Наступного дня в Чарлі був день народження.
— З днем народження! — голосно привітали Чарлі.
Обома́ руками він дуже обережно тримав свій єдиний дарунок «Високочуде́сний зефірмела́д Вонки».
Усі тепер чекали, коли Чарлі почне розгортати дарунок. Усі знали, що смішно було сподіватися знайти чарівний квиток у жалюгíдному маленькому батончику, але дорослі знали: надія, хоч і малесенька, та все ж була.
Чарлі роздер обгортку просто посере́дині. Йому на коліна впав світло-коричневий шоколадний батончик. Там не було й сліду Золотого квитка.
Цього дня газета повідомила про знахідку ще двох Золотих квитків. Залишився один.
«Третій квиток знайшла панна Віоле́та Бореґа́рд:
— Я жую безпереста́нку, — кричала дівчина. — Коли почула про квитки містера Вонки, то відклала смачну жуйку й перейшла на цукерки — мала надію, що мені пощастить. Тепер я знову жуватиму. Я дуже люблю жуйку. Не можу без неї жити. Жую цілісінькими днями, крім тих кількох хвилин, коли треба їсти. Мама каже, що панночкам таке не ли́чить і що бридко дивитися, коли дівчачі ще́лепи постійно плямкають, але я не згодна. І хто вона така, до речі, щоб критикувати?»
«Четвертий Золотий квиток знайшов хлопець Майк Тíві. Коли туди прибув наш кореспондент, дев’ятирічний хлопець сидів перед величезним телевізором, не зводячи очей з екрана, і дивився фільм, у якому одна зграя бандитів розстрілювала з автоматів іншу.
— Цей серіал такий кайфовий! Просто клас! Я дивлюся його щодня. Я всі серіали дивлюся щодня, навіть ті, де не стріляють. Але бандитські — найкращі. Вони такі класні, ці бандюги!»
Про що ти дізнався / дізналася? Як діти знайшли Золоті квитки? Чи зможе Чарлі зробити так само? Чому? Що буде далі?
На другий день, коли Чарлі вернувся зі школи, дідунь Джо витяг старезного шкіряного гаманця з однією-єдиною срібною монеткою.
— Зробимо ще одну спробу знайти той останній квиток. Що скажеш?
— Дідуню, невже ви хочете витратити на це останні свої гроші? — прошепотів Чарлі.
— Авжеж хочу! — схвильовано прохрипів старий. — Я не менше за тебе прагну знайти той квиток! Біжи в крамничку, купуй батончик «Вонка» і мерщíй повертайся з ним сюди, розгорнемо разом.
Чарлі взяв срібну монетку й миттю вислизнув із кімнати. Через п’ять хвилин він уже повернувся.
— Купив? Добре! Тепер… ра́зом його розгорнемо. Як ти гадаєш, з якого кінця починати?
— З отого. З найдальшого від вас. Відірвіть тільки малесенький клаптик, щоб ми нічого й не бачили.
— Ну що ж. Отак-от, — і він віддер обгортку.
Це був солодкий батончик — та й годі. Зненацька їм стало дуже смішно, і вони вибухли шале́ним реготом.
Чому дідусь Джо віддав Чарлі свою єдину монету? Чому вони засміялися, коли не знайшли Золотий квиток?
За два наступні тижні стало страшенно холодно. Давно забулася радість із приводу Золотих квитків. Ніхто в родині не міг ні про що думати, крім двох нагальних проблем — як зігрітися і як наїстися.
Фабрика зубної пасти, де працював пан Бакет, зненацька збанкрутува́ла й мусила закритися. Урешті-решт він міг заробити кілька пе́нсів тільки розчищаючи сніг на вулицях. Але цього не вистачало, щоб купити харчі для сімох душ. Становище ставало нестерпним.
А Чарлі з кожним днем худнув і худнув. Обличчя його стало страшенно бліде та виснажене. Шкіра так щільно обтисла йому щоки, що з-під неї аж випиналися кістки. Сумнівно було, що він протягне так довго й не захворіє.
За Ро́альдом Да́лом
Переклад Віктора Морозова