Чи віриш ти в прикмети? А в магічні числа? Чому?
Відтоді, як у дворі з’явилася Пума — чорна кішка з третьої квартири, — Васи́лькові Морга́йлу перестало щастить. Та воно й не дивно; адже ще колись бабуся застерігала: перебіжить дорогу чорна кішка — чекай невдачі!
Про що ти дізнався / дізналася? Чому хлопчик вирішив, що йому перестало щастити, бо з’явилася Пума? Як ти гадаєш, що буде далі?
Збирається Василько до школи, вигляне у вікно — не видно Пуми. Ага! Морга́йло за портфеля — і бігом! Та тільки-но з під’їзду вискочить, аж тут і Пума… Ніби навми́сно підстерігає хлопця. Чорну шерсть наїжа́чить, хвоста задере й перебіжить дорогу. Усе! Невдача. Погана оцінка!
— Знову ти не вивчив відмінки іменників, — каже Олена Михайлівна.
— Та вчи-ив…— тягне Василько. — Тільки мені чорна кішка дорогу перебігла… От і не пощастило.
У класі — сміх, а Васильку, звісно, не до сміху.
Чому Василько намагався оминути кішку? Чому хлопчик отримав погану оцінку? Як ти гадаєш, що буде далі?
Якось він, повертаючись додому, узяв та подзвонив у третю квартиру. Двері йому відчинила незнайома жінка — висока, сувора на вигляд, в отаке́зних окулярах.
— Чого тобі, хлопчику?
Василько посопів і каже:
— Тьотю, не пускайте свою чорну кішку, коли я до школи йду, бо вона мені дорогу перебігає.
Сувора жінка уважно подивилася на Моргайла й головою похитала:
— Не щастить, мабуть? Двійки хапа́єш?
— Ага, за правила.
Жінка подумала якусь мить, а тоді із сумнівом запитала:
— А ти хоч правила вчиш?
— Та вчу, вчу, — квапли́во запевнив Василько. — Але ваша кішка як перебіжить мені дорогу, так я і забуваю правила. І родовий відмінок із називним плутаю.
— Твоїй біді можна зарадити.
Жінка запросила Василька до кімнати, усадови́ла на стілець, а тоді запитала:
— А скільки разів ти правила повторюєш?
— Ну… ну… раз…
— Я так і знала! — сплеснула жінка руками. — Слухай мене, хлопчику, уважно. Чорна кішка й справді може навро́чити, якщо правила повторювати лише один раз. Бо число «один» зовсім просте. А ось коли ти знатимеш магічне число, то хай хоч і всі чорні коти нашого міста перебіжать тобі дорогу — відмінну оцінку одержиш.
— А яке маг… магічне число? Скажіть, будь ласка.
— Тс-с-с… — Жінка приклала палець до вуст і, озирну́вшись, зашепотіла: — Скажу, але тільки для тебе, ти ж — нікому анічичи́рк! Добре? Бо це — велика таємниця. Слухай мене уважно. Як тільки чорна кішка перебіжить дорогу, треба відразу ж тричі підстрибнути на правій нозі, потім — тричі на лівій. Запам’ятав?
— Ага, — прошепотів Василько. — Тричі на правій і тричі — на лівій. А далі?
— А далі треба швидко проказати: «Щоб чорна кішка не зуро́чила й голови мені не заморочила, повторюю правила разів сім — назо́всім! Тьху, тьху, тьху, щоб мені допомогло «сім» — магічне число!»
— І все? — зрадів Василько.
— Усе, хлопчику. Тільки не забудь: сім разів треба повторювати правила, адже сім — магічне число, і чорні коти перед ним безсилі.
Із вивченням якої теми у Василька були проблеми? Знайди в тексті слова, що підтвердять твою думку. Чому Василько вирішив піти до незнайомої жінки? Про що він дізнався? Напиши, яку проблему порушено в оповіданні.
Василько так і зробив. Тільки Пума перебігла йому дорогу (а це сталося наступного ранку), Василько відразу ж підстрибнув тричі на правій нозі, потім — тричі на лівій, швидко проказав усі слова й сім разів повторив правило.
І що б ви думали: найвищу оцінку одержав!
— Молодець, Моргайле! — сказала Олена Михайлівна. — Сьогодні тобі, я бачу, не перебігала дорогу чорна кішка.
А Василько мовчить. Таємниця ж! «От воно що! Виходить, число «сім» і справді магічне! Сім разів повторив правило, і навіть чорнюща Пума не зурочила».
За Валентином Чемерисом