§ 71. Висотна поясність. Життя в горах

Висотна поясність була вперше обґрунтована географом Александром фон Гумбольдтом. У 1799 р. під час подорожі, яку ще називають другим відкриттям Америки, він помітив, що рослинність Південної Америки змінювалася з висотою. Біля підніжжя гір росли тропічні рослини, а високо в горах — лише мохи та лишайники.

Як ви знаєте, висотна поясність — це закономірна зміна природних умов і природних комплексів у горах із висотою. Температура, вологість, склад ґрунту та сонячне випромінювання є важливими чинниками, що впливають на формування висотних поясів.

Чим вище піднятися в гори, тим більше змінюється клімат довкола. Наприклад, із висотою зростає інтенсивність сонячної радіації, а на висоті 2–3 км збільшуються хмарність і кількість опадів. На високогір’ї Карпат дощ буває втричі частіше, ніж біля підніжжя (1600–2000 мм опадів на рік).

Якщо порівняти висотну поясність, наприклад, у Гімалаях і Кримських горах, можна побачити, що вона суттєво відрізняється (мал. 71.1 і 71.2).

Кожній природній зоні властивий свій тип висотної поясності, що характеризується різною кількістю поясів, їх послідовністю та висотними межами. Формування типів висотної поясності залежить від певних чинників.

Вплив висотної поясності істотно позначається на біорізноманітті гірських територій. Чим більша висота гір і чим ближче вони до екватора, тим більше видів флори та фауни в горах (мал. 71.3).

Слід зважати, що з висотою скорочується вегетаційний період рослин, погіршуються інші агрокліматичні показники. Тому з підйомом у гори теплолюбні рослини змінюються холодостійкими.

Також у високогір’ях умови життя ускладнені низьким тиском, нестачею кисню, зниженням точки кипіння води тощо.

У людини такі умови спричиняють неприємні фізіологічні реакції, що отримали назву висотна (гірська) хвороба. Деякі фізіологічні зміни можна помітити вже на висоті 1500–2500 м. На висотах понад 5800 м людина навіть у стані спокою відчуває погіршення самопочуття.

Повітря як середовище існування через свої фізичні властивості малопридатне для існування в ньому живих організмів. Лише незначна їх кількість пристосувалася до життя в умовах повітряного середовища. Це насамперед мікроорганізми — бактерії (туберкульозні палич­ки), спори пліснявих грибів тощо (мал. 71.4).

Попри те, що повітря є несприятливим середовищем для життя мікроорганізмів (у ньому вони не знаходять продуктів живлення), більшість часу вони перебувають у повітрі: потрапляють до нього з пилом, розносяться повітрям. Зокрема, так поширюються патогенні мікроби, що спричиняють захворювання рослин, тварин і людини.

Більшість організмів, здатних до польоту, використовує повітряне середовище лише для пересування. Однак у повітрі значну частину життя проводять метелики, мухи, комарі та інші комахи (мал. 71.5).

Деякі види птахів живляться та навіть сплять під час польоту. Дослідження довели, що серпокрилець чорний (стриж) здатний проводити в польоті до десяти місяців без жодної посадки.