Основні терміни і поняття

Алод — індивідуальна або родинна земельна власність у «варварських королівствах». Вона була безумовним володінням, не пов’язаним із виконанням служби й повинностей.

Античність — термін, який застосовують щодо цивілізацій Давніх Греції та Риму.

Арабський халіфат — перший халіфат, що виник унаслідок арабських завоювань і проіснував із 632 до 1258 р.

Бенефіцій (у перекладі з латинської мови — «благодіяння») — форма умовного володіння землею. Бенефіцій надавався правителем Франкської держави за умови виконання одержувачем певних обов’язків, найчастіше військової служби. Це започаткувало появу у франкському суспільстві великих землевласників і залежного селянства.

Булла — особливо важливий документ, скріплений металевою печаткою — буллою.

Бюргери (від німецького слова, що в перекладі означає «фортеця») — вільні повноправні городяни в німецькомовних країнах, у франкомовних — буржуа, в італомовних — пополани.

«Варварські королівства» — держави, які постали на теренах Західної Римської імперії в V ст. у час її занепаду та припинення існування. Творцями держав були варварські племена (переважно германців), які осіли тут унаслідок Великого переселення народів.

Васал (у перекладі з латинської мови — «слуга») — у середньовіччі в Західній Європі особа, що отримала землю за умови служіння сеньйору (у перекладі з латинської мови — «старший»). Так ця особа ставала залежною від сеньйора (надавала йому військову й грошову допомогу, брала участь у його нарадах і суді тощо).

Вексель — документ, за яким одна особа доручала іншій у певному місті виплатити третій особі певну (зазначену) суму.

«Велика Зам’ятня» («Велике Замішання») — низка міжусобних війн у Золотій Орді в другій половині XIV ст., що спричинили її занепад.

«Велика хартія вольностей» 1215 р. (від латинського слова charta — грамота, папір) — перший в історії Англії законодавчий акт, де було закріплено окремі права людини.

Венеціанська галера — корабель із трикутним вітрилом та веслами. Форма вітрила надавала йому маневровості, а завдяки веслярам він менше залежав від погодних умов.

Відродження (Ренесанс) — назва епохи в історії культури Європи кінця середньовіччя — початку Ранньомодерної доби, що ґрунтувалася на ідеалах людяності та орієнтувалася на спадщину ­античності.

Вікінги — у VIII—IX ст. воїни-мореплавці зі Скандинавії; у Західній Європі відомі як нормани (у перекладі з латинської мови — «північні люди»). У руських літописах узагальнена назва людей, що прибули з берегів Балтійського моря, — варяги. У Візантії вікінгів називали «варангами» (найманцями). Імовірно, від цього й походить назва «варяги».

Внутрішня колонізація — заселення та господарське освоєння вільних земель у межах країни.

Воєнна демократія — спосіб організації влади в спільнотах, які перебували на етапі переходу від первісності до утворення державності. Владу серед одноплемінників здійснював успішний і авторитетний вождь за допомогою дружини (загону відданих воїнів).

Ганза (Ганзея, Ганзейський союз) — великий політичний та економічний союз торговельних міст Північно-Західної Європи, що виник у середині XII ст. і проіснував до середини XVII ст. До нього в цей час належало 130 міст. Центром союзу було місто Любек.

Генеральні штати — вища станово-представницька рада у Французькому королівстві в 1302—1789 рр.

Гільдія (у перекладі з німецької мови — «об’єднання») — у Західній Європі XII—XV ст. організація купців, що захищала інтереси своїх членів, домагалася для них правових і митних пільг.

Готичний стиль — художній стиль європейського мистецтва ХІІ—ХV ст. В архітектурі характеризувався арками із загостреним верхом, вузькими й високими баштами, фасадами, прикрашеними різьбленнями, вітражами у вікнах.

Громада — група людей, об’єднаних спільністю становища та інтересів із певною метою.

Гусити — послідовники вчення Яна Гуса, учасники суспільного руху в Чехії за реформу католицької церкви та покращення життя населення.

Гуситські війни — національно-релігійний рух у Чеському королівстві в першій половині XV ст.

Диспут — публічне обговорення певної проблеми, під час якого стикаються різні думки.

Домен — у середньовічній Європі володіння короля або будь-якого феодала, де він господарював; як правило, домен зазвичай охоплював  населені пункти, укріп­лення, земельні ділянки, пасовища, ліси тощо.

Дофін — титул спадкоємця французького престолу.

Духовно-рицарські ордени — у Західній та Центральній Європі військово-чернечі організації рицарів, які створювалися в період хрестових походів під керівництвом католицької церкви переважно для боротьби з ворогами християнської віри.

Експансія — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі. Розрізняють територіальну, економічну, політичну, воєнну, культурну, мовну експансію.

Етнографія — наука, що вивчає особливості життя, побуту й господарства різних народів.

Етнічна спільність — угруповання людей, що виникають історично і мають певні спільні етнічні ознаки (територія, вірування, мова, культура тощо).

Єпископ — у християнській церкві священнослужитель , який очолює єпархію (адміністративно-територіальну одиницю).

Єресь — релігійне вчення, яке заперечує віровчення й організаційні форми панівної церкви.

Єретик — прибічник єресі.

Жебрущі ордени — католицькі чернечі громади (ордени), які повністю або частково відмовлялися від майна, отримання постійних прибутків і жили милостинею. Їхні проповіді віряни вважали переконливими, оскільки вони самі дотримувалися того способу життя, до якого закликали.

Зовнішня колонізація — створення поселень за межами власної країни, іноді поєднане з підкоренням або винищенням місцевого населення.

Ікона — у християнстві живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Іконоборство — вчення, яке виступало проти використання образів Бога і святих у богослужінні та суспільному житті.

Інквізиція — у католицизмі особлива церковна установа для захисту християнського віровчення і боротьби з єресями.

Ісмаїліти — прихильники однієї із шиїтських течій в ісламі. Шиїти вважають, що влада має належати імамам, тобто прямим нащадкам брата пророка Мухаммада Алі ібн Абу Таліба, а не виборним особам — халіфам. Завдяки проповіднику Хасану ібн Саббаху ісмаїліти в ХІ ст. заснували свою державу, центром якої була гірська фортеця Аламут. Хасан ібн Саббах створив із-поміж своїх найвідданіших послідовників особливу групу шпигунів і вбивць — асасинів. Їх навчали мистецтва ближнього рукопашного бою, володіння кинджалом, маскування, акторської майстерності, мови та традицій регіону, де жила їхня жертва.

Історичні джерела — усе, що було створене людиною в процесі її діяльності та збереглося до наших днів. Історичні джерела дозволяють вивчати минуле людського суспільства та відображають його історичний розвиток.

Кальмарська унія — особиста унія королівств Данії, Норвегії і Швеції під головуванням данських монархів у 1397—1523 рр.

«Каролінзьке відродження» — період розвитку культури в середньовічній Європі кінця VIII — початку IX ст., пов’язаний із правлінням Карла Великого та його нащадків.

Клан — тут: група родичів, об’єднаних спільним господарством і побутом.

Клюнійський рух — рух за реформу чернечого життя в християнській церкві Заходу X—XI ст., центром якого стало Клюнійське абатство.

Комуна (міська) — самоврядне середньовічне місто, міська республіка.

Коран — священна книга мусульман, написана арабською мовою.

Кортеси (у перекладі з іспанської мови — «королівський двір») — у період феодалізму органи станового представництва в країнах Піренейського півострова. Спочатку в кортесах засідали лише дворяни й духовенство. Згодом право надсилати своїх представників отримали й міста. У роботі кортесів Кастилії брало участь також вільне селянство, у той час як в Арагоні ця категорія населення не мала представництва.

Кочова імперія — особлива форма організації влади, притаманна суспільствам із кочовим способом життя, що сформувалася внаслідок завоювань.

Курултай — з’їзд, зібрання у тюркських та монгольських народів, на якому вирішували найважливіші питання.

Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків після його повернення.

Лорд-протектор — титул особи в Англії, якого проголошували правителем держави.

Ліврейний почет — загони найманців, що отримували плату від свого лорда і мали з ним письмовий договір про службу.

Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших систем міського самоврядування доби середньовіччя в Центральній Європі.

Майстер, підмайстер, учень — у середньовічній Європі працівники ремісничої майстерні з різними правами і обов’язками.

Медресе — мусульманські релігійно-просвітницькі та навчальні заклади. Зараз медресе — це середні загальноосвітні школи і семінарії для духовенства.

Мечеть — місце для молитви й богослужіння, молитовний дім у мусульман.

Міграція — переселення народів, груп людей або окремих осіб із місць постійного проживання на нові землі.

Міняйло — особа, яка обмінювала монети монет однієї держави на монети іншої в середньовіччі.

Мозаїка — зображення або візерунок, зроблені з окремих щільно припасованих один до одного й закріплених на спеціальному розчині різноколірних шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Монарх — одноосібний спадковий або виборний (рідше) глава держави.

Оброк — частина продуктів селянського господарства (зерно, худоба, птиця тощо), яку селянин був зобов’язаний віддавати своєму сеньйору. Оброк міг бути і в грошовій формі.

Особиста унія — об’єднання двох або більше самостійних держав у союз під владою одного монарха. Він відповідно очолює і кожну державу, що уклала унію.

Паломництво — мандрівка вірян до святих місць із метою спокутування гріхів, подяки й поклоніння. Назва виникла від звички паломників привозити з Палестини пальмові гілки.

Панщина — обов’язкові безоплатні роботи селян у господарстві сеньйора.

Парламент (від французького слова parler — «говорити») — найвища представницька, здебільшого виборна державна установа, законодавчий орган ряду держав.

Патриціат — група сімей, що становила найзаможнішу привілейовану частину населення середньовічних міст Західної Європи, правляча верхівка міста.

Плебеї (плебс) — нижча, найбідніша верства міського населення.

Пророк — особа, яка заявляє, що підтримує зв’язок із божественними силами і є посередником між ними і людством.

Реконкіста (у перекладі з іспанської мови — «відвоювання») — відвоювання християнським населенням Піренейського півострова територій, захоплених арабами.

Релігійний фанатизм — крайня прихильність до певної релігійної віри, що полягає в запереченні права на існування інших релігій, прагненні навернути всіх людей до своєї віри, готовність до самопожертви заради неї.

Рицар (у перекладі з німецької мови — «вершник», «кінний воїн») — середньовічний шляхетський титул у Європі. Він був започаткований франками у VIII ст. після створення кінного війська.

Романський стиль — художній стиль, поширений у Західній Європі в ХІ—ХІІ ст. В архітектурі вирізнявся зовнішньою суворістю і масивністю споруд, що мали оборонне призначення.

«Салічна правда» («Салічний закон») — збірник записів звичаєвого права германського племені салічних (приморських) франків, одна з найбільш ранніх «варварських правд». Латинською мовою називалася «закон», українською — «правда» (за аналогією з «Руською правдою»).

Середні віки (середньовіччя) — назва періоду всесвітньої історії від V до кінця ХV ст.

Середньовічна політична роздробленість — поділ середньовічної держави на малі й великі володіння, які не мали централізованої влади.

Сипахи — особлива кіннота, до якої від часів Мехмеда ІІ набирали турків, що отримували від держави земельну ділянку із селянами або торговельний ряд, млин тощо. На дохід від них сипах міг придбати собі озброєння та найняти невеликий загін зброєносців.

Станово-представницька монархія — форма правління, централізована держава, де влада монарха спирається на станово-представницькі органи влади. Станово-представницька монархія стала проміжною ланкою між монархією доби середньовічної політичної роздробленості й абсолютною монархією.

Столітня війна — низка збройних конфліктів між Англійським королівством (і його союзниками) та Французьким королівством (і його союзниками) в 1337—1453 рр.

Султан — титул монархів у деяких країнах Сходу.

Суспільний стан — велика група людей, умовно об’єднана своїм правовим та економічним становищем у суспільстві.

Схоластика (від латинського слова «школа») — середньовічна європейська філософія, яка поєднувала християнське (католицьке) богослов’я та вчення Арістотеля.

Теократична монархія — форма правління, за якої політична і духовна влада зосереджена в руках церкви.

Університет (у перекладі з латинської мови — «сукупність») — самостійний заклад вищої освіти, тип якого виник у Європі за доби середньовіччя.

Феод — земля, надана васалу сеньйором у користування з правом успадкування за умови виконання певних обов’язків.

Феодалізм — система організації суспільства та влади, характерна для європейського середньовіччя. Єдиного розуміння не існує. Одні історики пояснюють його тільки як систему васальних відносин (сеньйор—васал), інші додають ще систему поземельних відносин. У середні віки поняття «феодал» і «феодальне суспільство» не використовували. Вони набули поширення лише в XVII—XVIII ст.

Фреска — картина, написана водяними фарбами на вогкому вапняному тиньку.

Халіф — титул правителя й духовного лідера мусульман.

Халіфат — арабо-мусульманська держава на чолі з халіфом, якого вважають заступником пророка Мухаммада. Метою халіфату було об’єднання всієї світової мусульманської громади.

Хрестові походи — воєнні експедиції християн в XI—XV ст., що дали обітницю звільнити Святу Землю від мусульман. У 1096—1291 рр. європейці здійснили вісім хрестових походів до Святої Землі. Також назву «хрестові походи» використовували щодо релігійних війн, які вела католицька церква з метою захисту, поширення та утвердження християнства.

Християнізація — процес особистого або групового, добровільного або примусового переходу в християнство.

Церковна ієрархія — структура підпорядкованості в церкві, організаційна структура. Також під цим поняттям розуміють ступені священства (у християнстві) — вищий (єпископи), середній (пресвітери ― голови релігійних громад) і нижчий (диякони).

Яничари (у перекладі з турецької мови — «новий воїн») — регулярна піхота в Османській імперії, створена султаном Мурадом І, що існувала в 1365—1826 рр. Її кількість сягала 80—100 тис. осіб. Яничари становили основу особистої гвардії султана та фактично були його рабами . Деякі історики навіть вважають яничарів першим регулярним військом у Європі.

Ярлик (у перекладі з тюркської мови — «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на управління князівствами або окремими територіями.