Чи була у твоєму житті ситуація, коли ти почувався / почувалася ніяково, соромився / соромилася свого вчинку?
Усі ми знаємо, що десь-колись перед кимось точно завинили. Можливо, мимохіть чи випадково. Коли я забуваю бути до людей уважною, чемною і доброю, мені щоразу пригадується мсьє Жак.
Мсьє Жак приїхав зі школи в паризькому передмíсті.
Упродовж цілого березня він замість нашого вчителя мсьє Анато́ля навчав нас французької мови.
Він не був поганий чи прикрий, але сталося так, що цілий клас узяв собі за звичку постійно кепкувати з мсьє. Його домашні завдання можна було відкладати тижнями, він дозволяв під час відповіді заглядати до підручника чи в зошит.
Він ніколи не сварив нас за спізнення й ніколи не починав уроку, допоки всі-всі не зберуться. Він же замість диктантів і обридлих вправ охоче розповідав нам цікаві французькі казки та вірші, учив пісеньок та ігор, що в них бавиться паризька малеча. І неодмінно на кожному уроці ставив комусь дванадцятку.
Про кого чи про що ти дізнався / дізналася? Що може трапитися в школі з мсьє Жаком і учнями?
Зав’язка. Наприкінці березня мсьє Жак розповів нам про одну цікаву французьку традицію. Напередо́дні першого квітня всі готують квітневих риб — вирізаних із паперу, розмальованих власнору́ч і описаних добрими жартами. Рибу таку належить першого квітня непомітно почепити на спину тому, до кого почуваєш симпатію, кого поважаєш і маєш за друга. Виходить одночасно і жарт, і вияв прихильності. Значно краще, ніж почепити комусь на спину табличку «Штурхни мене» абощо.
Ідея нам дуже сподобалася. Бо ми вирішили приготувати квітневу рибу для кожного з учителів.
Розвиток дії. А наступного дня було перше квітня, день доте́пів і бе́шкетів. Усім учителям на двері ми почепили красиво розмальованих картонних риб зі щирими вітаннями від 4-А класу, і вони, учителі, були втішені й зворушені. Останнім уроком у нас була французька.
Цілий урок мсьє Жак розповідав нам французькі дражнилки та різні смішні віршики й скоромовки, і навіть не наполягав, щоб ми записали невідомі слова…
Відтак поставив усім хороші оцінки, вислухав наше «оревуа-ар, мсьє-є Жа-ак», забрав свого рудого портфельчика й вийшов із класу. (Наступного дня він відлітав до Парижу.)
Ми й собі заходилися збирати речі.
— Та в тебе риба на спині! — крикнула Галка Ігореві.
— І в тебе! — відказав їй Мирослав.
— І в тебе, поглянь, і в тебе, — загомоніли всі.
Мсьє Жак прилаштував крихітних паперових риб до спинок стільців, а до кожної причепив двосторонній скотч. Зовсім крихітний шматок, щоб не попсувати нашого одягу. Коли ми всідалися на початку уроку, риби поприклеювалися нам до спин. Кожному він записав щось хороше, щось таке, що можна було сказати тільки про цю людину. Мабуть, він малював і вирізав їх до пізньої ночі. «Ти дуже гарна й розумна, та головне — уважна, чуйна і добра, Катрін, — написав він на моїй рибі, — залишайся такою завжди».
І тут я помітила, що ми не приготували квітневої риби лише для мсьє Жака…
Що відбулося? Чому? Які емоції відчули діти, коли згадали, що не привітали мсьє Жака? Подумай, що буде далі.
Наступного дня всі принесли з дому гарно розмальованих картонних риб. Усі раптом пригадали, як цікаво було слухати оповіді мсьє Жака, як багато він нас навчив. Про це й писали на рибах. А ще — про те, що кепкували з нього й просимо за це вибачення. А ще — що будемо сумувати за ним і дуже хочемо, щоб колись він прилетів ще. Але мсьє Жак уже був у Парижі.
Що будуть робити діти? Чому?
У мсьє Анатоля ми взяли адресу школи у Франції, де працював мсьє Жак. Моя мама купила великого конверта, і ми наліпили на нього всі-всі марки, необхідні для пересилання з України до Франції.
Після уроків ми цілим класом пішли на пошту і вкинули цього велетенського листа у скриньку. І нам зробилося легко, і ми перестали почуватися винними перед мсьє Жаком за те, що не були такими ж добрими, як і він.
За Катериною Бабкіною