§ 10. Внутрішня будова Землі

Тривалий час внутрішня будова нашої планети залишалася однією з найбільших загадок. Навіть про космос ми сьогодні знаємо більше, ніж про земні надра. Це й не дивно, адже вони приховані від наших очей.

Таємниці земних глибин розкривають учені в галузі геології та геофізики. Вони вже багато дізналися про внутрішню будову планети. Це стало можливим завдяки розвитку технологій та застосуванню сучасних приладів. Один із них — сейсмограф — дозволяє визначити швидкість поширення сейсмічних хвиль (коливань) у глибинах Землі. Виявляється, що ці хвилі поширюються з різною швидкістю залежно від стану та властивостей речовин. Із розвитком дистанційних методів дослідження внутрішню будову Землі також почали вивчати з космосу. Спостереження із супутників значно розширили уявлення про процеси, що відбуваються в земних надрах. Учені аналізують дані про стан внутрішніх шарів планети й отримують уявлення про їхні властивості. Завдяки цим дослідженням будови Землі вдалося виділити три основні шари: земну кору, мантію та ядро.

Ядро — найбільш щільна і розпечена частина планети, речовина якої перебуває під величезним тиском. Температура в центрі ядра сягає + 5000 °С! Учені припускають, що воно складається із заліза та нікелю. Є в ньому і радіоактивні елементи, їх розпад забезпечує планету внутрішньою енергією.

Мантія (у перекладі з грецької мови — «покривало», «плащ») оточує ядро та становить 4/5 об’єму Землі. У мантії, як у гігантському котлі, відбувається постійне плавлення речовин. Основним джерелом енергії, що постачає тепло в мантію, є ядро. У верхній частині мантії розташована астеносфера — в’язкий шар, де температура сягає таких значень, що тверда речовина починає плавитися.

Земна кора — верхня оболонка планети. Порівняно з розмірами всієї планети об’єм земної кори не перевищує 1 %, її потужність становить лише від 5 до 75 км. Саме на цій тоненькій «шкаралупці», під якою плавляться та постійно переміщуються речовини, ми живемо.

Уся земна кора й частина мантії, що розташована вище астеносфери, становлять літосферу — тверду оболонку Землі (у перекладі з грецької мови — «камінь»). Її називають «кам’яною оболонкою».

Найбільший інтерес для людей становить земна кора. По-перше, це джерело різноманітних корисних копалин: вугілля, нафти, природного газу, руд металів тощо. По-друге, дослідження земних надр дозволяє передбачувати можливі землетруси, виверження вулканів та інші небезпечні явища та процеси. Будівництво великих споруд також вимагає ретельного вивчення земних глибин. «Зазирнути» в земну кору можна за допомогою бурових свердловин, із яких учені дістають зразки гірських порід та вивчають їх.

Залежно від місця розташування розрізняють материкову та океанічну земну кору. Материкова земна кора включає осадовий, гранітний і базальтовий шари. Потужність материкової кори — 30—45 км на рівнинах і до 75 км під найвищими горами. Під океанами кора тонша, лише 5—15 км. Вона не має гранітного шару, а осадовий шар малопотужний — зазвичай він не перевищує 1 км. Вивчення земної кори та літо­сфери дозволяє вченим пояснювати процеси, що відбуваються на поверхні Землі, та передбачити зміни вигляду нашої планети в майбутньому.