§ 16. Священна Римська імперія та італійські держави

У 1140 р. під час облоги фортеці Вайнсберг імператор Конрад III, розгніваний впертістю своїх супротивників, засудив до смерті все чоловіче населення. Лише жінкам було дозволено безперешкодно залишити фортецю, взявши все найцінніше, що вони зможуть винести на собі. Жінки вийшли з міста, несучи на спинах своїх чоловіків, у тому числі керівника оборони міста герцога Вельфа Баварського. Конрад III відпустив усіх живими, сказавши: «Королівське слово дається лише один раз і не може бути скасованим». Руїни фортеці й зараз мають назву «Жіноча вірність».

У 1189—1268 рр. сицилійською короною володіли німецькі імператори з династії Штауфенів. За часів правління Фрідріха II королівство досягло найбільшого розквіту. Фрідріх II був талановитим правителем. За допомогою найманих загонів мусульман він придушив повстання знаті й оприлюднив у 1231 р. Конституцію Сицилійського королівства. Цей документ значно обмежував права феодалів та їхній вплив на державні справи. Здійснені Фрідріхом II перетворення зробили Сицилійське королівство першою в Європі централізованою державою. Проте постійні війни Фрідріха II розорили її, і в другій половині XIII ст. держава розпалася на окремі феодальні володіння.

Із книги «Історія Європи»

У другій половині ХІІІ ст. у Німеччині з’являється дещо нове…— монархічна влада, з якою теоретично пов’язана імператорська корона, позбавляється свого змісту і поступається місцем небаченій кількості представників регіональної і місцевої влади, духовних і світських, що згодом призводить до заплутування ситуації. Ця суперечність між роздробленістю Німеччини і теоретичними зазіханнями на загальне панування стає все більш очевидним і, звісно, позначиться на її подальшій історії.

На яку суперечність у розвитку Священної Римської імперії вказують європейські історики?