§ 11. Літосферні плити

Розгляньте в атласі фізичну карту світу. Ви вже звикли до вигляду нашої планети, де материки й океани розташовані в певному порядку? Проте виявляється, що вигляд Землі постійно змінюється, хоча й дуже повільно. Материки рухаються один щодо одного зі швидкістю 1—6 см на рік. Учені вважають, що розташування материків змінює рух літосферних плит.

Літосферні плити — величезні блоки літосфери. Вони відмежовані одна від одної глибинними розломами. Усього виділяють сім великих та декілька менших літосферних плит. Вони повільно, як величезні крижини по воді, ковзають по астеносфері в різних напрямках. Декілька літосферних плит мають назви материків — Євразійська, Африканська, Південноамериканська, Північноамериканська, Антарктична. Однак зверніть увагу на карту: майже всі вони складаються як з материкової, так і з океанічної земної кори.

Звідки ж береться енергія, що рухає літосферні плити? Джерелом енергії є внутрішнє тепло Землі, яке переміщує речовини мантії, що й пересуває частини літосфери. Внутрішні сили Землі штовхають літосферні плити, і вони переміщуються уздовж розломів. У складі літосферних плит рухається також верхня частина Землі — земна кора.

Сукупність різноманітних за напрямком та швидкістю рухів земної кори називають тектонічними рухами (коливаннями). Деякі з таких рухів ми можемо спостерігати безпосередньо і навіть робити вимірювання, а інші — лише за допомогою сучасних приладів. Тектонічні рухи поділяють на вертикальні та горизонтальні.

Під час горизонтальних рухів плити здатні зближуватися, розсуватися або зміщуватися одна відносно одної. Коли дві материкові літосферні плити зіштовхуються, їхні краї зминаються у складки й утворюють гори. Так виникли Карпати, Кримські гори, Гімалаї.

Якщо дві плити розходяться, то утворюються величезні розломи земної кори. Найбільші розломи виникають на дні океанів, оскільки земна кора там тонша. Через розломи розплавлена речовина мантії підіймається з глибин, виливається та застигає. У результаті утворюються велетенські підводні гірські споруди — серединно-океанічні хребти. А якщо зближуються материкова й океанічна плити, то тонша й щільніша океанічна плита може занурюватися під масивнішу материкову плиту. Тоді по краю материка виникають складки — гори, а уздовж узбережжя в океані — глибоководні западини (жолоби). Так, наприклад, утворилися гори Анди та Перуанська западина.

Звісно, побачити на власні очі горизонтальні рухи літосферних плит неможливо, оскільки вони дуже повільні. А ось результати їхніх переміщень, наприклад складки, можуть багато розповісти про геологічне минуле Землі.

Вертикальні тектонічні рухи характеризуються підняттям або опусканням окремих ділянок земної кори. Їхнє існування підтверджують безліч прикладів. Так, поступово опускаються прибережні території Нідерландів, італійське місто Венеція. І навпаки, унаслідок підйому земної кори на скелях Норвегії можна побачити високо над водою металеві кільця, до яких рибалки кріпили човни декілька століть тому.

Дослідження складу гірських порід свідчать про не­одноразові підняття та опускання великих ділянок суходолу на території нашої країни.