§ 5. Християнська церква в Ранньому середньовіччі

У середні віки центрами релігійного життя були монастирі. У монастирях жили ченці — священнослужителі, які давали обітниці безшлюбності, послуху та бідності.

Через велике значення християнства і церкви в тогочасному суспільстві на монастирі не нападали під час численних феодальних міжусобиць. Монастирі не сплачували податків, не потерпали від свавілля феодалів, мали власні земельні угіддя, тому багато людей прагнули стати ченцями. 

Головним обов’язком (послухом) ченців була молитва. В інший час вони мали виконувати різні роботи, наприклад, у монастирському господарстві. Одним із найважливіших послухів було переписування старих книг і написання нових. Ченці працювали у скрипторіях — спеціальних приміщеннях для переписування книг. Крім того, монастирі надавали притулок подорожнім, утримували лікарні, допомагали бідним, удовам і сиротам.

У середні віки існувало чимало жіночих монастирів, де жінки займалися як господарством, так і наукою. Однією з найвідоміших середньовічних черниць-учених стала Хільдегарда з Бінгена (1098—1179 рр.) — абатиса монастиря в німецьких землях. Вона створила численні наукові трактати з природознавства, медицини та богослів’я. Її медичні спостереження були підтверджені сучасними лікарями. У 2012 р. вона була канонізована як свята та отримала титул Учителя Церкви.

У Ранньому середньовіччі монастирі стали в Європі центрами християнської культури й освіти. У IV—VI ст. християнська церква поступово перетворювалася на впливову силу, що започаткувала формування нової європейської цивілізації.