Розвиток дії. Здорове́нницьке «цукертю́те», повне з верхом (мабуть, ціле відро цукерок влізло), справді мало непоганий вигляд — святковий і надзвичайний, наче казковий ріг достатку.
«А що? Може, і нічого, — подумав Ярик. — Усіх почастую, а Ігорю Дмитрусі — дзу́ськи! “Обійдеться!” Жуй свою жувачку!..»
Ярик поклав три цукерки «Білочка» на самíсінький спід, а вже потім насипав у «цукертюте» решту цукерок. Вирішив — спершу почастує всіх, а собі залишить «Білочки».
У школі першим він зустрів Валеру Галу́шкинського. Валера роззявив рота й кумедно ви́тріщився:
— О! Фо це таке?!
А за хвилину Ярика вже обступили з усіх боків:
— О! Що це? Що це?
— Ой! Яке гарне! А цукерок скільки! Ой-йой-ой! Ой! Що це? Ой!
— Та не штовхайтесь! Дайте глянути!
— Посунься, дай і я подивлюсь! А кому це? Кому це ти приніс?
Червоніючи й збиваючись від хвилювання, Ярик хрипким голосом промовив:
— Це… вам… усім… Пригощайтесь!.. Будь ласка!..
— Ура-а! — закричали Спасокуко́цький і Кукуєви́цький.
— Ой, спасибі! Ой, молодець!
— Оце здорово!
— Спасибі… спасибі… спасибі… — завирува́ло, завереща́ло, загаласува́ло навколо Ярика.
— А що це? Звідки? Де ти взяв?
— З Німе́ччини… Тітка привезла… Називається «цукертюте»… — він затнувся, — ну коротше, спеціально для школярів… Беріть! Частуйтесь! Будь ласка!..
Зацікавлені галасом, у клас уже забігали учні з інших класів. І Ярик усіх частував, припро́шуючи:
— Беріть!.. Будь ласка!.. Нате!.. Нате!.. Беріть!..
Кульмінація. І раптом Ярик побачив Ігоря Дмитруху. Ігор стояв о́сторонь, насупивши брови, і напружено дивився у вікно. І, несподівано для самого себе, Ярик ступив до нього крок і сказав:
— А ти? Бери! Чого ти? Бери!
Ігор рвучко обернувся й розгублено кліпнув очима. Потім почервонів і криво усміхнувся:
— А… ну… давай… Спа… сибі!..
Розв’язка. Ярик зазирнув у «цукертюте» і побачив, що воно порожнє. Зовсім. Не було навіть тих трьох «Білочок», які він поклав наспíд для себе. І тоді Ярик згадав, що сам він так і не попробував жодної цукерки. Але йому й не хотілося. «А! Обійдеться!» — із веселою легкістю подумав він.
Навколо нього всі шелестіли обгортками цукерок, жували й сміялись. Ярик дивився на них, і серце його сповнювалося якогось невимовно солодкого ще́му. Він раптом відчув, як це здорово, як це гарно, як це радісно — давати радість іншим…
За Всеволодом Нестайком