Основні поняття і терміни

Автономія — самоуправління певної частини території держави.

Архітектура — мистецтво проєктування, спорудження та художнього оздоблення будівель.

Асиміляція — злиття одного народу (або його частини) з іншим шляхом засвоєння його мови, культури тощо.

Баскак — намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах, який здійснював облік населення та збирав данину.

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, корі берези, зроблені за допомогою загострених металевих паличок (писал).

Билина — жанр героїчного епосу; епічна пісня-сказання про визначні події із життя народу та подвиги богатирів. Билинні сюжети створені переважно в часи Русі.

Бортництво — найдавніша форма бджільництва у слов’ян. Цей промисел полягав в отриманні меду від бджіл, які жили в штучних або природних дуплах дерев.

Бояри — збірна назва представників панівного стану Русі, які посідали наступне після князів місце в управлінні державою. Їх називали також «княжі мужі» або «кращі мужі».

Боярська рада — дорадчий орган при князі, до якого входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.

Варяги — 1) скандинавські воїни, що наймалися на службу до візантійських імператорів і київських князів; 2) назва балтських (скандинавських і слов’янських) купців та воїнів; 3) назва скандинавських племен у Русі.

Велике розселення слов’янства — розселення слов’янських племен із їхньої імовірної прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VII ст.

Великий князь київський — титул правителів Русі.

Війт — посадова особа на українських землях ХІV—ХVІІІ ст., наділена адміністративними й судовими повноваженнями щодо сільських і міських громад. Виборний війт, або староста, діяв за нормами звичаєвого права або руського права. Із запровадженням магдебурзького права війти були головами суду присяжних із кримінальних справ і водночас фактично очолювали магістрат.

Віче — народні збори всього дорослого вільного чоловічого населення Русі, на яких приймали рішення з важливих громадських і державних справ.

Внутрішня політика — перетворення, які здійснюють представники влади всередині держави.

Воєвода — воєначальник, правитель у слов’янських народів. У Русі він відомий спочатку як ватажок варязьких дружин, згодом як командувач загонів військ князя.

Воєнна демократія — організація влади в людських спільнотах на етапі переходу від первісного ладу до державності, де все вирішували чоловіки, які були здатні носити зброю.

Воєнно-торговельний шлях — маршрут, що був створений для торгівлі й пересування збройних загонів між певними регіонами.

Волок — ділянка суходолу на водному шляху, через яку перетягували кораблі для подолання мілин, річкових порогів тощо.

Вотчина — земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.

Галицько-Волинське князівство(згодом — Королівство Руське, або держава Романовичів) — державне утворення, що постало в 1199 р. після об’єднання Галицького і Волинського князівств. Це загальна назва земель Галичини й Волині, що перебували під владою князів із династії Романовичів.

Господар — титул правителя Волоського (Валахського) і Молдавського князівств.

Град (город) — укріплене поселення (місто, фортеця-замок).

«Грецький вогонь» — горюча суміш, яка під тиском вивергалася з мідних труб на кораблі (або ж суміш наливали в мушлі, а потім кидали з метальних машин). «Грецький вогонь» горів навіть на поверхні води.

Данина — форма стягнення податків із населення в Ранньому середньовіччі; у Русі збір податків до князівської скарбниці з підвладних навколишніх земель.

Десятина (церковна) — податок на утримання церкви, що дорівнював десятій частині прибутків населення.

Децентралізація — перерозподіл владних повноважень від центральних органів до місцевих.

Дике Поле — історична назва території між Доном, Верхньою Окою, лівими притоками Дніпра та Десни; не освоєні осілим населенням степи.

Династія — низка правителів з одного роду, що змінюють один одного за правом успадкування влади.

Дипломатія — діяльність правителів, спрямована на досягнення цілей зовнішньої політики, захист інтересів держави у відносинах з іншими державами невоєнними засобами (переважно шляхом переговорів, поступок, тиску тощо).

Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.

Дуумвірат — спільне правління, союз двох політичних діячів.

Духовенство — верства суспільства, представники якої здійснюють релігійні обряди та служби.

Експансія — розширення сфери впливу, що здійснюється шляхом збройного захоплення території, дипломатичного або економічного тиску тощо.

Експорт — вивезення за межі країни товарів, цінностей тощо.

Етнічні процеси — зміни, що відбуваються в культурі, мові, традиціях, нормах поведінки історично сформованих груп людей упродовж їхнього існування.

Євангеліє — священна книга християн, життєпис Ісуса Христа, створений його учнями: Матвієм, Лукою, Марком та Іваном.

Єпископ — духовний глава адміністративно-територіальної церковної одиниці — єпархії.

Житіє — розповідь про життя християнських святих.

Закріпачення (прикріплення селян до землі) — перетворення вільних селян на кріпаків і законодавче закріплення цього; примусове поселення селян на певній території із забороною пересуватися в інші місця за обов’язкової сплати податків власнику землі.

Звичаєве право — правила поведінки, що історично склалися в державі внаслідок багаторазового повторення людьми певних дій. Звичаєве право спирається на звичаї, а не на текст закону.

Земля-князівство — територіальне утворення в межах Русі на чолі з князем. Зазвичай землі-князівства називали за їхнім головним містом.

Зовнішня політика — заходи держави, спрямовані на захист її інтересів у відносинах з іншими державами.

Золота Орда — назва резиденції правителя Улусу Джучі; держава, що постала в причорноморських і прикаспійських степах за підсумками Західного походу монголів. Вона існувала з 1242 р. до початку ХV ст. Столицею Золотої Орди стало місто Сарай. Унаслідок міжусобиць держава розпалася на Сибірський, Казанський, Кримський, Астраханський та інші ханати.

З’їзд князів (снем) — збори удільних князів, які скликав великий князь київський без визначеної періодичності. Учасники з’їздів вирішували військові справи, погоджували міжусобні суперечки тощо.

Ієрархія — система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади, станів тощо вищим.

Ікона — у християнстві священне зображення осіб або подій біблійної та церковної історії, якому поклоняються віряни. Батьківщина ікон — Візантія. У Русі ікони писали на дошках.

Іконопис — мистецтво писання ікон; вид живопису, що має культове призначення.

Імперія — велика монархічна держава, усередині якої певні народи вважають панівними.

Інкорпорація земель — приєднання, включення земель однієї держави до іншої зі збереженням (переважно тимчасово) соціально-економічних відносин.

Іслам — одна з трьох світових релігій (поряд із буддизмом і християнством). Основні положення: віра в єдиного Бога Аллаха та його пророка Мухаммада, вчення про цілковиту залежність усього, що існує, від волі Аллаха.

Історична подія — сукупність пов’язаних між собою важливих фактів суспільного життя, які становлять єдине ціле.

Історичний процес — сукупність історичних подій, що відбулися в певному місці та в певний час.

Історичний факт — дійсний, невигаданий випадок, підтверджений історичними джерелами.

Історичні джерела — усе, що було створене людиною в процесі її діяльності та збереглося до наших днів. Історичні джерела дозволяють вивчати минуле суспільства та відображають його історичний розвиток.

Історія України — перебіг історичних подій на землях сучасної України від часу розселення на її теренах перших людей і до сьогодення.

Каган (від тюркського слова «хакан» — «великий хан») — титул правителя каганату; йому підпорядковувалися хани, володіння яких входили до складу каганату.

Каганат — державне утворення в деяких тюркомовних народів за доби Раннього середньовіччя на чолі з каганом.

Католицизм — один із напрямів у християнстві. Основні особливості: визнання того, що Святий Дух виходить не тільки від Бога Отця, а й від Бога Сина, віра в існування чистилища (крім пекла і раю), у непогрішимість Папи Римського як намісника Бога на Землі.

Кирилиця — одна з найдавніших систем письма (абеток) слов’ян.

Князівство — державне утворення або територія на чолі з князем.

Князівська рада — дорадчий орган при великому князі київському, що походить від слов’янських племінних рад старійшин.

Князь — спочатку так називали виборних воєнних вождів і ватажків родів у слов’янських племенах. Пізніше князі перебрали на себе всю владу та стали спадковими правителями.

Кодифікація — спосіб упорядкування правових норм або якого-небудь тексту.

Козак — слово тюркського походження, що означає вільну озброєну людину. Так називали жителів Дикого Поля, які на свій страх і ризик на цій території займалися різними промислами. Згодом козаки стали окремою соціальною верствою.

Колонізація — заселення території всередині країни, побудова поселень за межами її етнічних земель.

Колонія — поселення, засноване переселенцями з різних земель; частина імперії.

Кріпацтво — залежність селянства, яка полягала в прикріпленні до землі, підлеглості владі великого землевласника.

Куявія — одне з трьох племінних княжінь слов’янства, про яке повідомляли арабські географи та історики ІХ—Х ст.

Лавра — великий православний чоловічий монастир.

Латифундія — велике приватновласницьке земельне володіння з натуральним господарством, у якому застосовували працю залежного населення.

Літопис — історико-літературний твір доби середньовіччя, у якому вели розповідь про події за роками. Літописи були написані переважно староцерковнослов’янською мовою із численними домішками місцевих говірок. В інших християнських країнах такі твори мали назву «хроніки», і писали їх найчастіше латиною.

Магдебурзьке право — міське право, яке виникло в Німеччині. За ним міста частково звільнялися від підпорядкування центральній владі та створювали органи самоврядування.

Магнати — найбільші землевласники.

Мечеть — мусульманський храм.

Митрополит — вище звання православних єпископів.

Митрополія — церковно-адміністративний округ, що перебуває у віданні митрополита.

Міжусобна війна (міжусобиця) — незлагода, розбрат, боротьба за владу між суспільними групами або окремими особами в державі.

Мозаїка — сюжетне зображення з окремих різноколірних шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Монархія — форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи (монарха) та передається переважно спадково.

Монастир — місце проживання ченців, відокремлене стінами від зовнішнього світу.

Намісник — місцевий управитель, що здійснював владу від імені глави держави.

Натуральне господарство — господарство, у якому продукти праці виробляють не для продажу на ринку, а для власного споживання.

Норми права (правові норми) — загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені державою.

Оброк — частка продуктів (зерно, худоба, птиця, сало, мед), яку сплачували феодалу (пану).

Орда — у тюркомовних народів спочатку назва військово-адміністративної організації, згодом — стоянки кочівників, об’єднання кількох племен.

Пани — представники привілейованого стану у Великому князівстві Литовському, які не мали князівських титулів, але відрізнялися від інших груп давністю роду, вотчинним характером землеволодіння та обсягом прав.

Панщина — безоплатна праця залежних селян на землях феодала (пана) або церковних і державних землях.

Папа Римський — глава католицької церкви.

Перелогове землеробство — система землеробства, за якої ділянку землі використовували до виснаження, а потім залишали для відновлення природним шляхом без обробітку на 10—15 років або більше.

Періодизація історії — поділ історії на періоди, що є хронологічними етапами суспільного або культурного розвитку країн і народів та характеризуються визначними подіями, явищами, процесами.

Печеніги — племена тюркського походження, що кочували в степах між Уральськими горами та річкою Дунай.

Підсічно-вогневе землеробство — давня система землеробства в лісовій зоні без використання робочої худоби та знарядь праці, що була заснована на спаленні дерев і вирощуванні на цьому місці зернових рослин.

Племінні княжіння — об’єднання декількох союзів племен, які за певних умов ставали зародками державної організації.

Повстання — масовий збройний виступ населення проти влади або поневолення.

Половці — кочові племена тюркського походження, що прийшли в Північне Причорномор’я з північно-західних земель Казахстану.

Політичне дроблення Русі — устрій Русі наприкінці ХІ — у середині ХІІІ ст., для якого було характерне співіснування самостійних земель-князівств.

Полюддя — збирання данини в Русі з підлеглих земель продуктами, речами, виробами, яке здійснював щоосені князь за допомогою воєнної дружини. Під час полюддя дружинники чинили насильство та грабували населення.

Помістя — феодальна земельна власність, яку надавали за службу у війську або при дворі князя. Її не можна було передавати в спадок, продавати тощо.

Ратуша — будинок, у якому розташовані органи міського самоврядування.

Реформи — перетворення, зміни, нововведення в якій-небудь сфері суспільного життя.

«Руська правда» — збірник правових норм, складений на основі звичаєвого права в Русі в ХІ—ХІІ ст.

Сейм — станово-представницький орган у Великому князівстві Литовському, Польському та Чеському королівствах.

Сеймик — зібрання шляхти в повітах, землях, воєводствах для обговорення важливих питань життя краю та держави.

Скоморохи — поширена в Русі назва учасників святкових обрядів, музикантів, виконавців пісень і танців.

Собор — головна церква міста або монастиря.

Соціальна верства — велика група людей, становище якої в суспільстві визначено певним обсягом прав та обов’язків.

Союз племен — об’єднання кількох племен, які за певних умов могли створити державу.

Стани — великі групи людей, що відрізнялися між собою спадковим, закріпленим у законах становищем у суспільстві, наявністю певних прав, привілеїв та обов’язків.

Степ — степові простори, що прилягали до Русі з півдня і сходу. Ними постійно рухалися кочові народи з Азії в Європу і навпаки.

Торки — кочові племена тюркського походження, що мешкали біля Аральського моря. На початку XI ст. частина торків переселилася в степи на південь від Русі.

Тріумвірат — спільне правління, союз трьох політичних діячів.

Тюрки — етномовна спільнота, що сформувалася в Євразійському степу.

Уділ — адміністративно-територіальна одиниця в Русі, якою управляв удільний князь, залежний від великого князя київського.

Улус — у монгольській імперії назва удільних володінь нащадків Чингісхана, які згодом стали самостійними державами.

Унія — об’єднання, союз; тут: об’єднання на певних умовах двох держав під зверхністю одного монарха.

Урбанізація — процес зростання кількості населення міст, посилення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства.

«Устав земляний» — збірник норм усного звичаєвого права, нібито (за повідомленням Нестора Літописця) укладений князем Володимиром.

Факторія — торговельне поселення іноземних купців на території іншої держави.

Фільварки — панські маєтки, багатогалузеві господарства, де працювали селяни, що відробляли панщину. Фільварки були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало ознак натурального господарства.

Фреска — техніка настінного малярства, за якої фарби наносили на вогкий тиньк; зображення, виконане в цій техніці.

Хан — найвища посада у Кримському ханаті та деяких інших східних країнах.

Християнство — одна з трьох світових релігій, що виникла в І ст. у східних провінціях Римської імперії (у Палестині). Християнство ґрунтується на вченні про Ісуса Христа, який прийняв страждання і смерть заради спокутування гріхів людства. Із часом у християнстві виокремилися три напрями: католицизм, православ’я, протестантизм.

Цех — союз ремісників однієї або споріднених спеціальностей для захисту спільних інтересів.

Шипинська земля — давня назва Буковини, що походить від назви її адміністративного центру (зараз село Шипинці в Чернівецькій області).

«Шлюбна дипломатія» — укладання міждинастичних шлюбів із метою створення політичних союзів, налагодження відносин між державами тощо.

Шляхта — привілейований панівний стан у державах Центрально-Східної Європи, зокрема на українських землях, у XIV—XVIII ст.Головними обов’язками шляхти були військова служба власним коштом і сплата невеликого грошового збору. За відбуття військової служби шляхта отримувала різні привілеї.

Язичництво (від старослов’янського слова «язик» — «мова», «плем’я», «народ») — форма релігійних вірувань у різних народів, за якої існувало багатобожжя. Люди поклонялися силам природи й дотримувалися культу предків.

Ярлик (у перекладі з тюркської мови — «указ») — грамота ханів Золотої Орди, що давала право на управління князівствами або окремими областями.

Ярмарок — щорічний торг.

Ясир — полонені, яких захоплювали турки й татари під час нападів на Велике князівство Литовське, Польське королівство, Московську державу.