Про що йтиметься в оповіданні? Чому ти так гадаєш?
Настала субота. Ніколас радісно ніжився під ковдрами, уявляючи собі новий день. Сьогодні вранці мало бути перше в цьому сезоні хокейне тренування.
Оп-ля! Раптом Ніколас щось пригадав. Він має знайти форму та обладу́нки! Блискавкою зіскочив із ліжка, та зашпортався у власних речах і долі́лиць упав на підлогу.
Так, де ж його хокейний светр? Ніколас почав шукати. Сорочки, шкарпетки, піжами — оце й усе, що знайшов. Еге! От і його наплічники.
Потім він почав шукати шолом. Знайшлася тепла в’язана шапка, бейсболка, чародійський капелюх. Еге! А от і наколінні щитки! А светр — як крізь землю провалився. І шолом — так само. І де ж ті ковзани? Ось Ніколас знайшов гумові чоботи, лижні черевики, шльопанці. Еге! Це ж хокейні шорти! Він обни́шпорив усю спальню, та решту свого екіпірува́ння так і не знайшов. А потім Ніколас почав пробиватися через завали власних речей та іграшок.
Про що ти дізнався / дізналася? Чому Ніколасові так складно знайти речі, які йому потрібні?
Мама й тато сиділи на кухні.
— Ти ще тільки вдягаєшся! — скрикнув тато. — Година залишилася до тренування!
— Так, але я не можу знайти светра, шолома та ковзанів.
— Мені здається, що я бачила твої ковзани в гаражі, — озвалася мама. — Хто має знати, де лежать твої речі?
Ніколас вихором метнувся в гараж. Він переглянув шафи та полиці, перерив усі коробки. І нарешті знайшов ковзани.
Хлопець миттю повернувся на кухню й по́хапцем з’їв свою кашу. Ще залишалося знайти хокейний светр і шолом. І ключку!
— Мені здається, що я бачив твій шолом у підвалі, — промовив тато. — Хто має знати, де лежать твої речі?
І Ніколас метнувся в підвал. Він заліз там під кожен верстат, зазирнув за кожну валізу, обнишпорив усі коробки з іграшками… І шолом нарешті знайшовся! Бігцем повернувшись на кухню, хлопець жадібно проковтнув тост із ара`хісовим маслом. Ще залишалося знайти ключку й светр.
— Мені здається, що я бачила твою ключку під ґанком, — озвалася сестра. — Ніколасе, хто має знати, де лежать твої речі?
Час підтискав. Ніколас вибіг надвір і став шукати під ґанком. Там були відра, лопатки, дитячі самоскиди, та от, нарешті, знайшлася його хокейна ключка!
Він знову кинувся на кухню й на ходу змолотив чорничний кекс. Тепер залишалося знайти хокейний светр.
Ніколас жваво взявся до роботи, складаючи речі в шухляди й талу́ючи їх у шафу. І тоді в одному закапелку, аж на самому дні шафи, він відшукав свої хокейні гетри. І головне — чемпіо́нський светр! Ніколас стрімко надягнув їх на себе й подивився в дзеркало.
— Я готовий! — гукнув він.
Про що ти дізнався / дізналася? Чому всі ставлять Ніколасові одне й те саме питання?
Тато з мамою швидко зайшли до кімнати.
— Вітаю! — вигукнула мама.
— Ти маєш вигляд справжнього профі, — зауважив тато.
Ніколас зиркнув на годинник.
— Уже час їхати! Тренування розпочинається через 15 хвилин!
— Зачекай хвильку, — попросила мама. — Не можу згадати, де я поклала ключі від машини…
Жіль Тібо
Переклад Анатолія Сагана