Чи бували у твоєму житті випадки, коли ти щось просив / просила, а тобі відмовили? Що ти відчував / відчувала?
Одного разу тихому, непомітному й скромному Я́рикові наснилося, що Ігор Дмитру́ха у своїй печері скарбів із багатством, яке називалося «кау-гу́ммі», або жувальна гумка, жувачка чи жуйка. Ігор Дмитруха приносив її у школу. Ті, кого він частував, щасливо поблискуючи очима, пля́мкали на уроках. А інші заздро позирали на щасливчиків або гордо вдавали, що це для них — тьху! — і заздрили по́тай, у глибині душі. Ярик за́здрив по́тай. Як хотілося Ярикові попробувати жувачки! Яка вона хоч на смак?! Коли він усе-таки наважився якось і попросив, Ігор здивовано глянув на нього й пхе́кнув:
— Що?! І тобі?!. Обíйдеться!..
Ярика наче ошпа́рило. Більше він не просив.
Про що ти дізнався / дізналася? Чому жуйка була настільки цінною? Дізнайся про життя дітей сорок років тому. Знайди слова, які описують почуття Ярика. Чи може зараз трапитися така ситуація? Чому? Як ти гадаєш, що буде далі?
Зав’язка.Ярик дізнається, що його рідна тітка Любочка їде до Німеччини. Ярик домовляється з нею, що вона привезе жувальну гумку.
Розвиток дії. Ярик уявляв собі, як це буде здорово, коли він прийде в клас, пля́мкаючи на всю губу жвачкою, і всі пороззявля́ють роти від подиву, від заздрості й бажання. І Ігор Дмитруха попросить: «Дай!» А Ярик подивиться на нього зневажливо й пхе́кне: «Обійдеться!» І Льоні Мо́нькіну, і Валері Галу́шкинському, які з ним не ділилися, коли Ігор їм давав. Хай поковтають слину, як він ковтав! І вже зараз Ярик дивився на них переможно і зверхньо. Бігайте-бігайте!.. Смійтеся-смійтеся!.. Ви й не знаєте, нещасні, які муки на вас чекають!..
Нарешті тьотя Любочка приїхала з Німеччини.
— Ну?! — запитав Ярик.
— Що? — невинно закліпала очима тьотя Любочка.
— Як — що? Гумка! — Ярик завмер від недоброго передчуття.
— Ой! Ти знаєш… Ти не ображайся, пташечко, ти не сердься. Я купила, купила, слово честі… Але… забула… в електричці…
Про що ти дізнався / дізналася? Чи змінилися почуття хлопчика? Знайди слова, які описують почуття. Як ти гадаєш, що буде далі?
Ярикові зробилося так гірко, наче йому всередину накидали полину. І від тої гіркоти сльози самі собою закапали з очей. Він так чекав! Так виглядав! У-у-у!..
— Дивись, що я тобі привезла… — зашепотіла тітонька Любочка.
У пакеті був конус, обклеєний лиску́чим кольоровим папером і порожній усередині — наче клоунський ковпак.
— Як же його жувати? Хіба я його вгризу? — здивовано звів брови Ярик.
— Гризти його не можна. Він картонний. Це — «цукертю́те» — торба для цукерок. Такі «цукертю́те» в Німеччині дарують дітям у перший день, як вони йдуть до школи. Тобі не подобається?
— Подобається, — зітхнув Ярик. — Тільки що я з ним робитиму?
— Як — що?.. Ах, я ж забула покласти цукерки. Я ж купила, — заметуши́лася тьотя Любочка. — Чотири кілограми… Різних…
І тьотя Любочка, нервово розриваючи кульки́, почала насипати цукерки в «цукертю́те».
— Понесеш у школу. Друзів почастуєш. Це ж цікаво. Диви, як гарно.
За Всеволодом Нестайком