Мацуо Басьо
Імена та образ поета
«Мацуо» було прізвищем поета, але зазвичай його називають просто «Басьо» без прізвища. Його дитячим ім'ям було «Кінсаку», а доросле «Мунефуса». Найвідоміші його псевдоніми це «Тосей» (Квітучий персик), на честь китайського поета Лі Бо, чиє ім'я означає квітуча слива. Пізніше він взяв собі ім'я Басьо (Банан), після того як його учень подарував йому це дерево. Дерево він посадив коло свого будинку. Йому сказали, що клімат у місці його проживання занадто холодний, тому дерево не плодоноситиме. Цим псевдонімом він мав на меті виклика́ти думку про марність життя поета.
Прижиттєвих зображень Мацуо Басьо майже немає, зазвичай послуговуються ескізами та офортами кількох його учнів та сучасників, намальованих доволі невиразно. Найвідоміші обриси Басьо змальовані його послідовниками: поетом Бусоном, Сугіяма Сампу (поетом-учнем, що подарував йому його «банановий будиночок»), Морікава Кьоріку (художник і поет що написав в 1693 році старого Басьо, одягненого для подорожі).
Загалом, вважається, що Басьо був струнким чоловіком невеличкого зросту, з тонкими витонченими рисами обличчя, густими бровами і виступаючим носом. Як це прийнято у буддистів, він голив голову. З його мандрівних записів відомо, що здоров'я у нього було слабке, все життя він страждав розладом шлунка. За листами поета можна припустити, що характером він був спокійною, поміркованою та врівноваженою людиною, був надзвичайно дбайливим, щедрим і вірним по відношенню до рідних і друзів. Попри те, що все життя страждав від злиднів, Басьо, як справжній філософ-буддист, майже не приділяв уваги цій обставині.
<… >
Переселення до нової столиці — Едо
<… >
Басьо переїхавши в Едо (так тоді називалося Токіо), влаштовується на державну службу — відповідальний за будівництво споруд з водозабезпечення в Секігуті, округу Коісікава в Едо. Але працюючи, Басьо продовжив вивчати класиків, писати вірші <… >
Басьо вибрав собі псевдонім Тосей. Але життя чиновника було для поета нестерпним і, захоплений віршуванням, він полишає чиновницьку рутину і стає учителем поезії.
<… >
Бананова хатинка
<… >
Число його учнів, багато з яких потім прославилися, стає дедалі більше. З кожною публікацією рік від року зростала і слава. Один з його друзів і учнів, Сугияма Сампу, багатий постачальник риби для ставків сьогуна, віддає в розпорядження Тосея свою хатину, розташовану на лівому березі річки Сумида в окрузі Фукагава. Тут в саду Тосей посадив бананове дерево (басі), і учні стали називати його хатину «Басьо-ан» («Обитель бананового листя»). Після цього поет прийняв ім'я Басьо, під яким він найбільше і відомий.
Перша мандрівка
У серпні 1684 року в супроводі свого учня Тірі, в сорокарічному віці, Мацуо Басьо вирушає в свою першу подорож. В ті часи подорожувати по Японії було дуже важко: численні застави і нескінченні перевірки паспортів завдавали подорожнім чимало клопоту та метикуватість Басьо і його відомість сприяли проходженню тих перепон. За переказами, його дорожнє вбрання було таким: великий плетений капелюх (якого, зазвичай, носили священики) і світло-коричневий бавовняний плащ, на шиї висіла сумка, а в руці посох і чотки зі ста вісьмома намистинами. У сумці лежали дві-три китайські і японські антології, флейта і крихітний дерев'яний гонг[20].
<… >
Останні мандрівні роки
Перебуваючи в постійному неспокої він писав одному своєму другові, що «стурбований іншим, я не маю спокою». Тому він подався в найтривалішу свою подорож, разом з його учнем по імені Сора, що почалося в березні 1689 року і тривало сто шістдесять днів. Повернувшись в Едо, взимку 1691 року, Басьо поселився у своїй третій «банановій хатинці», також спорудженій за сприянням його учнів. Однак цього разу він був не самотній, а взяв з собою племінника і його подругу, які щойно оговталася від хвороби.
У 1691 році він ненадовго подався до Кіото. Трьома роками пізніше знову відвідав рідний край, а потім прийшов в Осаку. Старий поет сподівався ще продовжити свої мандрівки далеко на північ, де живуть айни, щоб побачити всю Японію.
Творчі набутки
<… >
Набуток Басьо складається приблизно з тисячі тривіршів, кількох подорожніх щоденників, коментарів до поетичних антологій, листів до друзів і учнів, а також декількох сотень строф, написаних під час складання так званих «ренґо» — колективних поем, ліричні щоденники, передмови до книг і віршів, листи, що містять судження про мистецтво і творчі процеси в поезії.
Джерело: Вікіпедія
Звучання віршів як голограма її душі:
Усе про творчість Марії Гончар
Завантажити Хрестоматію Модуль 2.3