Лебідь плавав по́над берегом, зігнувши шию, дивився у воду.
Зав’язка. Пропливала повз нього щука і питає:
— Скажи, будь ласка́вий, де ти буваєш, коли річка замерза? Я хотіла на зиму куди-небудь утекти, а то під льодом задихаюся без свіжого повітря.
— Я на зиму лечу відсíль у вирій, там і живу до весни.
— Візьми і мене із собою! — сказала щука.
— А чого ж; пода́ймось, ра́зом веселíш буде.
Розвиток дії. І рак каже: «Візьміть і мене».
— Якщо хочеш — одправляйся і ти з нами, гурто́м веселіш буде; діждемо́сь осені, я вам тоді скажу, коли летіть.
Лебідь думав, що вони як плавають по воді, так і уміють літати в повітрі.
Мину́ло літо, наступила осінь, лебідь каже:
— Ну, братики, пора летіть у вирій, ла́годьтесь назавтра, після обід ру́шим у дорогу.
Щука оповісти́ла рака. Рак подумав і каже:
— А як же ми, се́стро, будем на сухопу́тті жити без їжі? Давай візьмем із собою на дорогу харчíв.
— Та давай ми загру́зим харчами возок, упряжемо́ся в його і пода́ймося. Утрьох із лебедем потя́гнем.
Рак і щука добули́ воза, насука́ли з трави постро́мок і ждали лебедя.
Кульмінація. Прилетів лебідь:
— Ну, ви тут готові, а то я вже лечу!
— Готові, тільки ти підсоби́ нам віз везти.
— Добре, чіпля́йте постро́мку мені за ногу.
Рак прив’язав лебедя. Свою постро́мку взяв у клешні, а щука за третю учепи́лась зубами.
— Ну, хлопці, ра́зом трогай!
Рак поп’я́вся назад, хвостиком замелька́в, щука стрілою розігналась на глиб у воду, а лебідь замахав крилами, піднявсь угору. Обірвались усі постромки, не дали возові ходу.
Розв’язка. Хто з них був винуватий, а хто пра́вий — цього ніхто тоді не знав. І судити ніко́го не став. Одні тільки жаби до́сить насміялись і немало дивувались, чого рак і щука не за своє діло бра́лись.