§ 3. Візантійська імперія

За часів правління Василія IІ (976—1025 рр.) на візантійські землі почалися набіги болгар. Цар Болгарії Самуїл, скориставшись заколотами знаті проти імператора, захопив Східну Болгарію та частину Сербії. Коли заколотники в 987 р. почали наступ на Константинополь, імператор звернувся по допомогу до князя Русі Володимира Великого. Руська дружина допомогла імператору придушити заколот. Для закріплення союзу з князем Василій IІ погодився віддати за нього заміж свою доньку Анну за умови, що Володимир прийме християнську віру.

Придушивши повстання, Василій II розпочав тривалу війну проти Болгарії. Лише в 1014 р. він домігся вирішальної перемоги над болгарами та приєднав ослаблене Болгарське царство до імперії. Через декілька років Візантія також завоювала грузинські й азербайджанські землі.

«Багрянородними» називали дітей візантійських імператорів, народжених за їх правління. Цей епітет пов’язаний з тим, що імператриці народжували дітей у Багряній залі імператорського палацу. Візантійський вчений Михаїл Пселл повідомляв також, що для новонароджених дітей імператора використовували пелюшки багряного кольору.

Будівництво собору Святої Софії в Константинополі тривало протягом п’яти років (532—537 рр.). Тут працювало близько 10 тис. осіб. Побачивши собор, імператор Юстиніан I промовив: «Хвала Господу, який надихнув мене здійснити таку справу! Соломоне, я тебе перевершив!». Існує переказ, що саме в цьому соборі посланці київського князя Володимира Великого, що охрестив Русь, ­знайомилися із християнською вірою.