§ 57. Варвари

Римська імперія мала численних сусідів. Більшість цих племен і народів римляни вважали варварами та прагнули тримати їх у покорі. Проте це не завжди вдавалося. Ще наприкінці I ст. римляни вирішили відмежуватися від варварів, яких не змогли завоювати, смугою укріплень — лімесом. Їх будували в різних регіонах імперії. Найвідомішим стало укріплення, що простягнулося на 550 км від Рейну до Дунаю. З укріплених римських таборів згодом виникли великі європейські міста Відень, Бонн, Кельн тощо.

Із часом римляни дозволили сусідам селитися на власній території за умови, що ті охоронятимуть римські кордони від набігів своїх одноплемінників. Ці племена переймали особливості римського побуту, господарства, організацію влади, мову тощо.

Як римляни називали сусідні племена й народи?

У І тис. до н. е. із земель сучасної Австрії та півдня Німеччини Європою розселилися племена кельтів. На деяких територіях (зараз Франція, Іспанія та Велика Британія) вони потрапили під владу Римської імперії, в інших — були витіснені германськими племенами. На теренах України також проживали кельтські спільноти. Сліди їхнього перебування було знайдено поблизу Білгорода-Дністровського (Одеська область).

Кельтські племена не були єдиним об’єднанням, але мали спільні мову, традиції, вірування тощо. Окремі племена могли утворювати союзи та обирати вождів.

Кельти займалися здебільшого скотарством, а також землеробством. Вони селилися в укріплених поселеннях на вершинах пагорбів. Римляни називали такі поселення опідум.

Кельти були вправними ремісниками, які знали багато унікальних на той час технологій. Наприклад, вони вміли виробляти сталь, першими в Центральній Європі почали використовувати гончарний круг, виготовляли вовняні тканини, прокладали дерев’яні дороги між поселеннями.

Племена кельтів шанували друїдів — жерців, які були хранителями традицій, а також виконували обов’язки суддів.

Кого називали друїдами? Яку роль вони відігравали в кельтському суспільстві?

У III ст. до н. е. — III ст. в причорноморських і приазовських степах оселилися кочові племена сарматів. Як і їхні попередники кіммерійці та скіфи, сарматські племена були іраномовними й так само займалися скотарством і здійснювали набіги на сусідів.

Сармати витіснили скіфів на Кримський півострів. Також вони активно воювали з Римською імперією. Основною ударною силою сарматів були озброєні списами або довгими мечами вершники у важких обладунках. Сарматські коні також мали захисні обладунки. Римляни залишили згадки і про сарматських жінок-воїнів. На відміну від скіфів, які переважно були лучниками, сармати віддавали перевагу ближньому бою. Зазнавши поразок від сарматської кінноти, римляни організували власну за цим зразком.

Сармати ховали померлих у курганах разом зі зброєю та прикрасами.

У ІІ ст. на північно-східних кордонах Риму, здебільшого на землях сучасної Німеччини, оселилися племена германців. Вони мешкали переважно в лісовій місцевості. Племена германців займалися скотарством і полюванням, меншою мірою землеробством.

Перш ніж засіяти ділянку, германцям доводилося спочатку підрубувати дерева. Коли дерева всихали, їх спалювали, а попіл використовували як добриво. Такі поля давали врожай лише декілька років. Тому германські племена були змушені час від часу переселятися на інше місце в пошуках нових земель для обробітку.

На яких територіях розселилися германці?

Суспільний устрій германців історики називають «воєнною демократією» — усі питання життя племені вирішували на спільних зборах чоловіки-воїни. Вони обирали вождя, який вів їх у воєнні походи. Проте в похід вирушали не всі чоловіки: частина залишалася в поселенні та продовжувала вести господарство. Наступного разу вони мінялися (ті, хто був у поході, залишалися, а ті, хто доглядав господарство, йшли в похід). Завдяки такому розподілу обов’язків германські племена могли вести тривалі війни.

Хранителями законів були старійшини — найстарші й найшанованіші члени племені.

Германці вірили в багатьох богів, яким жерці приносили пожертви. Також існувало переконання, що загиблі в бою воїни отримували особливу милість богів. Деякі племена вважали ліси священними та захищали їх від будь-яких посягань.

У середині IV ст. серед германців почало поширюватися християнство.

Ще в І ст. в германців виникло рунічне письмо. Спочатку його використовували лише жерці для ворожінь та обрядів.

Переселившись ближче до кордонів Римської імперії, германські племена посилили тиск на них. Це призвело до Маркоманських війн (за назвою союзу германських племен). У 174 р. їх здолав римський імператор Аврелій.

Після ослаблення Риму та розгортання Великого переселення народів (IV—VII ст.) на західних землях імперії почали виникати так звані «варварські королівства» германських племен.