§ 4. Політика радянізації («совєтізації») та репресії  в західних областях УРСР

Проаналізуйте наведені статистичні дані. Поміркуйте, з якою метою проводили депортацію населення західних областей УРСР.

Із телеграми № 82 народного комісара держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова до народного комісара держбезпеки УРСР Сергія Савченка від 25 січня 1946 р.

Повідомляємо, що дозвіл на проведення собору греко-католицької церкви в місті Львові отримано. «У зв’язку з цим у розпорядження Раднаркому УРСР наркомом фінансів Союзу буде переведено 400 тис. карбованців для передачі їх через агента “Птіцина” ініціативній групі».
«…З метою успішного проведення собору введіть до складу делегатів не менш як 60—70 % агентури. Забезпечте також достатнім процентом агентури у складі запрошуваних на собор представників мирян з інтелігенції. Завчасно перевірте всіх інших делегатів і гостей, з тим щоб не допустити ворожий і неблагонадійний елемент», — передбачалося далі. Відомчою інструкцією НКВС наказувалося провести хвилю арештів серед керівництва УГКЦ і «активних уніатів», а за 10—15 днів до собору повідомити через пресу про арешти керівників церкви та склад їхнього злочину. Також цей документ давав дозвіл на висвячення двох священників УГКЦ на православних єпископів: «Проти посвячення в єпископи “Іванова” і “Шевчука” заперечень немає». І справді, 24—25 лютого 1946 р. у Володимирському соборі міста Києва відбулася хіротонія двох учасників «ініціативної групи» з проведення собору — отця Михайла Мельника і отця Йосипа Пельвецького. Важливо, що при цьому керівництво НКВС бажало якнайретельніше втаємничити власну причетність до нібито церковного заходу: «Особливо звертаємо вашу увагу на необхідності дотримання умов найсуворішої конспірації щодо нашої участі в підготовці та проведенні собору».

Про що свідчить наведений документ? Які заходи здійснила комуністична влада для «успішного» проведення собору у Львові?

Із протоколу допиту Службою безпеки ОУН учительки з Кам’янця-Подільського Ольги Манич, направленої в червні 1945 р. на роботу в Тернопільську область (Зі статті Олени Петренко «Буденність насилля: долі вчительок-східнянок у Західній Україні в повоєнний період»)

…Я мала відчути, чи молодь їм (бандерівцям, членам УПА) симпатизує, а як так, то хто. У своїх виступах моїм завданням було наставляти молодь проти бандерівського руху і вказувати їм приклади із життя великих радянських людей. Я повинна була здобувати душу молоді…

Із якою метою компартійна влада направляла до західних областей УРСР вчителів із східних регіонів?

Із праці сучасного українського історика Ю. Киричука «Історія УПА» про події повоєнного періоду в західних областях УРСР (1991 р.)

Влітку 1948 р. упівці провели масові акції проти запровадження колгоспів на території Волинської області. Було спалено колгоспи в таких селах: Первіччя і Городище (район Луківці), Доротище (район Ковель), Гупали і Запілля (район Любомль), Потапи (район Головно), Дубечко і Кримко (район Заболоття), Ратно, Бузаки, Хотищево, Чорче, Височно і Прохід (район Ратно), Синово, Замшани і Мізове (район Стара Вижівка), Тоболи і Ворокомия (район Камінь-Каширський). У травні-червні 1948 р. проведено подібну акцію у Львівській області. Влітку 1948 р. «червоного півня» пустили колгоспам тієї ж області в місті Сокаль і в селах Боб’ятин, Волиця, Зубків... У вересні 1948 р. спалено колгоспи на Чернівеччині в селах Головненці, Козярі, Сухівці, Шильняки, Глинці Малі. Українські повстанці були свідомі того, що така активність неминуче призводила до посилення каральних дій МСВ-МДБ, однак іншого виходу не було. У результаті невпинних облав у 1948 р. чекістам вдалося виявити 94 криївки повстанців. Лише в семи випадках всім підпільникам вдалося прорватися крізь оточення. У 87 випадках оточені упівці кількістю 191 чоловік відстрілювалися до останнього патрона і в безвихідному становищі підривалися на гранатах. Було також викрито одну підпільну друкарню ОУН (на Волині) та одне з підпільних бюро відділу пропаганди та інформації УГВР (на Болехівщині).
...Боротьба мала запеклий і відчайдушний характер з обох боків... За офіційними даними радянської преси, українськими партизанами було знищено 30 тис. чоловік (червоноармійців та співробітників МВС — Авт.).

Із довідки МВС УРСР про діяльність підпілля ОУН на території західних областей республіки (за даними на серпень 1946 р.)

Оунівське підпілля і залишки... груп УПА на території західних областей України основну увагу у своїй діяльності у даний час націлюють на зрив хлібопоставок та інших зобов’язань господарств перед державою. З цією метою оунівське підпілля у ряді випадків проводить серед населення мітинги, використовуючи при цьому церкву та інші місця масового збору людей, поширює листівки із закликом не здавати хліб державі ...спалює необмолочений хліб, зерносховища, сільськогосподарські машини... знищує партійно-радянський актив, сільський актив, місцевих жителів, які симпатизують радянській владі.
У підтримку цього закордонний сектор ОУН у західні області УРСР із-за кордону закидає озброєнні бандитські групи, одягнені в англійські військову форму. Ці групи, поряд із терористичною діяльністю, поширюють чутки про неминучість нової війни… емісари Центрального Проводу ОУН привезли директиви про підготовку ОУН-УПА на випадок воєнних дій Англії і Америки проти СРСР.

1. Яку інформацію про дії підпілля ОУН у цей період можна отримати із джерела? 2. Які висновки про його поширення в західних областях тогочасної УРСР ви зробили?

Представник місцевої радянської влади в західних областях УРСР у 1940-х рр. зазначав: «Ми маємо велику кількість “жіночих мереж”. Відомо, що в селах із 1000 жителів є 50—60 членів ОУН, і значною часткою є жінки. У деяких селах вони керують підпільною роботою». «Жіноча мережа», як правило, була не військовою частиною, а організаційною, допоміжною силою. Усі жінки, які долучалися до діяльності в ОУН та УПА, проходили освітньо-ідеологічний вишкіл, вивчали історію України, знайомилися з ідеологією та програмою ОУН. Жінки у складі ОУН та УПА працювали лікарками, медсестрами, санітарками, друкарками, пропагандистками, зв’язковими, розвідницями, були учасницями відділів УПА та навіть командували ротами. Основною медичною структурою був Український Червоний Хрест, який до 1947 р. очолювала Катерина Зарицька (псевдонім Монета). У підпільних друкарнях, що розміщувалися у важкодоступних місцях, працюючи в умовах нестачі кисню та світла, місяцями не виходячи назовні, жінки видавали підпільну літературу, пресу та відозви. Довіреними особами Р. Шухевича була група жінок-зв’язкових на чолі з К. Зарицькою, які виконували його доручення. До групи належали Галина Дидик (Анна), Дарія Гусяк (Нуся), Ольга Ільків (Роксоляна). Нарівні із чоловіками брали участь у багатомісячних рейдах Ярослава Бульбан, Уляна Погінець, Параскевія Процак та багато інших жінок.

Ярослав Стецько — активний діяч ОУН(Б), ідеолог і провідник українського націоналізму. Із 1946 р. й до кінця життя він очолював Антибільшовицький блок народів, борючись за знищення СРСР. У 1968 р. Я. Стецько став Головою проводу революційної ОУН(Б). Він був автором праць «Українська визвольна концепція», «Сила — головний аргумент проти Росії» та інших. Відповідно до Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ ст.» Я. Стецько належить до цього переліку.

21—25 квітня 1944 р. в урочищі Гурби на межі Рівненщини і Тернопільщини (у Кременецьких лісах) стався найбільший бій групи УПА-Північ «Богун» та УПА-Південь «Холодний Яр» з підрозділами НКВС (Кременецька військова операція, згідно з документами НКВС). Приводом для проведення операції було важке поранення 29 лютого 1944 р. в засідці УПА командувача 1-го Українського фронту Миколи Ватутіна. За деякими даними, це було вигідно Й. Сталіну, що прагнув позбутися популярного радянського генерала, який здолав Дніпро й вигнав німецькі війська з Києва (М. Ватутін невдовзі помер). У Кременецьких лісах розташовувалися значні бази УПА з підготовки бійців. Загальна кількість вояків УПА разом з місцевими жителями наближалася до 5 тис. осіб, а протистояли їм близько 30 тис. осіб. Крім того, підрозділи НКВС мали 15 танків, бронепоїзди та авіацію. Вони взяли в кільце підрозділи УПА, але так і не змогли їх здолати. Зрештою загони УПА вирвалися з оточення. Село Гурби підрозділи НКВС спалили, а населення вивезли. Кількість загиблих українців у цьому бою дотепер точно не встановлена. Згідно з підрахунками української сторони, УПА втратила до 100 повстанців, близько 300 осіб було поранено. Війська НКВС зазнали більших втрат (приблизно 900 осіб було вбито і стільки ж поранено).