безпосередньо після пояснюваного слова, а бути відділеним від нього іншими членами речення. У такому разі його відокремлюють комами: Ходить хмара (Означуваний іменник у ролі підмета) над березами, блискавками підперезана (Віддалений дієприкметниковий зворот) (В. Кочевський).

(За матеріалами Вікіпедії)

Дієприкметники, як і прикметники, відмінюються за родами (в однині), числами й відмінками. Вони мають такі ж закінчення, як і прикметники твердої групи. У відмінкових закінченнях дієприкметників чоловічого й середнього роду однини та множини вимовляється [и] й пишеться буква и: виголошений, виголошеним, виголошеними, виголошених.

Буква і пишеться в одній із форм місцевого відмінка однини дієприкметників чоловічого роду (на виголошеннім), у давальному й місцевому відмінках однини жіночого роду (виголошеній, на виголошеній) і в називному відмінку множини (виголошені).

Одним із найбільш впливових та популярних сайтів, що пропонує нову інформацію у вигляді відео є сайт TED Talks. Три великих червоних літери TED (Technology Entertainment Design) розшифровують як Технології, Розваги, Проєкти. Можна відвідати наживо щорічні конференції або переглянути відео виступів TED онлайн у вільному доступі на сайті www.ted.com. Натхненний формат, широта змісту, прагнення знайти найцікавіших людей на Землі та дати їм змогу розповісти про свою пристрасть ‒ ось принципи, які зробили TED найпопулярнішим в світі форматом.

Промовам TED притаманні такі риси як:

Публічна промова TED Talks характеризується наявністю шести основних комунікативних ходів, а саме:

TED-примітка. Ніколи не замислювалися, чому традиційна тривалість TED-презентації – 18 хвилин? Ця кількість часу – достатньо багато, аби зберегти серйозність, та достатньо мало для того, щоб утримати увагу слухачів. Для спікера 18 хвилин – дисциплінарний елемент, що змушує зважувати кожне слово, залишати лише необхідне для опису головної думки.

(За матеріалами naurok.com.ua)

Любовна лірика відображає настрої закоханих, еволюцію сердечних переживань від перших захоплень, ідеалізацій та злетів до розчарувань, ревнощів, зради, часто переходить від безпосередніх рефлексій до усвідомлення універсального сенсу любові в людському житті.

Натомість інтимна лірика має ширше смислове значення, охоплює душевні взаємини не лише між закоханими, а й між батьками й дітьми, братами й сестрами, родичами, друзями, стосується особистих авторефлексій того читого поета, що можуть подеколи називатися нарцисизмом. З обома жанровими різновидами іноді ототожнюють лірику як родову категорію, адже вона задовольняє потребу поета в саморозкритті власної душі, настроїв серця.

(Джерело: Олеся Мудрак)