§ 58. Болота

Болота — це надмірно зволожені ділянки земної поверхні з шаром торфу не менше 0,3 м (мал. 58.1). Вони займають 2 % усієї території суходолу нашої планети, або близько 5 млн км². 

Болота зосереджені переважно в Північній півкулі, насамперед на рівнинних територіях. Найбільше їх у тундрі й тайзі, а також у сельві Бразилії — у районах із надлишковим зволоженням. В Україні більшість боліт розташовані в межах Полісся.

Болота містять до 10 % торфу. Відповідно до його товщини іноді болота поділяють на безпосередньо болота (товщина торфу понад 30 см) та заболочені землі (товщина торфу менша за 30 см).

Болота можуть утворюватися двома шляхами. Перший — це заростання озер, коли воно поступово перетворюється на болото впродовж століть і тисячоліть. Це відбувається тому, що всі рослини і тварини, які мешкають в озері, після загибелі опускаються на дно. Там мікроорганізми перетворюють ці рештки на донний мул. Із часом товщина мулу збільшується, а глибина озера відповідно зменшується. Вода краще прогрівається, що сприяє активному розвитку рослин і тварин. Отже, товщина торфових відкладень поступово збільшується (мал. 58.2).

Другий шлях — коли болото утворюється на суходолі в зниженнях рельєфу із щільним ґрунтовим покриттям. Життєдіяльність дерев та іншої рослинності тут поступово пригнічується, а мохи, які менш вибагливі до умов існування, активно розвиваються. Мохи вбирають воду та перекривають доступ кисню в ґрунт. Це призводить до загибелі дерев, які відігравали роль насоса й перекачували воду з ґрунту в повітря. У результаті відбувається заболочування території та формування болота.

Часто діяльність людини, наприклад будівництво греблі, сприяє утворенню боліт. Також це відбувається через греблі, зведені бобрами (мал. 58.3).

Болота поділяють на низинні, верхові та перехідні. Низинні болота розташовані в долинах річок, на берегах озер, тобто переважно у зниженнях рельєфу (мал. 58.4). Вони живляться підземними водами.

Утім, не завжди болота — це низовини, запов­нені водою. Коли болото, розташоване на вододілі чи піщаній терасі річки, розвивається, залишки рослин поступово відкладаються на його дні та формують «купол» верхового болота (мал. 58.5). Висота такого купола щодо нижньої частини болота може сягати 6–8 м. Верхові болота живляться переважно атмосферними опадами.

Перехідні, або мішані, болота поєднують ознаки низинних і верхових боліт. Вони утворюються в процесі перетворення низинного болота на верхове. Перехідні болота живляться ґрунтовими водами.

Болота підтримують склад атмосферного по­вітря, збільшують його вологість і змінюють температуру. Болота поглинають велику кількість вуглекислого газу. А кисню за рік болота виділяють більше, ніж така сама площа лісу.

У районі боліт температура повітря завжди холодніша, ніж навколо. Пил має властивість у безвітряну погоду рухатися до областей із нижчою температурою. Отже, він рухається в напрямку до боліт, де й поглинається ними. За рік 1 га болота поглинає 3 т пилу! Крім пилу, торф’яні родовища поглинають різні токсичні речовини.

Багато річок починаються у верхових болотах. У разі осушення боліт ці річки позбудуться живлення.

Також у болотах відбувається процес відстоювання й очищення води.

Люди з давніх-давен використовують торф, який видобувають у болотах.

Торф — цінна корисна копалина, утворена впродовж тисяч років з решток відмерлих рослин (трав, мохів, дерев). Її використовують як паливо, добриво, сировину для хімічної промисловості (мал. 58.6).