§ 21. Соціальна структура населення на теренах України в XІV—XV ст.

Шляхетські привілеї

За Кошицьким привілеєм (1374 р.) польську шляхту було звільнено від усіх повинностей, за винятком сплати поземельного податку, а землеволодіння шляхтичів ставало спадковим. 
Городельський привілей (1413 р.) передбачав, що шляхтичі у Великому князівстві Литовському зобов’язані мати герби, бути католиками та одружувати дочок тільки з чоловіками того ж віросповідання.

Червінський привілей (1422 р.) гарантував польській шляхті недоторканність її землеволодінь.

Едлінсько-краківський привілей (1430—1433 рр.) давав гарантію особистої недоторканності польської шляхти, за­борону заарештовувати її представників за рішенням суду і на підставі закону.

За Віленським привілеєм (1447 р.) Казимира ІV Ягеллончика права й вольності польської шляхти поширювалися на руську шляхту всіх земель Великого князівства Литовського.
Цереквицький привілей (1454 р.) зобов’язував польського короля обговорювати разом зі шляхтою законодавчі питання й не дозволяв починати війни без її відома.

Нешавські статути (1454 р.) підтвердили всі попередні привілеї, що їх отримала шляхта окремих польських земель, а також заборонили приймати будь-які нові закони без згоди шляхти.

Пйотркувський статут (1496 р.) узаконив прикріплення селян до землі, зрівняв західноукраїнських бояр — нащадків знаті колишньої держави Романовичів — у правах із польською шляхтою.