Довідник Модуль 1.3

Цей закон називають ще законом комунікативної простоти. Сутність закону комунікативної простоти легко пояснити: чим простішими словами побудоване висловлення, тим є більше підстав сподіватися, що мовця краще розуміють і йому більше повірять.

Мабуть, ви самі неодноразово чули і на свою адресу: «Скажи простими словами!». Особливо така вимога лунає в ситуаціях, коли хтось пояснює причину свого вчинка або намагається заохотити інших здійснити якісь дії. У вас може виникнути питання, а як же бути в ситуації, коли мовець готується до виступу на науковій конференції. Невже там можна висловлювати свої думки простими словами? Це може бути дивно, але і в ситуації виступу на науковій конференції спрацьовує закон довіри до простих слів та зрозумілих висловлювань, якщо будь які наукові твердження мовець підкріплює ясними прикладами з власного життєвого досвіду. На жаль, інколи законом комунікативної простоти користуються підступні люди: щоб обдурити довірливих людей, вони використовують зрозумілі, прості слова, а люди, не аналізуючи інформацію, вірять їм.

Тому і в ситуації мовця, і в ситуації слухача важливо враховувати дію закону довіри до простих слів та зрозумілих висловлювань. Коли ви виступаєте мовцем, знання цього закону дозволяє вам легше зацікавити слухача і утримувати його інтерес; а от коли ви слухач,  то знання цього закону захистить вас від занадто довірливого ставлення до мовлення іншої людини.

Факт (від лат. factum ‒ зроблене) ‒ подія, що відбулася в дійсності, певним чином зафіксована. Істинність подіїї може бути перевірена чи не викликає сумніву. Факт існує незалежно від людини.

Науковим фактом називається неодноразово підтверджений результат спостереження, що для всіх практичних цілей сприймається як «істинний». Наприклад, цікавим є науковий факт, що у  2011 році в результаті землетрусу біля берегів Японії Земна вісь змістилася на кілька пунктів. Таке зміщення вплине на ряд планетарних змін, включаючи зміну довжини дня і нахилу Землі. У результаті перерозподілу маси Землі, швидкість її обертання збільшилася, скорочуючи день на 1,8 мікросекунди.

З розвитком науки науковий факт може бути відкинутий або замінений. Гіпотеза, що узгоджується зі спостережуваними фактами, стає теорією або законом. З накопиченням нових фактів одна гіпотеза може бути замінена іншою лише в тому випадку, якщо нові факти не можна пояснити попередньою гіпотезою або старі факти суперечать їй. Факти мають науково-пізнавальну цінність тільки в тих випадках, коли вони систематизовані, між ними розкриті невипадкові залежності та визначені причини наслідків.

Із точки зору історичної науки факт ‒ дійсна, невигадана подія; те, що сталося, відбулося насправді, реально існує. Це встановлене знання, що є матеріалом для певних висновків, доказів. Кожен історичний факт є неповторним, його не можна відтворити.

Майбутній час означає дію, яка відбувається після мовлення про неї.  Майбутній час властивий дієсловам обох видів, доконаного і недоконаного: прочитають, читатимуть або будуть читати.

Дієслова доконаного виду мають лише просту форму майбутнього часу: зроблять, заснуть. Дієслова недоконаного виду мають складну і складену форми майбутнього часу: робитиму, буду робити.

Історично складна форма майбутнього часу утворилася додаванням особових форм дієслова (й)няти (залишок архаїчного дієслова: (й)му, (й)меш, (й)ме, (й)мемо, (й) мете, (й)муть) до неозначеної форми дієслова недоконаного виду. У такому разі йшлося про складне слово, у якому виділяється дві основи, де в другій основі -м- виступає коренем,
а -у, -еш, -е, -мо, -ете, -уть – це особові закінчення.

У сучасній українській граматиці пропонується розглядати складну форму майбутнього часу як слово з однією основою, яке утворюється за допомогою суфікса -м-, який приєднується до неозначеної форми дієслова:

Складена форма дієслів майбутнього часу утворюється за допомогою особових форм дієслова бути і неозначеної форми дієслова: буду читати, будеш читати, буде читати, будемо читати, будете читати, будуть читати. Складний і складений майбутні часи мають однакове значення. Їх нерідко вживають упереміш, щоб уникнути одноманітності.

Дієслова майбутнього часу змінюються за особами і числами: зроблю, зробиш, зробимо, сподіватимусь, сподіватимешся, сподіватимуться або буду сподіватися, будеш сподіватися, будуть сподіватися. У складеній формі за особами і числами змінюється тільки дієслово бути.

Дієслова теперішнього часу недоконаного виду і дієслова простого майбутнього часу доконаного виду мають однакові особові закінчення, які належать до двох дієвідмін.

Наявність двох наборів особових закінчень вимагає завжди враховувати дієвідміну під час вибору букви е або и для позначення ненаголошеного голосного звука в особових закінченнях і в дієсловах теперішнього часу недоконаного виду і дієсловах простого майбутнього часу доконаного виду.

Складна форма майбутього часу має особові закінчення лише 1 дієвідміни. Дієслово бути змінюється як дієслово І дієвідміни.

Нехудожні тексти – це тексти масової комунікації, наукові тексти, офіційно-ділові тексти.

Творам наукового та публіцистичного стилів притаманні різноманітні проблеми: політичні (наприклад, становлення української держави), соціальні (наприклад, економічна нерівність різних верств населення), культурні (наприклад, «шароварщина» і автентичність), освітні (наприклад, інновації в освіті) тощо.

Засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення) покликані не тільки висвітлювати різноманітні політичні, соціальні, культурні, освітні проблеми, а й активно впливати на слухача, читача, формувати громадську думку, спонукати до певної діяльності. Слід зазначити, що публіцистичні тексти більше привертають увагу до існуючих у суспільстві проблем, ніж пропонують обґрунтовані шляхи їхнього вирішення.

На відміну від публіцистичних творів наукові твори будуються як пошук і обґрунтування певного способу вирішення проблеми. Усі проблеми, які розглядаються в наукових творах, це наукові проблеми, тобто завдання для пошуку невідомого; сукупність питань, відповіді на які потребують досліджень (спостережень, експериментів).

Есе – це прозовий текст невеликого обсягу про себе і світ. Есе умовно можна поділити на дві групи:

• формальні;
• вільні.

Структура формального аргументативного есе чітко визначена наявністю

• тези (основна думка твору, чітка позиція автора твору, відповідь на означену проблему);
• аргументів ( докази, факти, цитати; підтвердження та переконання щодо проблемного питання;
• висновків (підсумовування сказаного попередньо).

Аргументативне формальне есе – це есе, у якому автор/авторка погоджується або не погоджується з проблемним питанням та пропонує підтвердження своєї думки. У вільному есе автор/авторка на власний розсуд висловлює свою позицію, погляди ставлення.

У первісному значенні лібрето (італ. libret¬to, букв. – книжечка) – брошура кишенькового формату з оперним текстом, яку розповсюджували серед глядачів театральної вистави; у сучасному побуті – літературний текст опери, оперети, мюзиклу, а також сценарій балету, пантоміми; у науковій термінології  – словесний текст, котрий при взаємодії з музикою утворює художнє ціле <…>, тобто лібрето у широкому розумінні – літературний твір, призначений для співу. До лібрето належать тексти всіх літературно-музичних жанрів: опери, оперети, мюзиклу, ораторії, меси, літургії, пасіона, кантати, пісні, романсу, вокал. циклу, мелодекламації. У побутовому неправильному значенні, характерному для непрофесійного вжитку, лібрето – коротке переповідання сюжету опери, оперети, балету (правильно – синопсис). Лібрето може бути: переробленням для співу літературного твору іншого жанру («Тарас Бульба» М. Старицького за повістю М. Гоголя); новим оригінальним твором, спеціально створеним для співу та музично-сценічного втілення <…>; компіляцією з фрагментів різних текстів <…>. Тому лібретист – той, хто створив, переробив або упорядкував словесний текст спеціально для співу <…>.

Існують три принципи взаємодії лібретиста й автора музики. Згідно з першим, композитор створює музику на вже існуюче лібрето <…>. Цей принцип зумовлює можливість появи кількох музичних втілень одного лібрето. <…>. Відповідно до другого, лібретист створює лібрето на вже існуючу музику <…>. У цьому разі можуть виникати декілька варіантів лібрето для тієї самої музики. <…>За третім принципом – композитор бере на себе функцію лібретиста <…>. Проблематику, пов’я¬¬зану з Л., вивчає лібретологія.

(Джерело: Енциклопедія сучасної України)