§ 27. Зовнішня політика та міжнародні зв’язки  України в 1992—2013 рр.

Професор кафедри української історії Гарвардського університету в США Сергій Плохій про Будапештський меморандум (2016 р.)

Будапештський меморандум — це надзвичайно велика перемога України і, зокрема, української дипломатії, про яку в Україні мало хто знає, бо фактично США і західні країни відмовилися дати будь-які гарантії після вивозу зброї, оскільки вже Україна у принципі погоджувалась на це раніше. Тоді через зусилля українських дипломатів вдалося створити окремий текст — Будапештський меморандум, у який були зведені всі зобов’язання, які міжнародна спільнота давала відносно недоторканності кордонів і т. д. Це не були нові зобов’язання, через це вони називаються не гарантії, а assurances. Але такий документ був створений, і США та інші країни підписали його. І фактично сьогодні Україна має цей надзвичайно важливий документ, у якому знову ніяких нових гарантій не було дано, але були підтверджені ті старі. Це було зроблено якраз у зв’язку з входом України як неядерної держави в Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, так що це велика заслуга саме української дипломатії тоді, у 1990х рр., у дуже складних умовах, коли на них був тиск і зі Сполучених Штатів Америки, і з Росії.
Якби Україна цього не зробила, то це був би failed state (неспроможна держава або держава, що не відбулася). Не було б ні визнання, ні економічної підтримки, ні якоїсь співпраці з рештою світу. Ми би не мали незалежної держави, якби не пішли на це тоді.

1. Яку оцінку Будапештському меморандуму дає історик С. Плохій? 2. Чим він аргументує свою позицію?

Будапештський меморандум (Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї)

…Вітаючи приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що не володіє ядерною зброєю, ураховуючи зобов’язання України про видалення всіх ядерних озброєнь із її території у встановлені терміни, відзначаючи зміни у світі в галузі безпеки, у тому числі закінчення «холодної війни», що створили умови для глибоких скорочень ядерних сил, [країни] підтверджують таке:
1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їхнє зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України.
2. …підтверджують Україні їхнє зобов’язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.
3. …підтверджують Україні їхнє зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду.
4. …підтверджують Україні їхнє зобов’язання домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН із надання допомоги Україні як державі-учасника Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, у разі якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.
5. …підтверджують щодо України їхнє зобов’язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави-учасника Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, крім випадку нападу на них, їхні території або залежні території, їхні збройні сили або їхніх союзників із боку такої держави разом із державою, яка володіє ядерною зброєю, або пов’язаною з нею союзною угодою.
6. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки і Україна будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, унаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань…

Визначте, яким був механізм реалізації документа. Чи можна назвати його дієвим?

Україна є учасником Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) від 30 січня 1992 р. Згідно з Гельсінським Заключним актом НБСЄ 1975 р., до основних напрямів діяльності організації належать питання, що стосуються безпеки, співробітництва в галузі економіки, науки, технологій та довкілля, а також у гуманітарній та інших сферах (права людини, інформація, культура, освіта).
Сьогодні ОБСЄ є найбільшою регіональною організацією, яка об’єднує 57 держав Європи, Центральної Азії та Північної Америки для розвитку політичного діалогу та співробітництва у сфері безпеки в усіх її вимірах: військово-політичному, економічному та гуманітарному. Регіон відповідальності організації охоплює Європу, Далекий Схід, Центральну Азію та Північну Америку. Крім того, з ОБСЄ підтримують зв’язки різного рівня та інтенсивності низка держав інших регіонів — Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Марокко, Туніс (середземноморські партнери); Афганістан, Південна Корея, Таїланд і Японія (азійські партнери).
Діяльність України в ОБСЄ забезпечує рівноправну участь нашої держави в обговоренні й вирішенні актуальних проблем міжнародної безпеки та співпраці в регіоні. Серед головних напрямів співпраці України з ОБСЄ — зміцнення превентивної ролі ОБСЄ та активізація її участі у врегулюванні заморожених конфліктів. Українська сторона послідовно залучається до вирішення актуальних питань реформування та подальшої інституціональної розбудови ОБСЄ. У 2013 р. Україна головувала в цій організації. Місія ОБСЄ виконує важливу спостережну функцію на лінії розмежування українських і російських військ на Донбасі, виконуючи роль стримуючого чинника для розв’язання повномасштабних бойових дій. Проте управитися з цією місією їй не вдалося. Через агресію Росії проти України ОБСЄ призупинило діяльність російської делегації в своїй діяльності.

У чому, на вашу думку, полягає важливість участі України в діяльності ОБСЄ?

Українська діаспора

На початок 2010-х рр. за межами України проживали мільйони українців, із них значну частину становила східна діаспора (до неї належать українські громади в державах колишнього СРСР та державах Азії). Найбільша на цей період українська діаспора, за офіційною статистикою, була в Росії та становила 1,9 млн осіб. Тут вони були другою за кількістю етнічною групою. Значна частина українців проживає в Казахстані (на 2009 р. — 333 тис. осіб) та Молдові (на 2004 р. — 442 тис. осіб).
Характерною рисою східної діаспори стала поступова асиміляція. Тут відсутні українські школи та інші навчально-виховні заклади. Тільки завдяки зусиллям активних представників української діаспори вдалося зберегти українську самобутність.
Близько 2,5 млн українців проживають за межами колишнього СРСР. Умовно українців західної діаспори можна поділити на три групи:
1) українці, чиї предки залишили батьківщину три-чотири покоління тому (найчастіше вони мають досить приблизне уявлення про свої національні витоки);
2) українці, чиї зв’язки з батьківщиною перервалися одне або два покоління тому (вони знайомі з українською культурою і шанують її);
3) невелика, але найактивніша група — ті, кому вдалося зберегти своє національне обличчя. Вони становлять ядро українських громад.
Найорганізованіші та найактивніші громади західної діаспори існують у Канаді (понад 950 тис. осіб), США (понад 730 тис. осіб) та Польщі (понад 250 тис. осіб). Хоча українці складають лише 3,8 % населення Канади, вони досягли значних успіхів у соціально-економічній, політичній та культурній сферах. Визнанням цього факту є обрання українців на найвищі державні посади. Центрами українства в Канаді є Едмонтон (тут, зокрема, працює Канадський інститут українських студій), Вінніпег, Торонто, де діють кафедри українознавства, існує осередок Світового конгресу українців.
У Бразилії (близько 360 тис. осіб) та Аргентині (250—300 тис. осіб) українці перебувають у більш складному економічному становищі, це переважно фермери. Одна з найкраще організованих громад — 35-тисячна громада Австралії.
У західних країнах діють українські суботні та недільні школи, культурно-освітні установи, хори, ансамблі, танцювальні колективи, політичні партії, громадські та молодіжні організації та об’єднання, організовано видавничу діяльність. Тут працюють спеціальні дослідні установи, факультети, де викладають українську мову та історію при вищих навчальних закладах (Мюнхенський університет у Німеччині, Гарвардський університет у США тощо).
Зв’язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство «Україна», різні громадські й культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв’язків відіграє часопис «Українська діаспора», який спільно видають Інститут соціології Національної академії наук України та редакція Енциклопедії української діаспори при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (США). Важливого значення для взаємодії різних частин українського етносу набули І Форум української діаспори (серпень 1990 р., Польща), I Форум представників східної діаспори (січень 1992 р., Київ) та Світовий форум (серпень 1992 р., Київ).
Значних випробувань зазнали українські громади в колишній Югославії. Під час громадянської війни багато українців залишили місця свого проживання. Товариство «Україна» організувало для них доставку гуманітарної допомоги.
Із метою координації зв’язків різних гілок українського етносу в червні 1993 р. було створено Міністерство України в справах національностей та міграції (із 2010 р. всі функції покладено на Міністерство культури України). У розробленій цим відомством спільно з товариством «Україна» програмі «Українська діаспора до 2000 року» (прийнята в січні 1996 р.) значне місце відводилося заходам, що мали сприяти участі української діаспори в суспільно-політичному житті України.
Для зміцнення зв’язків між Україною та діаспорою у 2001 р. Президент видав Указ «Про Національну програму “Закордонне українство” на період до 2005 року», а у 2004 р. було ухвалено Закон «Про правовий статус закордонних українців».