§ 16. Рельєф. Способи зображення рельєфу на планах та картах

Життя земної кори — безперервна взаємодія внут­рішніх і зовнішніх процесів. Вони створили на Землі гірські ланцюги й западини, скелі й рівнини. Ці споруди нашої планети об’єднуються поняттям рельєф, під яким розуміють сукупність нерівностей земної поверхні. Рельєф Землі надзвичайно різноманітний.

Планетарними формами рельєфу Землі є материки й западини океанів. Вони сформувалися під впливом внутрішніх процесів. У їхніх межах виділяють основні форми рельєфу — рівнини і гори. Основні форми рельєфу виникли переважно завдяки дії внутрішніх процесів. Під впливом зовнішніх процесів формуються дрібні форми рельєфу. До них належать, зокрема, яри, балки, зсуви, бархани, дюни тощо.

Тривалий час картографи шукали кращий спосіб відображення рельєфу на площині. Для того щоб зобразити нерівності земної поверхні, слід спочатку виміряти висоту точок. Як це зробити? Наприклад, висоту гори можна обчислити відносно її підніжжя, а глибину озера — відносно його берега. Висота та глибина, виміряні в такий спосіб, називаються відносними. Вони показують, наскільки одна точка перевищує іншу. Проте відносну висоту можна розрахувати щодо будь-якої точки, умовно взятої за 0 м. Уявіть, до якої плутанини призвело б використання на планах місцевості та картах різних точок відліку висоти. Щоб уникнути цього, для відліку домовилися використовувати рівень Світового океану, який беруть за позначку 0 м. Таким чином, на плані й карті вказують абсолютну висоту — відстань по вертикалі від рівня Світового океану до цієї точки.

На планах місцевості для зображення рельєфу використовують горизонталі — умовні лінії, що з’єднують точки, які мають однакову абсолютну висоту. Ці лінії проведені через певну відстань, наприклад 5 м, 10 м або 20 м. Інформацію про це вміщено поруч із рамкою плану місцевості. На деяких горизонталях проставляють числами їхні абсолютні висоти. Можуть також указувати абсолютні висоти окремих точок місцевості. Їх позначають на картах точками, а поряд наводять числа.

Горизонталями зображують як зниження, так і підвищення, наприклад пагорб. Про конкретний різновид рельєфу можна дізнатися за бергштрихами — короткими рисками, які вільним кінцем указують напрямок зниження схилу. Так, при зображенні пагорба ці риски-покажчики будуть спрямовані із зовні окресленої горизонталями форми рельєфу.

Як і на плані місцевості, на карті є горизонталі, але вони проведені більш узагальнено й дають уявлення тільки про значні нерівності земної поверхні. На дрібномасштабних нав­чальних фізичних картах горизонталі можуть сполучати точки з абсолютною висотою 0 м, 200 м, 500 м, 2000 м і більше.

Здавалося б, нічого нового — усе, як і на плані, але це не зовсім так. Щоб нерівності на картах виглядали більш наочно, проміжки між горизонталями розфарбовують відповідно до шкали висот. Її розміщують поруч із рамкою карти.

Для позначення рельєфу дна океанів, морів та озер використовують ті самі горизонталі, але вони вказують не висоти, а глибини. Відповідно до шкали глибин кожному проміжку між горизонталями відповідають відтінки синього та блакитного кольорів.