§ 14. Дисидентський рух

Зі спогадів Миколи Роженка (український поет, письменник, філософ, правозахисник, дисидент) про події 4 вересня 1965 р. у кінотеатрі «Україна»

І раптом на сцену піднялася худорлява людина. Оголосили, що слово надається Івану Дзюбі. Зал помітно хитнувся… Приєднавшись до попередніх виступів щодо оцінки фільму, Дзюба несподівано для присутніх, зокрема для мене, повідомив, що, на жаль, свято від фільму потьмарюється арештами серед української інтелігенції у Львові та інших містах України. Це повідомлення викликало шок. Принишкли актори, заціпенів зал. Хтось з адміністраторів підбіг до Дзюби, почав забирати мікрофон, підштовхуючи Дзюбу до краю сцени. «Це провокація!» — почулися вигуки, а Дзюба на краю сцени, мало не падаючи з неї в зал, продовжував щось говорити. Зал захвилювався. І тут залунав новий голос, я глянув разом з усіма праворуч від сцени й побачив Василя Стуса. Це говорив він. Закликав глядачів на знак протесту проти арештів піднятися зі своїх місць. Очі Василя горіли. Під його поглядом люди почали спочатку несміливо, а потім сміливіше вставати, відтак сідати, коли він звертався до інших, і знову вставати… Промайнула думка, що сеанс зірвано, але в цей час мікрофонний голос попросив почати перегляд фільму. Світло в залі погасло. З темряви востаннє долинуло Василеве «Я вам розповім про Леніна», перекрите голосом гучномовця; сеанс розпочався.

Працюємо в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання. 1. Які факти наводить автор джерела?  2. Які висновки можна зробити на підставі інформації М. Роженка про характер подій, що відбулися 4 вересня 1965 р. у кінотеатрі «Україна»?

Із постанови, прийнятої компартійним керівництвом УРСР щодо праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1972 р.)

Підготовлений І. Дзюбою матеріал «Інтернаціоналізм чи русифікація?» має явно виражений антирадянський, антикомуністичний характер, а його автор стоїть на буржуазно-націоналістичних позиціях. Політична шкідливість, класово ворожа суть цієї «праці» полягає в тому, що в ній зводиться наклеп на ленінську національну політику КПРС, робиться спроба довести пригнічене становище України в складі СРСР і дискредитувати Союз РСР як нову, вищу форму об’єднання суверенних республік, послабити дружбу, розпалити недовір’я і ворожнечу між українським і російським народами, дезорієнтувати наш народ і світову громадськість про справжній стан культурного розвитку Радянської України.
З цією метою Дзюба вдається до спотворення і перекручення положень ленінської національної політики та змісту творів класиків марксизму-ленінізму з національного питання, обґрунтовує свою «теоретичну» платформу, яка виражає погляди українського буржуазного націоналізму, повторює і намагається «аргументувати» основні твердження буржуазної та націоналістичної пропаганди.
«Праця» Дзюби розрахована на те, щоб викликати незадоволення національною політикою КПРС, підірвати авторитет партії в масах, поширювати і підживлювати націоналістичні тенденції і погляди. Вона широко використовується нашими ворогами в ідеологічній боротьбі проти соціалізму і комунізму, а поширення її «самвидавом» сприяє посиленню впливу буржуазної і націоналістичної пропаганди.

Працюємо в парах. Обговоріть і визначте, у чому полягала реакція компартійної верхівки республіки на працю І. Дзюби.

Із листа-звернення 139 українських правозахисників до вищого керівництва СРСР/СССР (1968 р.)

Протягом останніх кількох років у Радянському Союзі провадяться політичні процеси над молодими людьми із середовища творчої і наукової інтелігенції. Ми занепокоєні цими процесами з ряду причин.
Насамперед нас не може не тривожити те, що під час проведення багатьох із цих процесів порушувалися закони нашої країни. Наприклад, усі процеси в Києві, Львові та Івано-Франківську 1965—1966 рр. ― усупереч тому, що прямо і недвозначно гарантоване Конституцією СРСР, Конституціями союзних республік та їх кримінальними кодексами. Мало того, закритий характер сприяв порушенню законності в самому перебігу судових доходжень.
Принцип прилюдності включає в себе не тільки відкриту судову розправу, але й широке та правдиве висвітлення її ходу в пресі. Відомою є вимога В. І. Леніна про те, що широкі маси повинні все знати, все бачити і мати можливість про все судити... Одначе, наша преса зовсім не реагувала на політичні процеси, що відбувалися на Україні.
Ця, по суті, безконтрольність і непублічність уможливила порушення конституційних гарантій і процесуальних норм. Стало майже правилом, що на подібних політичних процесах суд відмовляється тільки свідками звинувачення. Факти, наведені в широковідомому відкритому листі П. Литвинова і Л. Богораз, красномовно свідчать про те, що суд над Галансковим, Гінзбургом, Добровольським і Ляшковою проводився з грубими порушеннями процесуальних норм.

Працюємо в парах. Обговоріть і визначте, прояви чого в діях радянських органів судочинства засуджувалися у зверненні.

Із листа українських правозахисників (І. Дзюби, І. Світличного, Н. Світличної, Л. Костенко, А. Горської) до компартійного керівництва республіки на захист В. Чорновола (1967 р.)

.Можливо, що суд був справді переконаний у вині В. М. Чорновола. Але ж суб’єктивний настрій учасників суду не може мати об’єктивної юридичної ваги і не повинен впливати на судове рішення. Вину підсудного суд зобов’язаний довести неспростовними фактами, свідченнями та іншими юридичними доказами.
Ми, присутні на судовому засіданні в справі В. М. Чорновола, побачили, що суд цього свого обов’язку не виконав. Він проводився некваліфіковано і необ’єктивно. Його вирок перебуває в разючій невідповідності до матеріалів слідства й звинувачення і скидається на особисту помсту, розправу наділених владою осіб над людиною, що по-інакшому думає і насмілюється критикувати дії окремих представників радянських установ, тобто здійснює своє конституційне право.
Ось чому ми звертаємося до Вас з проханням особисто втрутитися в справу В. М. Чорновола і не допустити ще одного грубого порушення соціалістичної законності, не допустити ще одного зловісного прецеденту.

Працюємо в парах. Обговоріть і визначте, у чому автори листа вбачали недосконалість розгляду справи В. Чорновола в суді.

Із заключного слова на суді керівника УГГ М. Руденка (1 липня 1977 р.)

…Для оцінки суспільства — прогресивне воно чи регресивне — існує одне мірило — свобода слова, свобода інформації. Понад три місяці мене допитували — і щоденно підполковники КДБ втовкмачували мені в голову ось таку істину: у нас за переконання не судять, у нас судять за діяльність. Але що таке діяльність письменника, діяльність філософа? Наша діяльність — це висловлення наших переконань. Наша діяльність — це Слово. І ніщо інше! Така діяльність має дуже нескладну назву: бути Людиною. Не комахою, не безмовною черепахою, а Людиною. Де ж діяльність, у чому вона полягає? У тому, що я сказав, у нас порушують Загальну декларацію прав людини… Декларація підписана нашим Урядом і повинна бути законом нашого суспільства.

Працюємо в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання. 1. У чому М. Руденко вбачав безпідставність висунутих йому звинувачень? 2. Яким є ваше ставлення до громадянської позиції М. Руденка?

Із заяви Українського патріотичного руху (29 березня 1980 р.)

Відкидуючи всілякі спекуляції радянських властей на наші вимоги, ми заявляємо: воля України дасть можливість звільнитися й російському народові, й іншим народам, що поневолені сучасним режимом. Вільна Україна гарантує всі права народам, що населяють Україну: росіянам і полякам, євреям і татарам, румунам і угорцям. Ми надто добре пізнали, що таке підневільне колоніальне існування, тому заявляємо, що людям, що населяють нашу Батьківщину, ми надаємо якнайширші політичні, економічні й соціальні права. Всі права національних меншин і різних релігійних асоціацій будуть додержані беззастережно.
Вільна Україна могла б стати надійним захисником і Заходові від комуністичної експансії. оздоровила б усередині політичну обстановку в країнах, що є західними сусідами України, допомогла б усім народам, що перебувають у складі СРСР, домогтися гідного національного існування. Деколонізація СРСР — ось єдина гарантія миру в усьому світі. Волю Україні! Волю народам, що перебувають у ярмі комуністичної імперії!

Працюємо в парах. Обговоріть і визначте завдання, які вважали важливими діячі українського національно-визвольного руху на початку 1980-х рр.

Із листа М. Джемілєва другові (5 вересня 1975 р.)

…Справи у мене загалом без особливих змін. 18 серпня оглянули лікарі, дані були такі: пульс — 57, температура 35,5, тиск 90/60, вага 45 кг…
…Кажуть, що тут «вмирати не дають». Це схоже на правду, тому що в той же день 18 серпня мене перевели в тюремну лікарню, де крім щоденних вливань, робили ще ін’єкції глюкози та В1. 26 серпня знову перевели у мою камеру в підвал, але 1 вересня змушені були знову забрати у санчастину, бо дуже недобре стало зі шлунком. Протримали там чотири дні, і ось сьогодні, 5 вересня, я знову в підвалі. Слідчі органи не турбують.
І ще ось що: 12 серпня стався такий інцидент. У той ранок, десь о 3—4 годині ночі, у камеру ввійшов начальник в’язниці підполковник Суров. Він запитав, коли я збираюся закінчувати голодування, і почувши, що я не збираюся, накинувся з образами. Казав, що він дізнався, який я негідник і антирадянщик, і що наївно думати, ніби голодування допоможе мені вийти на свободу. На закінчення він оглянув камеру і, помітивши на стінах якісь написи, розпорядився, щоб мені видали щітку з вапном і щоб я замазав ці написи, хоча він прекрасно бачив за характером написів, що я до них відношення не маю, і бачив також, що я насилу тримаюся на ногах.
«Якщо не підкориться — покарайте», — сказав він черговому наглядачеві. А покарання могло виразитися в тому, що у мене відняли б ліжко і зачинили б відкидні нари, так що лежати довелося б на мокрій цементній підлозі. Коли черговий натякнув йому вже в коридорі, що подібне свавілля може викликати з мого боку реакцію відчаю, начальник сказав: «Нехай вішається, це навіть краще!». Із цього я усвідомив собі, що моє самогубство розцінювалося в деяких колах як найбажаніший результат…

Працюємо в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання. 1. Які факти наводить автор листа? 2. Які висновки можна зробити за цими фактами про ставлення влади до М. Джемілєва?