Давальний відмінок іменників. «Малий та Карлсон, що живе на даху»

МАЛИЙ ТА КАРЛСОН, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ

(Уривок, скорочено)

Мала відбутися одна дуже важлива подія — Малому виповнювалося вісім років. О, як довго він чекав на свої іменини! Чи не від самого того дня, коли йому минуло сім років. Дивно, як багато часу минає між днями народження. Майже стільки, як між різдвяними святами!
Увечері напередодні іменин Малий мав розмову з Карл­соном.
— Завтра в мене день народження, — сказав Малий.
— А чим нас пригощатимуть? — спитав Карлсон.
— Звісно, тортом, — відповів Малий. — Мені спечуть іменинний торт із вісьмома свічечками.
— Оце добре! — утішився Карлсон. — Слухай, знаєш, що мені спало на думку?
— А що? — спитав Малий.
— Попроси маму, нехай вона краще спече тобі замість одного торта з вісьмома свічечками вісім тортів з однією свічкою.
Малий не думав, що мама на таке згодиться.
— А подарунки ти якісь дістанеш? — спитав Карлсон.
— Не знаю, — відповів Малий і зітхнув.
Він був певен, що однаково не одержить того, чого найбільше у світі бажає.
— Собаки мені, мабуть, довіку не подарують, — сказав він. — Але, звичайно, я матиму багато інших подарунків. Тому я вирішив бути веселим цілий день і зовсім не думати про пса.
— Крім того, ти маєш мене, — сказав Карлсон. — А я ж, сподіваюся, трохи кращий за собаку!
Він схилив набік голову й глянув на Малого.
— Цікаво було б мені знати, які ти одержиш подарунки. Чи був би ти радий цукеркам? Якщо вони будуть, то, я гадаю, їх треба зразу віддати на благодійну справу.
— Добре, коли я дістану цукерки, то віддам їх тобі.
Більше вони не говорили про день народження Малого, бо було вже пізно й Малий мусив якнайшвидше лягати в ліжко, щоб не проспати своїх іменин.
Настав ранок. Малий, прокинувшись, лежав і чекав, що ось-ось відчиняться двері й усі зайдуть вітати його. Хвилини спливали страшенно довго. Та ось у передпокої почулася хода й із-за дверей долинув спів: «На многії літа». Двері відчинились, і на порозі з’явилися всі: мама, тато, Боссе й Бетан. І перед Малим поставили тацю. На ній був торт із вісьмома свічечками та інші подарунки.
Подарунків було багато — хоч, здається, менше, ніж він звичайно отримував на іменини. Тільки чотири пакуночки. У них виявилися: коробка кольорових олівців, іграшковий пістолет, книжечка й нові сині штанці. Усе йому страшенно сподобалося.
Тато поторсав Малого за плече.
— Чуєш, на тебе в передпокої чекає один приятель! Його звуть Бімбо.
— Я не знаю ніякого Бімбо! — пробурмотів Малий.
— Ти його справді не знаєш, — сказала мама. — Але він дуже хоче познайомитися з тобою.

Тієї миті в передпокої тоненько заскавчало щеня.
— То пес? — спитав Малий. — Справжній живий пес?
Тоді Боссе кинувся до передпокою й за мить повернувся, несучи на руках — о, мабуть, це все тільки сон! — маленьку таксу.
— Тепер ти радий, Малий? — запитав тато.
Малий тільки зітхнув. Як можна таке питати!
Він був такий щасливий, що йому аж защеміло десь усередині — чи то в душі, чи в животі. А може, так зав­жди буває, коли ти по-справжньому щасливий?

За А́стрід Лíндґрен
Переклад Ольги Сенюк