Хрестоматія Модуль 2.2

– Чим для вас є мистецтво? Зокрема література? Що для вас творчість?

– Я б хотіла написати щось інше. І, якби ми говорили про це не зараз, так і було б. Але… мистецтво для мене – це біль. І література – квінтесенція болю. Можливо, я забагато читаю, або забагато відчуваю з прочитаного, але ніщо мистецтво не здатне передати так добре як біль. Якби ми говорили вчора або завтра, я б сказала, що мистецтво – це любов. Єдина справжня і на все життя. Така чиста, якою тільки може бути. Мистецтво – це єдиний можливий спосіб говорити. І якби я не писала, я, мабуть, збожеволіла б від надміру думок, які немає кому слухати.

Погодьтеся, не кожен поет – син поета або філософа. Я виросла у сім’ї економістів, де за вечерею обговорювали бухгалтерські звіти. А я про них зовсім нічого не знаю. І я про них навіть не думаю.
Тому література для мене стала своєрідною формою спілкування із зовнішнім світом, з людьми, які так само не вміють думати про бухгалтерські звіти.

– Розкажіть про особливості творення верлібрів. Чому саме ця система віршування?

– Верлібр – це те, як я відчуваю світ. Адже все, що нас оточує, має хиби, недоліки… цей світ нерівний і не вихолощений, на відміну від силабо-тоніки, яка римує калину з Україною, не пояснюючи, між тим, нічого ані про калину, ані про Україну. У силабо-тоніці часто бракує причинно-наслідкових зв’язків, втрачається глибина думки саме тому, що до силабо-тонічних віршів є чіткі вимоги, є закони силабо-тоніки. Для мене силабо-тоніка – тоталітаризм у віршуванні, тоді як верлібр – це свобода. Тут немає обмежень, законів, правил. Хтось може казати, що ти пишеш добре, хтось, що ти пишеш погано, але ніхто не має права вказувати тобі ЯК писати. Кожна метафора, кожне слово, стоятиме там, де ти відчуваєш у ньому потребу. Для мене верлібр – це вітер поезії. Такий само вільний…

– Розкажіть про тематику своєї творчості.

– Я люблю думати. Взагалі вважаю, що це корисно. Не лише для творчості.
І коли в мене виникає цікава думка, я її записую. Тому якусь тему окреслити складно… Я пишу про те, що думаю, а думаю я останні кілька років про війну. І нас у війні. І нас поза війною. І те, як ми живемо в околі війні, не торкаючись до неї безпосередньо. І те, як жили наші батьки і батьки наших батьків… У війнах і між ними. І як їхнє життя впливає на нас… Але я не скажу, що пишу лише про війну. Просто я останні кілька років часто про неї думаю. Але сподіваюся, що у наступному році я буду думати про щось інше.

– Коли з’являєтся задум твору – чи знаєте ви наперед, яким вийде твір? Початковий задум і кінцевий результат – подібні чи кардинально різні?

– Майже ніколи я не знаю наперед, чим закінчиться твір. Кожен вірш, кожна новела, повість або роман – це нове життя, яке я проживаю від початку і до кінця. Хоча іноді я, все-таки, підозрюю, чим це може закінчитися. Часом я вгадую, часом – ні. Найчастіше не вгадую з поезіями. Вони короткі і сильні. Вони мене перемагають. Проза довша і не така конденсована, тому її можна переконати, з нею можна домовитися. Якщо ж говорити про збірки поезій, то з ними я так само домовляюся. Я будую збірку поезій так само, як будую п’єси. І хоча в окремих текстах може не бути конфлікту, але драматизм у циклі поезій або добірці обов’язково буде. Збірка – це ніби висновок із пережитих поезій. Які вони, чому і навіщо – усе це я розумію тільки потім, коли об’єдную їх або розділяю.

– Що визначальне для творчого процесу – натхнення чи методична робота? (Якщо натхнення – то поділіться, чим надихаєтеся).

– Складне питання… Я пишу багато і часто, бо література – це моє життя, принаймні, краща і більша його частина. Я багато читаю і не лише художніх книг, але й статей, часом зовсім далеких, люблю ходити на виставки. Усе, що я роблю, це – паливо для моїх текстів. І від того, чим я займаюся, залежить те, що я пишу. І надихає направду будь-що. Я можу двадцять хвилин роздивлятися картину, а потім написати вірш про тріщину в підлозі, яка робить кімнату живою, а не стерильною. І тут питання: що надихає автора: картина чи тріщина?..
Я вже казала, що живу у творчості. Це для мене органічна форма буття. Я можу писати не щодня. Але перебуваю у цьому стані постійно. Тому я б сказала, що методично наповнюю своє життя певними речима, які можуть надихнути на творчість.
Тому, як на мене, кожен твір – це синтез випадку і тяжкої праці.
Як я кажу: найскладніше у написанні роману – сісти і написати. На творчість потрібен час. Багато часу. А особисто мені потрібна ще й тиша. І самотність. Я не пишу, коли хтось дивиться або відволікає. І в мене немає певних годин чи місця, де я сідаю і пишу.

– Ваші улюблені письменники, книги?

– Я дуже люблю Федеріко Гарсію Лорку. Я вже не пам’ятаю, за який саме вірш. Чи відколи. Просто люблю і все. Люблю «Алісу в Країні Чудес» ще з дитинства, коли я слухала її, записану на платівці. Взагалі люблю казки. Люблю східну літературу, бо вона інша. Люблю західну літературу. З тієї ж причини. Люблю українську літературу, особливо Стуса. Але не картонного. Ігоря Римарука. (Римарук ніколи й не був картонним). Люблю навіть «Крила» Івана Драча (якщо чесно, лише «Крила»). Люблю читати щоденники покійних письменників. І життєписи… Я загалом люблю хорошу літературу і дуже ціную людей, які мені радять хороших авторів.
<…>

– Ваші улюблені кольори? Яку символіку вкладаєте в них? Яка роль кольористики у вашій творчості?

– Я люблю зелений. З дитинства. Я тоді жила на першому поверсі і у вікнах моєї кімнати завжди була верба. Розлога. З довгими, до землі, вітами. Мабуть, тому. Зелений для мене – теплий колір. Я знаю, що художники зараз запротестують. І так само знаю, що зелений – холодний, але для мене зелений – колір дитинства. І літа. І весни.
Ще люблю золотий. Він не такий як жовтий. Він величний. І теплий. Коли я вперше була у Києві (мені було 5), я побачила церкви із золотими куполами. І мама сказала, що там живе Бог. І в мене золотий тепер асоціюється з Богом. Нічого не можу з цим вдіяти. 
А у текстах, мабуть, найбільше чорного, бо я багато пишу про землю, яка дає нам життя і приймає нас після смерті. 
Останнім часом так само багато білого. Білий – чистий колір. У нього немає історії. Він нікого не любив і не зраджував. Це колір, який можна лише забарвити іншим кольором. Але він сам не може нікого очистити або зробити кращим. Він просто є. Існує на противагу. І не лише чорному, але й решті кольорів. Білий у моїх текстах – першоколір. Решта – похідні. Окрім чорного. Він – фінальний колір, остаточний. Після нього хіба вічність.

Авторка: Олена Бодасюк
Джерело: artmess.com.ua

1. Знайте, про що ви збираєтесь писати вірш

Написати вірш про кохання – це не те саме, що вірш ненависті. Написати реалістичну поему – це не те ж саме, що фентезійну поему. Перш ніж розпочати, ви повинні знати, про що ви хочете написати, тому що будь-хто може заримувати певні вислови, але розповісти в цих висловах історію можуть не всі.

2. Оволодійте ліричною мовою

Поезія – це не роман, у якому можна повідомити про всі найдрібніші деталі, і не оповідання, у якому ви розповідаєте історію в обмеженій кількості слів. У вірші ви повинні викласти все красиво і образно, причому краса має передаватися не лише через слова, але і через ритм, звук...

3. Чітко сформулюйте мету, яку хочете досягти

Важливо, щоб, крім того, що ви знаєте, про що писати, ви також чітко усвідомлювали, чого хочете досягти, що має відчути читач.

4. Використовуйте метафори, якщо потрібно

Метафори – це характерний елемент поезії, який служить для прикрашання мови. Не обмежуйтесь загальновідомими метафорами, спробуйте створити власні образи.

5. Контролюйте всі аспекти вірша

Ми говоримо конкретно про риму, метр, кількість віршів, структуру... Треба спершу визначитися з цими ознаками і послідовно дотримуватися їх.

6. Будьте уважні до розділових знаків

Якщо ви пишете вірш, це не означає, що розділові знаки можна ігнорувати. Хоча віршована форма більш гнучка, правда в тому, що вам доведеться їх використовувати, особливо для того, щоб позначити паузи між віршами та строфами. Інакше може виявитися, що ваше повідомлення настільки довге, що читач навіть не пам’ятає, як воно розпочалося, або читач почне робити паузи на власний розсуд, порушуючи загальний зміст і задум поезії.

7. Як тільки ви закінчите, продекламуйте вголос

Це найпростіший спосіб пересвідчитися, чи справді вірш «має життя». Для чого? Щоб зрозуміти, чи він звучить, чи має він ритм, інтонацію, значення і чи дійсно він викликає у вас емоцію. Якщо, коли ви читаєте його, здається, ніби в ньому немає ні життя, ні ритму, не засмучуйтесь і повторіть спробу. Важливо розповісти в кількох рядках все, що ви хочете, і щоб кожне слово несло на собі відчуття, що робить весь текст «поетичним».

8. Вивчайте поезію

Остання порада, яку варто дати, вивчіть усе, що стосується літературного жанру поезії. Єдиний спосіб покращити свої вірші – це дізнатися про поезію якомога більше. Недостатньо просто почитати вірші інших авторів, потрібно знати основи, історію та теорію, приклади відомих людей, як вони розпочали свій творчий шлях.

9. Не бійтеся творити й експериментувати

Ніхто не стає поетом з першої спроби. За кожною відомою поезією стоїть робота, сумніви й переживання. Головне – не боятися рухатися далі.