Про що мріє Чарлі? Що він робив, щоб його мрія здійснилася? Чи буде він і далі щось робити для цього? Чому ти так гадаєш?
Одного дня, коли Чарлі йшов зі школи, його погляд зненацька впав на якийсь папірець, що лежав у канаві на снігу. Це був один долар!
Може, його хтось щойно загубив? Та ні, не може бути, бо він присипаний снігом. Він може його взяти?
Чарлі міцно затис папірець тремтячими пальцями. Це означало єдине, одне-однісіньке. Це означало ЇЖУ. Він повернувся й рушив до найближчої невеликої крамнички, зайшов і поклав на прилавок мокру банкно́ту.
— Один «Високочуде́сний зефірмела́д Вонки», — випалив він.
Потім схопив шоколадку, миттю зірвав обгортку і вп’явся в неї зубами.
— Їж потро́ху, — порадив продавець. — Живіт заболить, якщо ковтати не прожувавши.
Хлопець ледве дихав, але відчував неймовірне, величезне щастя.
Чому Чарлі взяв банкноту? Чому відчув щастя? Що буде далі?
Простяг руку по решту. Тоді завага́вся. Яка різниця, якщо він витратить ще однісіньку монетку…
— Мабуть, — сказав він тихо, — мабуть… я візьму ще один батончик. Такий самий, якщо можна.
— Чому ж не можна? — відповів гладки́й продавець. Він знову сягну́в собі за спину й дістав із дерев’яної полиці батончик.
Чарлі взяв, здер обгортку… і раптом… з-під обгортки… блиснуло золотим сяйвом. Серце в нього завмерло.
— Це ж Золотий квиток! — закричав продавець і підстрибнув на пів метра вгору. — Знаєш, я відчуваю, що тобі цей квиток був дуже потрібний. Страшенно за тебе радий. Щастя тобі, синку.
— Дякую вам, — відповів Чарлі й помчав крізь сніг.
Чарлі ввірвався у двері з криком:
— Мамо! Мамо! Мамо! — вигукнув Чарлі, влітаючи в кімнату, мов вихор. — Дивіться! Я його знайшов! Останній Золотий квиток! Він мій! Я знайшов на вулиці гроші та купив дві шоколадки, а в другій був Золотий квиток! Це п’ятий Золотий квиток, мамо, і я його знайшов!
Як відреагують рідні на знахідку Чарлі? Чому? Як ти гадаєш, що буде далі?
Секунд із десять у кімнаті панувала мертва тиша. Ніхто не смів заговорити чи поворухнутися. Це була чарівна мить.
Пан Ба́кет прочитав:
«Містер Віллі Вонка вітає тебе, щасливого власника Золотого квитка! Запрошую тебе відвідати мою фабрику й цілісінький день побути моїм гостем. Я сам водитиму тебе по фабриці, покажу все, що там можна побачити, а потім за тобою їхатиме до самого дому ціла колона величезних ванта́жівок, які будуть заповнені солодощами, яких тобі й твоїм рідним вистачить на багато років. А ще я готую й інші несподіванки для тебе. Мої сюрпризи вразять, захоплять, здивують, ошеле́шать і спантели́чать тебе. Для відвíдин я вибрав перший день лютого. Ти маєш підійти до брами фабрики рівно о десятій ранку. Не запізнися! І ще ти маєш право взяти із собою одного чи двох родичів, які б пильнува́ли, щоб ти не наробив якоїсь шкоди. І останнє — не забудь цей квиток, інакше тебе не впустять. Віллі Вонка».
— Перший день лютого! — вигукнула пані Бакет. — Та це ж завтра!
— Треба вирішити, хто піде на фабрику разом із Чарлі.
— Я піду! — закричав дідунь Джо й знову зірвався з ліжка. — Я піду з ним! Я його припильную! Не турбуйтеся!
І тут знадвору щосили загрю́кали у двері. За мить у хатинку влетіла ціла зграя кореспондентів і фотографів.
За Ро́альдом Да́лом
Переклад Віктора Морозова