§ 29. Китай за часів династії Мін. Загибель Делійського султанату. Віджаянагарська імперія

Японія — острівна країна. Тривалий час вона розвивалася ізольовано від світу. Хоча контакти із Кореєю та Китаєм існували. Із цих країн Японія запозичила систему управління, а також культуру.

У середньовічній історії Японії вчені виділяють такі етапи: Кодай (давнина) — від ІV до кінця ХІІ ст. і Тюсей (середньовіччя) — ХІІ—ХVІ ст.

Японська цивілізація виникла значно пізніше китайської. До нашої ери на території давньої Японії жили роздроблені племена з неолітичною культурою. На початку нашої ери почалося соціальне розшарування населення, виникали племінні союзи, сформувалася племінна знать, з’явилися раби.

У ІІІ ст. утворився перший великий племінний союз Ямато, який об’єднав племена центральної Японії. Влада правителів династії Ямато поступово набирала ознак царської. Державу Ямато очолював правитель — оокімі (Син Неба) або імператор, який одночасно був і верховним жерцем синтоїзму — японської етнічної релігії.

Тривалий час владу імператора обмежувала родова знать, яка за багатством і родовитістю нічим йому не поступалася. У першій половині VІІ ст. спалахнула боротьба між імператором і родом Сога. Після перемоги (645 р.) імператор зосередив усю владу в своїх руках. Земля була оголошена його власністю. За китайським зразком селяни отримали наділи, за користування якими сплачували податки і виконували повинності. Однією з таких повинностей була служба в армії. Урядовці отримували за службу землі із селянами, але не мали на неї права власності. Ці перетворення увійшли в історію під назвою переворот Тайка («Великі реформи»).

Упродовж VІІІ ст. між знатними родами точилася боротьба за вплив на імператора. Перемогу здобув рід Фудзівара. Він розгромив своїх противників, а імператора, який знову втратив авторитет, перевіз у власні володіння. Туди також було перенесено і столицю країни, яку назвали Хейан (сучасний Кіото). Згодом рід Фудзівара закріпив за собою посаду регента і верховного канцлера.

В ХІ ст. рід Фудзівара занепав, але імператори вже не змогли відновити свою владу. За період свого почесного ув’язнення вони втратили майже всі земельні володіння і доходи з них, які перейшли в приватне володіння впливових родів.

Великі землевласники почали об’єднуватися навколо своїх вождів, створюючи панівні дома. Для захисту своїх інтересів та володінь панівні дома почали формувати новий особливий стан суспільства — воїнів-самураїв.

Цей по суті військовий стан складався із заможних селян, які за службу отримували в користування ділянки землі. Так було започатковано відносини васальної залежності між самураєм і землевласником-феодалом.

Зі створенням панівних домів самураї перетворювалися в замкнутий стан — бусі. У їхньому середовищі виник кодекс військової етики — бусідо (шлях воїна, звідси й походить назва стану) — звід норм поведінки, головною з яких була вірність своєму господарю, готовність віддати за нього життя. Цей закон у разі безчестя або невдачі передбачав за визначеним ритуалом харакірі (самовбивство). Сила самурая полягала в тому, що вони походили із землеробів, безпосередньо пов’язаних із землею, і спиралися на реальну базу — сільськогосподарське виробництво.

Наприкінці XII ст. між панівними домами Мінамото і Тайра розпочалась війна за владу. Вона завершилася в 1192 р. перемогою дому Мінамото, який висунув представника свого роду на посаду верховного воєнно-феодального правителя — сьогуна. Із того часу титул сьогун означав звання військового правителя Японії.

Нова влада конфіскувала землі переможених і роздала самураям. Почався новий період розквіту землеробства, торгівлі, ремесел і міст. Якщо до 1400 р. в Японії було 40 міст, то в XV ст. їх було вже 45, а в XVI ст. — 269 міст.

Із розвитком міст виникло об’єднання ремісників і торговців. У країні почав розвиватися внутрішній ринок. Зросла продуктивність праці, підвищилася врожайність сільськогосподарських культур. Усе це сприяло підвищенню життєвого рівня селянства і пожвавленню торгівлі.

Товарна економіка руйнувала автократичну економіку замкнутих маєтків і розширювала межі економічних районів. Уведення в обіг китайської бронзової монети, яка в той час була міжнародною валютою в торгівлі з усією Східною Азією, Індокитаєм і в країнах Південних морів, сприяло збільшенню в Японії видобутку міді, золота й срібла. Активізувалася зовнішня торгівля, особливо з Китаєм. До Китаю вивозили, крім міді, зброю, віяла, сірку, а до Японію із Китаю — порцеляну, книги, ліки, шовк-сирець.

Відбувся перехід від середнього феодального землеволодіння до великого — князівств. Дрібні та середні землевласники втрачали землю і поступово перетворювалися на службовців. Було пом’якшено податки та селянські повинності. Якщо раніше селяни віддавали феодалам 50 % врожаю, то тепер ця норма знизилася до 40 %. Але земля почала активніше переходила до рук заможних феодалів, вони ж стали контролювати міста й торгівлю.

Період в історії Японії з 1336 р. і до початку XVII ст. можна назвати «війною всіх проти всіх». Сьогунат дому Асикага не приніс Японії політичної стабільності, збереглися імператорський двір і численна аристократія. У самому роді сьогунів Асикага тривала жорстока боротьба за владу; повстали провінційні дайме, кожен з яких мав численні загони самураїв. Тягар міжусобиць і війн лягав на плечі селян, які також повстали. Японія потребувала сильної централізованої влади — або імператора, або сьогуна, який би поклав край міжусобицям. Об’єднання країни розпочав полководець Ода Нобунага, а завершив у 1603 р. Ієясу Токугава.