Хрестоматія Модуль 1.3

«Дорогий і вельмишановний Іване Семеновичу! Драматичний комітет мені доручив переглянути Ваші «Кожум’яки» і виробити план, як би їх прилаштувати до сцени. Я зробив це і зачитав свій план, і його дуже хвалили: отож тепер відсилаю його до Вас на погодження. Будьте ласкаві, прочитавши, найшвидше його повертайте назад з відповіддю.

Отож з плану Ви зауважте, що І дію треба зробити зовсім наново, а также здебільшого й IV. II дія вилаштується із різних шматочків I Вашої і VI із нових додатків; III зостанеться без змін. Також тут треба додати і мені половину праці, то чи не дозволите мені узятись за це і чи не визнаєте в такому разі правильним, щоб і я коло Вашого прізвища поставив своє, тобто щоб було написано: комедія Левицького-Старицького? Коли згода, то продивіться план, зробіть свої зауваги і пришліть мені його зараз же, тоді я мерщій візьмусь до справи. Хоч у моєму плані і стоять деякі фрази, але це тільки нарис, про що буде розмова, - у справжній комедії вони можуть бути зовсім інакшими».

«Оскільки йдеться про драматургів-хижаків, не зайвим буде вказати на те, що перше місце має бути відведене пану Старицькому. Він – найбільш плодовитий, найбільш популярний і… найбільш безцеремонний серед драматургів. Прийоми його творчої роботи не складні. Прочитав чи побачив пан Старицький п’єсу, сподобалась вона йому – і через тиждень-другий драматургія збагачується новим твором. В одній п’єсі він змінить назву, в іншій – додасть якого-небудь другорядного персонажа або когось викине чи перевдягне жінку на чоловіка – і отримує авторський гонорар у своє задоволення…».

«П'єсу “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” я написав у 1868 році. Потім я її переробив. Фабула і дійові особи залишились ті самі. Змінилася тільки розв’язка. Свою п'єсу я читав багато разів. У 1882 році я читав її в присутності пана Старицького. Тижні через 3-4 після цього пан Старицький прийшов до мене й прочитав план своєї драми. Я сказав йому: “Та це ж зовсім те саме, що і в мене”. “Так, – відповів він, – що ж, ми зіткнулись на одному сюжеті, як колись зіткнулися Гоголь і Квітка-Основ’яненко».

«У 1883 році я вперше в своїй трупі поставив водевіль п. Старицького “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”. Було це в Чернігові. Після спектаклю, коли я сидів у гримерці, до мене зайшов Леонід Глібов, уже старий, сивий і майже незрячий. «Так оце він, – сказав Глібов, коли йому показали мене, – спасибі тобі, голубчику, що ти так гарно зіграв мій водевіль, дай я тебе поцілую! Тільки нащо ти його назвав “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”? Він же у мене зветься “До мирового”». Коли я з подивом пояснив йому, що це новий оригінальний водевіль Старицького, Глібов у свою чергу страшенно здивувався і розповів, як він надрукував свій водевіль і надіслав екземпляр як презент панові Старицькому. І як же пан Старицький використав цей презент…».

«Між 6 п’єсами, а саме “Ніч під Івана Купала”, “Не так склалось, як жадалось”, “Крути, та не перекручуй”, “За двома зайцями”, “Чорноморці”, “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”, і відповідними оригіналами відзначається дуже близька спорідненість: крім аналогічних сюжетів, у них збережені дійові особи і навіть цілі сцени; усі ж зміни мають суто зовнішній характер. Одним словом у них немає творчого елемента. <…> Я би сказав, що це швидше перекази подібні тим, які роблять школярі. <…> Коли людина, запозичуючи цілу п’єсу, обмежується заувагою щодо того, що п’єса написана на запозичений сюжет, це не знімає з нього звинувачень у плагіаті».