§ 58. Виникнення та поширення християнства. Кризові явища в Римській імперії

У І ст. в Палестині, що була підпорядкована Римській імперії, виникла нова релігія — християнство. Воно ґрунтувалося на вченні Ісуса з міста Назарета, який навчав любити Бога і своїх ближніх. Люди вірили, що він є Сином Божим. Ісус проповідував, що «земні царства», тобто держави, є минущими, а єдиним і вічним є Царство Боже. Тому римська влада вважала, що він виступає проти неї та підбурює людей до повстання. Ісуса було страчено, але його учні та послідовники стверджували, що на третій день після смерті він воскрес із мертвих. Віра у воскресіння Сина Божого лягла в основу християнства.

Учні Ісуса — апостоли — поширили його ідеї в Римській імперії та на інших землях. Завдяки тому, що нова релігія була відкрита для всіх людей, вона швидко здобувала популярність.

Римська влада переслідувала християн, піддавала їх тортурам. Багато людей було страчено.

Незважаючи на це, протягом 300 років християнство набуло поширення в різних частинах Римської імперії, передусім на сході. У Єгипті деякі християни, рятуючись від переслідувань, переселялися в пустелю. Так з’явилися перші християнські ченці та монастирі.

Із часом християнські спільноти, хоч і таємні, дедалі більше впливали на життя в Римській імперії. У 311 р. імператор Галерій вперше видав документ — Нікомедійський едикт, який припинив переслідування християн.

Як римська влада тривалий час ставилася до християн? Чому?

Після періоду «п’яти добрих імператорів» для Римської імперії настали зовсім інші часи: один одного змінювали позбавлені політичного хисту правителі. Знать і солдати усували їх від влади, якщо вони не відповідали їхнім очікуванням. Система управління імперією, де особа імператора відігравала ключову роль, зазнала кризи.

Крім того, у ІІІ ст. припинилося територіальне зростання імперії, відповідно зменшився приплив багатств і рабів. Правителі Риму намагалися вивозити багатства з провінцій, фактично грабуючи їх. Це призводило до повстань місцевого населення, які влада жорстоко придушувала.

Складним внутрішнім становищем в імперії скористалися сусіди, здійснюючи напади на її землі. На заході це були германські племена, на сході — Парфянське царство. Риму бракувало сил, щоб утримати під контролем усі провінції: у ІІІ ст. римські війська тимчасово залишили Британію, Баварію (зараз територія Німеччини), Галлію (зараз територія Франції), Іспанію, Сирію, Палестину та Єгипет.

Оскільки господарство Риму трималося на праці рабів, тепер нікому було обробляти великі земельні володіння та працювати на копальнях. У суспільстві почала формуватися нова верства — колони. Ними ставали раби, а також селяни, які втратили землю. Це були особисто вільні люди, але вони не могли самостійно обирати місце проживання (із IV ст. колони були прикріплені до землі, яку обробляли). Це покращило становище рабів, натомість права селян зазнали обмежень. Проте загалом така система виявилася ефективнішою, ніж праця рабів. Особисто вільні люди були більше зацікавлені в результатах своєї праці та не потребували постійного нагляду.

Що стало причиною виникнення верстви колонів?

Частково приборкати кризові явища зумів імператор Діоклетіан (правив у 285—305 рр.). Він провів низку реформ, головною з яких був поділ Римської імперії на західну та східну частини з окремим управлінням. Також було здійснено адміністративну, фінансову, податкову, військову та інші реформи. Завдяки політиці Діоклетіана розпад імперії на деякий час зупинився. Діоклетіан отримав титул домінус (у перекладі з латинської мови — «повелитель»), а створену ним систему назвали домінатом.

Діоклетіан спробував провести релігійну реформу, зокрема, хотів запровадити культ особи імператора, якого прирівнювали до Бога. Проти цього виступили християни. У відповідь імператор заборонив їхні зібрання, наказав руйнувати церкви та спалювати книги. Християни під загрозою смерті мали зректися своєї віри.

Пізніше імператор Константин (правив у 324—337 рр.) намагався об’єднати Рим за допомогою християнства, яке на той час набувало все більшого поширення. Для цього він зробив такі кроки:

• У 313 р. Константин видав Міланський едикт, відповідно до якого встановлювалася свобода віросповідання.
• Імператор підтримував християн, надаючи їм привілеї, землі, високі посади та споруджуючи державним коштом церкви в новій столиці імперії — Константинополі.
• У 325 р. Константин організував Нікейський собор — збори церковних очільників (єпископів). Було укладено й затверджено Символ віри — короткий виклад єдиних для всього християнства принципів, яких мали дотримуватися всі віряни.

Зрештою в 380 р. імператор Феодосій І проголосив християнство державною релігією.

За допомогою методу «Мозковий штурм» висловіть припущення, чому римська влада змінила ставлення до християн.